Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Вісім негрів принесли ноші під балдахіном, оздобленим страусовими перами, і царевич, сівши в них, рушив до столиці ному, Сохема, де оселився в урядовому палаці.
В цій провінції, що лежала за кілька миль од Мемфіса, наступник трону пробув цілий місяць. Весь цей час він тільки те й робив, що вислухував прохання, приймав урядовців та бенкетував.
Бенкети відбувалися водночас у двох місцях: у палаці, де в них брала участь лише знать, та на внутрішньому дворі, де смажили цілих биків, з’їдали сотні хлібин і випивали сотні глеків пива. Там веселилася челядь царевича й нижчі урядовці ному.
Рамзеса дивувала щедрість номарха та відданість вельмож, які вдень і вночі оточували його, ловлячи найменший його рух, найменше бажання.
Врешті стомлений розвагами царевич заявив достойному Отоесу, що хоче ближче познайомитися з господарством провінції. Такий наказ він дістав від його святості фараона.
Бажання його одразу ж задовольнили. Номарх запросив царевича сісти в ноші, які несли тільки двоє прислужників, і з великим почтом відпровадив його до храму богині Гатор. Там почет залишився в передпокої, а номарх звелів носіям внести царевича на верх одного з пілонів храму і сам супроводив його.
З висоти семиповерхової башти, звідки жерці вели спостереження за зоряним небом та з допомогою кольорових корогов перемовлялися з сусідніми храмами в Мемфісі, Атрібі й Ану, можна було охопити поглядом майже всю провінцію, радіусом на кілька миль. З цього місця достойний Отоес показував царевичу, де лежать поля й виноградники фараона, який канал зараз розчищається, яку греблю лагодять, де розміщені печі, що виплавляють бронзу, де царські склади, де болота, порослі лотосом і папірусом, які поля засипали піски і т. д.
Рамзес був у захопленні від чудового краєвиду й щиро дякував Отоесові за розвагу. Та коли він, повернувшись до палацу, спробував за батьковою порадою записати свої враження, виявилося, що його відомості про економічне становище ному Аа нітрохи не розширились.
Через кілька днів царевич знов зажадав від номарха пояснень щодо управління провінцією. Тоді достойний Отоес зібрав усіх урядовців і наказав їм пройти перед царевичем, який сидів у головному дворі на підвищенні.
Так пройшли перед Рамзесом старші й молодші підскарбничі, писарі, що вели облік збіжжя, вина, худоби й тканин. Начальники каменярів і копачів, інженери грунтових і водних шляхів, лікарі різних хвороб, начальники робітничих загонів, писарі поліції, судді, наглядачі в’язниць, навіть парасхіти й кати. Після них достойний номарх відрекомендував Рамзесові його власних урядовців цієї провінції. Царевич з немалим подивом довідався, що в номі Аа і в місті Сохем він має: особистого возія, лучника, носіїв щита, списа і сокири, кільканадцять носіїв нош, кілька кухарів, підчаших, перукарів та багато ще вірних і відданих слуг, хоч Рамзес ніколи не бачив їх і навіть не знав про їхнє існування.
Змучений і стомлений цим непотрібним оглядом урядовців, царевич зовсім занепав духом, його гнітила думка, що він нічого не розуміє, що він нездатний правити державою, і він боявся навіть сам собі признатися в цьому.
Бо якщо він неспроможний правити Єгиптом і люди дізнаються про це — що залишається йому тоді?.. Тільки смерть. Рамзес відчував, що без трону для нього немає щастя, що без влади він не зможе жити.
Проте, відпочивши кілька днів, наскільки це було можливо серед бучних двірських розваг, царевич знову покликав до себе Отоеса і сказав йому:
— Я просив тебе, достойний номарху, щоб ти втаємничив мене в урядування своїм номом. Ти показав мені свій край та його урядовців, але я ще нічого не зрозумів. Я мов людина, що, опинившись у катакомбах наших храмів, бачить там стільки ходів, що зрештою не може вийти на світ.
Номарх стурбувався.
— Що ж я маю робити?.. — вигукнув він. — Чого ти хочеш від мене, володарю?.. Скажи тільки слово, і я віддам тобі мою владу, маєток і навіть голову.
