Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:
8

Хоч не була заздрісна, відчула Олександра Панасівна, дивлячись на Володимира й Галю, що їй шкребе під серцем. Часом це приходило до неї, як приходить на землю негода, і тоді вона починала майже фізично пізнавати: покидає її сила — вирлоока самотність зазирала їй під той час у вічі. Тоді найбільше й згадувала Миколу, їй навіть снилося, що обіймають її сильні й шарудяві руки, чула навіть той струм, яким був він виповнений, здавалося, залишив у хаті якісь первні, від яких колись засвічувалися спрагло жінки. Їй випало зажити його справжньої любові, тож була просякнута тим струмом і досі.

Такі настрої тривали в неї недовго, але то й був її жаль за минулим. Коли ж це траплялося, вона ставала повільна й задумана, і діти, які спостерігали в матері таку зміну, намагалися тоді вестися якнайтихіше. Це саме відчула вона й того сонячного ранку, коли її дочка поставила на бік миску з білизною й пішла на річку полоскати. Тоді прийшов до неї з гори Хлопець, став біля неї на коліна (Олександра Панасівна стежила за тим усім у вікно) і почав пересипати з руки в руку пісок. Її старша дочка повернулася тоді до Хлопця, і в Олександри Панасівни тьохнуло серце, таку дорослу й дівочу усмішку побачила вона на доччинім обличчі. Ці дві постаті на піску дивно схвилювали Олександру Панасівну, хоч Хлопцеві до парубкування, а Неонілі до дівування було ще далеко, і, лягаючи спати, вона подумки переговорила про це з Миколою, який, як завше, з’явився перед її погашеним зором, і тихо поскаржилася, що зовсім нелегко старіти на самоті.

Ці хвилі ослабу й вичерпаності минали поки що швидко — клопотів у неї була повна голова, руки не встигали переробити всієї роботи, але тоді, коли на неї находило, мимоволі згадувала, що їй тридцять сім, і бачила увіч той рубіж, ступати за який брали острашки…

У таку хвилину до неї і зайшов літній уже чоловік у білому парусиновому костюмі і в солом’яному капелюсі. Цей чоловік був чисто виголений, мав утомлені очі й тихий, лагідний голос. Самітно сиділи вони в хаті, дітей було спроваджено надвір, чоловік поклав темні спрацьовані руки на коліна, дивився на ті руки й тихим голосом оповідав, як виходили вони разом із Миколою з оточення, як він був тяжко поранений, той чоловік, і німці прийняли його за вбитого. Його виходили селяни, і після того йому довелося випити не один ківш лиха. В нього випадково збереглася адреса, яку дав був Микола, і от тільки зараз довелося прийти до Олександри Панасівни, щоб розповісти про те, що знав. Селяни оповідали йому, що з тої пастки не вийшов ніхто живий; він сам, той чоловік, не бачив на свої очі, як загинув Микола, але коли не подав досі про себе звістки, значить, він уже не живе.

Чоловік подивився на Олександру Панасівну, і вона зчудувалася, які зморені й глибокі в нього очі. Дивився на жінку тепло й проникливо, і в тому погляді було щось більше за співчуття. Олександра Панасівна заплакала, чоловік наклав на її руку свою, і його голос набрав тремких інтонацій:

— Ви не повинні плакати, жіночко, — сказав він. — У мене от вийшла гірша історія. Була в мене дружина отака гарна, як ви, були в мене отакі гарні, як у вас, дітки. Я-от повернувся, а їх не стало, жіночко. Коли б на те воля моя, — голос у чоловіка погучнішав, а очі блиснули гнівно, — я хотів би поділити долю вашого Миколи, а вони б хай жили!

Сказавши це, він весь затремтів, запалав і до хрускоту стис кулаки. Олександра Панасівна й справді перестала плакати: горе цього чоловіка було вище за її — мимоволі перейнялася ним і почала співчувати.

Чоловік устав. Тримав капелюха в руці, стиснувши криси, весь виструнчився й витягся, але голос його зазвучав так само тихо й лагідно:

— Може, я зробив вам боляче своєю розповіддю, вибачте, — сказав він. — Мені хотілося віддати шану своєму товаришеві й вам.

Він похилив голову й порвався йти, але вона кинулася до нього, затримуючи, щоб він переїв і випив чарку. Чоловік, однак, тільки всміхнувся печально й подякував.

