Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (книги без регистрации txt) 📗
Безумовно, питання цілковитого утримання від тваринної їжі – питання непросте. Але, безперечно, що тимчасове утримання від цих недосконалих видів їжі – справа чудова. Тим більше, що таке утримання вимагає певних зусиль. І людина, що дотримується правила православної церкви постити 4 рази на рік, виграє як фізично, так і морально. Адже всяка стриманість – є зусилля нашого духа, перемога духа над плоттю. І недаремно для циклу проповідей під загальним заголовком “Великий Піст” я обрав саме цей епіграф: “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні»...”.
Сказав апостол Петро: “Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів” (2 Петра 1.5 – 9). Отже, як бачимо, стримання – один з необхідних кроків нашого духовного зростання, один з важливих щаблів на цій драбині досконалості, сходження по якій призводить до Богопізнання. А пізнати Бога – це і є життя вічне, як сказано в Євангелії від Івана, 17 розд., 3 вірш. Стриманість – запорука спасіння. В тому числі і стриманість фізична, тілесна. Тому то й благословила Свята Церква піст, як стримування своїх тілесних і душевних пристрастей і пожадань. Як постійне нагадування про необхідність зупинитися на шляхах своїх, щоб на крилах духовного та тілесного посту піднятися до Небесних висот Царства Духу, Царства Любові, Царства Божого...
6). Піст духовний.
Який же піст потрібен Богові? Чи угодний для Господа такий “піст”, коли людина просто перейшла зі споживання м’яса на рибку, грибочки та огірочки? Коли вона не їсть м’яса, яєць, не п’є молока, але “п’є” кров людську? Безумовно ж, ні! Піст тілесний потрібен для нас з вами, для нашого здоров’я, для зміцнення нашої волі, для перемоги нашого духа над плоттю, а для Господа потрібен піст духовний! Без духовного посту піст тілесний – проста дієта. Тому і св. Антоній Великий визначав піст як стриманість в першу чергу язика, серця, а потім уже і черева.
Втім, звернімося до Святого Письма і пошукаймо в ньому відповідь на запитання: чи правильно ми розуміємо суть посту? Господь, звертаючись до пророка, говорить: “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова – їхні гріхи! (тут дім Якова – зібрання усіх синів віри, зібрання всіх колін народу Божого, всіх, хто призиває Ім’я Господнє. – Авт.). Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливості, жадають наближення Бога: «Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того?»
Отак, – у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно... Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині!
Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, – той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?
Чи ж оце не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожності, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, – щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків додому впровадити? Що як побачиш нагого, – щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?
Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати – і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!..” (Ісаї 58.1 – 11).
Ось якого посту чекає від нас Господь! Ось якої жертви – милосердя! “Коли б знали ви, що то є: Милості хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних”, – говорить Господь фарисеям (див. Мф. 12.7). “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання більше від цілопалень”, – говорить Господь і фарисеям сьогоднішнього дня. Розв’яжіть кайдани безбожності: пізнайте Волю Мою, відкрийте серця свої для Світла Істини, і побачите, що Воля Моя в одному слові: Возлюби!
Розв’яжіть пута ярма гріховного! Доки будете під прокляттям? Доки будете роз’єднані зі Мною через жорстокосердя ваше? Доки будете кадити отим ідолам, що є людські пристрасті і пожадливості плоті? Усуньте із ваших сердець крайні шкірки! (див. Єремії 4.4), необрізані ось ваші вуха, і слухати уважно не можете ви, ось слово Господнє для вас стало посміхом! (див. Єремії 6.10).
Пустіть на волю утиснений дух свій, зв’язаний ярмом омани багатства віку цього, ярмом гордості та зарозумілості. Не підносьте свого пальця і не кажіть лихого. Та як же, коли “що лежить на серці – те говорять уста”. “Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі?“ (Мф. 12.34).
Вламайте голодному хліба свого. І не тільки буквального, фізичного. Поділіться і хлібом духовним – добрим словом, щирою, а не зверхньою порадою, розділіть радість свою з ближнім своїм. Введіть вбогих бурлаків в дім серця свого, зігрійте “блукаючих бідних“ теплом своєї душі.
А як побачите нагого – і не тільки буквально, а й духовно нагого – винного перед Богом і людьми, який не має одягу праведності, щоб прикрити ганьбу наготи своєї, – не відвертайтеся від нього, прикрийте провину його своїм одягом, своєю праведністю, не ховайтеся від свого рідного, як отой фарисей: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні, або як цей митник...“ (див. Лк. 18.9 –14). Бо насправді вийде той духовно нагий митар більш виправданим, аніж ви...
Ось якого посту чекає від нас Господь! Великий піст розпочався. “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму...“, – сказано в Ісаї. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй!..“ – гримить голос Господній в Йоіла (див. Йоіл 2.1). “Горе безпечним на Сіоні!..” – вторить Амос (див. Ам. 6.1).
Чи почуємо?
Великий Піст розпочався...
СХОДЖЕННЯ В НЕБО
У першу неділю Великого Посту читається в храмах Євангеліє від Івана:
“Наступного дня захотів Він (Христос. – Авт.) піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: «Іди за Мною!» А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія і Петра. Пилип Нафанаїла знаходить (Нафанаїл – вірогідно апостол Варфоломій, що про нього розповідають три євангелісти-синоптики. – Авт.) та й каже йому: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, – Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». І сказав йому Нафанаїл: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» (Назарет вважався незначним містечком, з якого не може вийти ані пророк, ані, тим паче, Месія. – Авт.) Пилип йому каже: «Прийди та побач». Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» Говорить Йому Нафанаїл: «Звідки знаєш мене?» Ісус відповів і до нього сказав: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіговим деревом був ти». Відповів Йому Нафанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!» (Вочевидь, тут натяк на якусь обставину життя Нафанаїла, про яку знав лише він один. Іван Богослов часто підкреслює притаманне Христу надприродне знання людей та подій. В духовно-символічному значенні сидіти під смоківницею означає ствердитись у вірі, приносити угодні Богові плоди покаяння. Майбутній апостол ствердився в дієвій вірі, показав “у вірі – добродійство”, а відтак і прийшов до віри смиренної, яка чинна любов’ю, – до Христа. І “угледів” його Христос. Аналогічна євангельська подія – зустріч Ісуса з тим, що піднявся на смоківницю, духовно малим митарем Закхеєм, – змальована в Євангелії від Луки (див. Лк. 19.1–10). – Авт.)