Спостерігши, що царевич ласкаво приймає ці запевнення, номарх вів далі:
— Під час подорожі ти бачив населення цього ному. Ти скажеш, що там були не всі. Це правда. Тоді я звелю, щоб завтра перед твої очі з’явився весь люд, а їх — чоловіків, жінок, старих і дітей — близько двохсот тисяч. З верху пілона ти зволив оглядати територію ному. Якщо хочеш — ми можемо зблизька обдивитися кожне поле, кожне село й кожну вулицю міста Сохем. Нарешті, я показав тобі урядовців, між якими, правда, не було найнижчих. Накажи — і вони завтра з’являться перед твої очі і лежатимуть перед тобою на животах. Що ж маю ще зробити? Скажи, найдостойніший повелителю!..
— Я вірю, що ти найвірніший слуга, — відповів царевич. — Але поясни мені дві речі: перше — чому зменшилися прибутки його святості фараона, друге — що ти сам робиш у номі?..
Отоес зніяковів, а царевич одразу додав:
— Я хочу знати, що ти робиш і як урядуєш, бо я ще молодий і тільки-но починаю владарювати…
— Але маєш мудрість старого! — прошептав номарх.
— Отож мені годиться, — мовив царевич, — випитувати людей досвідчених, а тобі — навчати мене.
— Я все покажу й розкажу тобі, найясніший володарю! — сказав Отоес. — Але для цього нам треба знайти спокійне місце, де немає такого галасу…
І справді, в палаці, де жив царевич, на внутрішньому й зовнішньому дворах людей було мов на ярмарку. Вони їли, пили, співали, боролися або бігали наввипередки — і все це во славу наступника трону, слугами якого вони були.
Якось близько третьої години пополудні номарх наказав привести двох коней, і вони з царевичем верхи виїхали з міста на захід. Почет царевича залишився в палаці й почав розважатися ще веселіше.
День був погожий і прохолодний, земля вкрита зеленню і квітами. Над головами вершників лунав спів пташок, а в повітрі стояли чудові пахощі.
— Як тут гарно! — вигукнув Рамзес. — Вперше за місяць я можу відпочити й зосередитись. А то мені почало здаватися, що в моїй голові оселився цілий полк військових колісниць і з ранку до вечора одбуває муштру.
— Така вже доля всесильних світу, — відповів номарх.
Вони зупинилися на узгір’ї. Біля їхніх ніг лежала величезна лука, перетята блакитною смугою. На півночі й на півдні біліли мури містечок, а за лукою аж до небокраю тяглися червоні піски західної пустелі, з якої час від часу, мов з печі, дув гарячий вітер.
На луці паслись незліченні стада худоби: рогаті й безрогі поли, вівці, кози, осли, антилопи й навіть носороги. Тут і там видно було болота, зарослі водяними рослинами й густим чагарником, де роїлись дикі гуси, качки, голуби, лелеки, ібіси та пелікани.
— Поглянь, володарю, — мовив номарх, — це наш край Кене — Єгипет. Осіріс уподобав цей клаптик землі серед палючої пустелі, вкрив його рослинами й заселив тваринами, щоб мати з них пожиток. Потім добрий бог прибрав людську подобу і став першим фараоном. А коли відчув, що тіло його в’яне, він покинув його і вступив у свого сина, а далі у його сина.
Таким чином, Осіріс вічно живе між нами в образі фараона і користується багатствами Єгипту, які сам створив. Наш володар розрісся, як могутнє дерево. Вершина його — це єгипетські фараони, гілля — номархи й жерці, а дрібніше віття — стан знатних. Видимий бог сидить на земному троні й збирає належний йому прибуток; невидимий — приймає жертви в храмах і устами жерців висловлює свою волю.
— Кажеш правду, — мовив царевич. — Так написано.
— А тому, що Осіріс-фараон не може сам вести земне господарство, — вів далі Отоес, — він доручив це, нам, номархам, бо ми теж походимо з його крові.
— І це правда, — сказав Рамзес. — Інколи сонячний бог втілюється в номарха і дає початок новій династії… Так постали династії: Мемфіська, Елефантійська, Фіванська, Ксойська.
— Так, повелителю, — підтвердив Отоес. — А тепер я відповім на твоє запитання… Ти питав, що я роблю в номі?.. Пильную маєток Осіріса-фараона та мою частку в ньому. Глянь на ці стада — там є різні тварини. Одні з них дають молоко, другі м’ясо, треті вовну й шкуру. Так і людність Єгипту — хто постачає збіжжя, хто вино, хто тканини, хто знаряддя, будівлі. Мій обов’язок узяти від кожного, що він повинен дати, і скласти до ніг фараона.
