Я, робот - Азимов Айзек (читаем книги бесплатно .TXT) 📗
— А тепер, Мозку, в мене буде лише одне запитання. Ти повинен докласти особливих зусиль, щоб відповісти просто. Ти маєш повне уявлення про міжзоряний стрибок? Мені здається, що він закине їх надто далеко.
— Настільки, наскільки вони захочуть, місіс Сьюзен. Боже, це ж не якийсь там трюк у космосі.
— I що вони там бачитимуть?
— Зірки і темряву. А ви що думали?
— Вони будуть жити?
— Звичайно!
— I міжзоряний стрибок не зашкодить їм?
У неї аж мороз пішов по шкірі, коли Мозок замовк. Оце й воно! Вона зачепила болюче місце.
— Мозку, — ледь вимовила Келвін. — Мозку, ти чуєш мене?
Мозок відповів кволим, тремтячим голосом:
— Я повинен відповісти? Про стрибок, наскільки я зрозумів.
— Якщо не хочеш, — не відповідай. Але, гадаю, це було б дуже цікаво, якби ти захотів. — Сьюзен Келвін намагалася бути бадьорою.
— Ой. Ви все зіпсували.
Роботопсихолог раптом скочила з місця з виглядом глибокого прозріння.
— О, боже! — видихнула вона. — О, боже!
I вона відчула, як спала напруга, в полоні якої вона перебувала годинами, днями. Пізніше вона скаже Ланнінгу: “Все правильно. Зараз ви повинні залишити мене на самоті. Корабель благополучно повернеться назад з людьми, а я повинна відпочити. Я хочу відпочити. А тепер вийдіть”.
Корабель повернувся на Землю так само тихо, так плавно, як і покинув її. Він точно приземлився на своє місце, і відкрився головний люк. Двоє людей, що вийшли з нього, обережно ступили на твердий ґрунт, погладжуючи давно не голені обличчя.
I тоді один з них, рудоволосий, повільно і цілеспрямовано опустився на коліна і поцілував бетон посадочної смуги.
Вони помахали натовпу, що зібрався тут, і зробили заперечливий жест санітарам, котрі жваво витягували носилки з карети “швидкої допомоги”.
— Де тут найближчий душ? — запитав Грегорі Пауелл.
Їх повели туди.
Всі вони зібралися за одним столом. Творчий персонал фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн” був у повному складі.
Повільно, з подробицями, Донован і Пауелл розповіли про свою незвичайну пригоду. Запала тиша. Її порушила Сьюзен Келвін. За тих кілька днів, що минули, вона знову стала спокійною і відчуженою, проте сліди недавніх переживань усе ще були помітні на її обличчі.
— Щиро кажучи, — почала Сьюзен Келвін, — у всьому цьому — моя вина. Коли ми вперше передали цю проблему Мозку — а я сподіваюсь, дехто з вас пам’ятає про це, — я довго билась, щоб переконати його у важливості відхилення будь-якої інформації, здатної створити дилему. Переконуючи його, я говорила приблизно таке: “Хай тебе не хвилює смерть людей. Ми ні в якому разі не допустимо її. Тільки поверни назад аркуш із інформацією і забудь про нього”.
— Гм-м, — втрутився Ланнінг. — I що з цього випливає?
— Очевидне. Коли саме та частина інформації надійшла для обчислення, з якої утворилося рівняння довжини мінімального інтервалу для міжзоряного стрибка, це означало смерть людей. Це те, від чого повністю зруйнувалася машина фірми “Консолідейтед”. Але я не зовсім приглушила в Мозку усвідомлення неприпустимості смерті — Перший закон не міг ним бути порушений, — проте достатньо для того, щоб Мозок ще раз міг подивитися на рівняння. Достатньо для того, щоб дати йому час збагнути, що мине певний інтервал — і люди знову повернуться до життя, оскільки матерія і енергія корабля знову почнуть існувати. Це так звана “смерть” у переносному розумінні слова була чисто тимчасовим феноменом. Ви мене розумієте?