Він вийшов із хати, а вона припала до вікна, щоб зирнути на цього смутного вісника ще раз. Побачила, що стоїть він у дворі, витягує з кишень цукерки й наділяє ними дітей. Її діти обступили чоловіка з ґелґотом, простягаючи наввипередки руки, навіть та поважна старша дочка, а він, тицькаючи навсібіч цукерки, тихо й без сліз плаче. Вона хотіла вискочити й нагримати на малих, щоб не надокучали, але її ноги прикипіли до підлоги, а руки вклеїлись у підвіконня. Вона плакала й сама разом із тим чоловіком, доки роздав він усі цукерки й рушив з її двору геть. Тоді знайшла силу вийти з хати собі й побачила, як неймовірно швидко він іде, не озираючись і неприродно випроставшись. Її наче теплий вітер обвіяв: здивувалася на себе, на свою тимчасову слабкість і на дивні й химерні свої забаганки. Діти стояли перед нею всі з цукерками за щокою, і вона швидко наділила кожного дорученням: одному по воду, другому по гас, третьому піч розтопити, четвертому взяти за руку найменшу і піти по березі з відром, щоб нашукати трісок та хмизу. Вони миттю розсипалися кожен за своїм ділом, а вона на мить спинилася серед двору й прийняла на обличчя тихий легіт.

9

Стара й справді після тієї події з Володимиром змінювалася на очах. Несподівано помолоділа, вона почала сама пересуватися по хаті, голос її став добродушний — зробилася стара незвично говірка.

— Все це й справді пішло мені на користь, — казала вона, коли Галя застеляла постелі. — Ніколи не гадала, що стану на ноги. Можеш вірити, а можеш і ні, але вони й справді дуже подібні до себе, ці чоловіки, що лишають нам дочок. Подивися в альбом на свого діда й батька — всі вони наче рідня між собою.

Галя в цей ранок набурмосилася, що з нею рідко й бувало. Сонця не було, кімнати видавалися наче павутиною заткані — ходила від ліжка й до ліжка, змахувала простирадлами й ковдрами в наковдрениках, виходила струснути їх на подвір’я. Збивала подушки, і від цього руху починали за нею літати легкі білі пір’їни — спокійно пливали в сірому повітрі, і хвилі, що їх знімала Галя, підкидували їх вряди-годи до стелі. Між цього пір’я, хапаючись за бильце ліжка чи за спинку стільця, важко повзала стара, і її рот невмовкно молов, а очі гарячково, молодо й радісно світилися.

— Мені зараз так покращало, — вже вкотре повторила вона, — що й начудуватися годі. Уже тиждень я сплю спокійно, і мені не приснився, ласочко, жоден сон. Так, чого доброго, я почну не старіти, а молодшати. Молодій мені ніколи не снилися сни, бо коли людина здорова й спокійна, навіщо їй ті сни? Ми тим, Галочко, й визначались у цьому домі, що жили спокійно й уміли чекати. Чекати, ласочко моя, це така складна й велика наука! Нам, жінкам, не дано вибирати й владарювати, нам дано чекати й підлягати, і то не такий уже лихий жеребок, повір ти мені. Ми майже завжди невдоволені, а це через те, що надто часто залишаємося на самоті. Ми бунтівники, які не повинні перемагати, інакше втратимо ми свою красу й силу.

— Ох, і думки в тебе, бабцю! — сказала Галя, застеляючи ковдру. — Це якісь старомодні думки…

— Я сама старомодна, — казала стара не без пихи, — але це не значить, що думки мої неправильні. Ми хочемо владарювати й підлягати водночас, а коли ми самотні, тужимо й за найгіршим підляганням. Підлягаючи і владарюючи, ласочко, ми не задовольняємо себе, наше справжнє задоволення — любов, тобто задоволення інших. Ми буваємо дурні, егоїстичні, язикаті й опришкуваті, але ми все-таки вміємо любити. Чоловіки не вміють так любити, бо наша любов куди вища їхнього тваринного схотінку…

— Ох, бабцю! — сплеснула руками Галя, і в неї поступово почало змивати з душі отой сірий ранковий накип. — Ніколи не думала, що ти в мене такий філософ!

— Я не філософ, — різко сказала стара, і від обурення в неї аж риси обличчя загострилися. — Я багато років жила самотньо, і в мене був час подумати. Жінки цього дому, ласочко, не прості жінки, і це ти зрозумієш, коли тобі поверне до шістдесяти. Твоя дочка народить тобі хлопця чи дівчину, і ти здивуєшся з тої закономірності: хлопець той звідси піде, а дочка твоя й онука будуть тої ж крові, що й ти. Тоді ти їм товкмачитимеш те, що товкмачу тобі зараз я, і вони з тебе сміятимуться, як із вижилої з розуму баби.

Перейти на страницу:

Шевчук Валерий Александрович читать все книги автора по порядку

Шевчук Валерий Александрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Дім на горі отзывы

Отзывы читателей о книге Дім на горі, автор: Шевчук Валерий Александрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*