Вона обвела всіх поглядом. Усі заслухалися. Сьюзен Келвін розповідала далі:
— Отже, Мозок прийняв цю частину інформації, хоч не без помітного потрясіння. Навіть дані про тимчасову смерть вивели його з рівноваги.
Вона говорила про це спокійно.
— Він розвинув у собі почуття гумору — розумієте, це своєрідна форма втечі від реальної дійсності. Він став справжнім жартівником і базікалом.
Пауелл і Донован скочили на ноги.
— Що? — закричав Пауелл. Донован сприйняв це в іншому світлі.
— Саме так, — сказала Келвін. — Він турбувався про вас, дбав про вашу безпеку, але ви не могли взяти управління кораблем на себе, бо воно не призначалося для вас — тільки для гумориста-Мозку. Ми могли зв’язатися з вами, але ви не могли відповісти. Ви мали достатньо їжі, але це були лише боби і молоко. Тоді ви померли, якщо так можна висловитися, а згодом ожили, але період вашої смерті був… ну… цікавим. Я хотіла б знати, як він це зробив. Це був цінний жарт Мозку, але він не завдав шкоди.
— Не завдав шкоди! — видихнув Донован. — О, якби в цього дотепника і грубіяна була лише шия.
Ланнінг зробив порух рукою:
— Гаразд. Все це було і минуло. Що тепер?
— Ну, — сказав тихо Богерт, — передовсім ми повинні поліпшити основний космічний двигун. Очевидно, ми повинні відштовхуватися від цього інтервалу міжзоряного стрибка. Якщо це так, ми — єдина організація, що має супер-робота, — зобов’язані знайти цей інтервал, як що зможемо. I тоді “Ю. С. Роботс” організовуватиме міжзоряні подорожі, а людство матиме змогу освоїти Галактику.
— А як бути з фірмою “Консолідейтед”? — запитав Ланнінг,
— Послухайте, — раптом перебив Донован, — я хочу внести пропозицію. “Консолідейтед” завдала “Ю. С. Роботс” силу-силенну неприємностей. Щоправда, не так сталося, як вони чекали, і справа повернулася на краще, але їхні наміри не були благочестиві. I я, і Грег у цьому переконалися.
Отже, вони хочуть відповіді, і вони її одержать. Пошлемо їм цей корабель, і “Ю. С. Роботс” зможе одержати свої двісті тисяч плюс вартість конструювання. I коли вони випробовуватимуть його, тоді, очевидно, ми дамо змогу Мозку ще трохи побавитися, поки він прийде до норми.
— Це мені підходить, — твердо сказав Ланнінг.
— I відповідає умовам контракту, — неуважно додав Богерт.
— Але не збулись їхні наміри, — сказала доктор Келвін задумливо. — Врешті-решт, корабель, як і інші, став власністю уряду; стрибок через гіперкосмос був бездоганний, і тепер ми фактично маємо цілі людські поселення на планетах довкола найближчих зірок. Але їхні наміри не збулись.
Я закінчив свій обід і дивився на неї крізь дим сигарети.
— А коли був створений світ, який здається золотим віком порівняно з попереднім століттям, — цьому також сприяли наші роботи.
— Ви маєте на увазі мислячі машини? — запитав я. — Мозок, про якого ви розповідали, був першою мислячою машиною, правда ж?
— Так, і мислячі машини, але я не їх мала на увазі. Радше людину. Він помер минулого року. — У її голосі несподівано прозвучала журба. — Або принаймні він просто вирішив померти, знаючи, що більше нам не потрібен. Це — Стівен Байєрлі.
— Так, я здогадався, що ви саме його маєте на увазі.
— Вперше він вийшов на політичну арену в 2032 році. Ви тоді ще були підлітком і не можете пам’ятати, за яких обставин це відбувалося. Коли він балотувався в мери, та виборча кампанія була найнезвичайнішою в історії…
