Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗

Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Після обрання Менгу–хан прийняв рішення продовжити воєнні дії для завоювання Китаю — з одного боку, та Ірану, Іраку й суміжних з ними країн — з іншого. На чолі військ, відправлених продовжувати підкорення Китаю, поставлено брата великого хана — Хубілая (1215–1294). Війська, які пішли в Іран та Ірак, очолив ще один із його братів — Хулагу–хан (1217–1265).

Нас цікавитиме хан Хулагу, бо саме він в 1256 році заснував державу зі столицею в Магарі, яка в історії отримала назву держави Хулагуїдів. Згодом столицю ханства було перенесено до міста Тебриз. Отже, держава Хулагу–хана на Кавказі безпосередньо межувала із Золотою Ордою. До 1254 року ці прикордонні землі Золотої Орди контролював хан Берке.

Військо для хана Хулагу було зібране з цілої імперії. Послухаймо Рашид–ад–діна:

«І ще за життя Бату Менгу–каан призначив свого третього брата, Хулагу–хана, з численним військом в Іранську землю і визначив, щоб виділили з військ кожного царевича по двоє з десятка, аби вони пішли разом з Хулагу–ханом і стали його помічниками» [48, т. 1, кн. 2, с. 81].

Похід військ Хулагу–хана почався навесні 1254 року і тривав кілька років, оскільки на південне узбережжя Каспійського моря рухалися не тільки війська імперії, а й сім’ї хана, багатьох царевичів, великі табуни худоби, житлові юрти людей та інше. Рашид–ад–дін дуже яскраво описав це велике переселення Хулагу–хана і татарського потоку, що його супроводжував.

Цікаво відзначити, що з метою конспірації цього походу Вільгельм де Рубрук влітку 1254 року змушений був повертатися з Каракорума у ставку хана Батия північним шляхом. Раніше Плано Карпіні (в 1246–1247 роках) та Рубрук (у 1253 році) рухалися іншою дорогою — південніше від озера Балхаш.

Вільгельм де Рубрук засвідчив, що під час його повернення, наприкінці 1254 року, на Кавказі та в Персії відбулася зміна ханської влади. Ми вже говорили, що ті землі, за угодою між Менгу–ханом і Бату–ханом, були передані у володіння Хулагу–хана.

Послухаймо: «Ми переїхали через становище Батия, який є главою війська, яке стоїть там біля Араксу, і підкорив собі Кургів, Турків і Персів. У Тавриса в Персії є інша особа, головна зі збору податків, на ім’я Аргон. Мангу–хан відкликав їх обидвох, щоб вони поступилися своїми місцями його братові (Хулагу–ханові. — В. Б.), який прямував до тих країн» [28, с. 171].

Ось чому із західного узбережжя Каспійського моря був переміщений хан Берке. Звичайно, втративши прибуткові володіння, Берке образився і на Батия, і на Сартака, не кажучи вже про Менгу–хана і Хулагу–хана. Так було забито ще один тяжкий клин в єдність імперії Чингісидів. До речі, не перший і не останній. Про цей бік питання ми говорити не будемо.

Доки великим ханом в Каракорумі сидів Менгу, Берке–хан, який вступив на престол у Золотій Орді в 1257 році, зберігав покірність імперії. Але в 1259 році Менгу–хан помер під час воєнного походу на Китай. Новим Великим ханом став його брат — Хубілай, який зосередив свої інтереси на завоюванні Китаю. Відтоді імперія Чингісидів практично розпалася на незалежні володіння, серед яких на заході імперії виділялися Золота Орда та держава Хулагуїдів.

Важливо відзначити, що роздвоєння інтересів на східний і західний завжди губило імперії, розташовані на землях від Дніпра до Тихого океану. Так сталося з імперією Чингісидів, так було з Російською імперією, так розвалився Радянський Союз. Сьогодні повне роздвоєння інтересів на західний та східний простежується у політиці так званої Російської Федерації. Читачі здогадуються, до чого це може призвести.

Принагідно скажемо кілька слів про великого хана Хубілая. Маючи у своєму підпорядкуванні найбільшу армію того часу, Хубілай сам проголосив себе Великим ханом. Його не обирали на курултаї. Тобто було порушено Ясу Чингісхана. Через це царевичі–Чингісиди не вважали себе підданими Хубілая. Особливо це стосувалося західних царевичів імперії — спадкоємців Джучі, Чагатая та Угедея.

Розкол в імперії ще більше посилився після перенесення столиці з Каракорума на територію Китаю (спочатку, в 1260 році, в Кайпін, а в 1264 році — у Ханбалик, сучасний Пекін). Правив Хубілай у Китаї до 1295 року. В 1368 році династія Хубілая перервалася через скинення з трону Токай–Тимура, останнього з його спадкоємців.

Усі тюркські племена, які перекочували разом із ханами на територію Китаю, були асимільовані китайцями і зникли з історичної арени.

А тепер вернімося у Золоту Орду до хана Берке. Не вважаючи себе залежним від Хубілай–хана і пам’ятаючи свою образу на Хулагу, Берке в 1262 році почав війну за повернення своїх колишніх володінь на Кавказі. Ця кривава і жорстока війна тривала довго: всі наступні роки правління хана Берке і багато років за часів ханства Менгу–Тимура. Адже війна велася не стільки за володіння Кавказом, скільки за честь роду старшого сина Чингісхана — Джучі. Свого часу, в 1254 році, хан Батий послав на допомогу Хулагу–ханові не тільки війська, а й царевичів зі свого роду: Балакана, Татара і Кулі. Не будемо довго розповідати, як усі три царевичі були знищені Хулагу–ханом. Факт убивства Хулагу–ханом царевичів з роду Джучі засвідчили історики Джувейні та Рашид–ад–дін.

Саме тому війна на Кавказі між спадкоємцями Джучі–хана і Тулуй–хана мала жорстокий, кровний характер. Вона тривала за хана Узбека, хана Джанібека і навіть за хана Тохтамиша наприкінці XIV століття.

При цьому слід зауважити, що хан Берке, обкладаючи військовим податком церкви і монастирі, діяв цілком практично: компенсував військовий контингент, переданий свого часу Батиєм Хулагу–ханові. За дуже обережними розрахунками, в ростово–суздальських улусах протягом 10 років до ханської армії Берке було мобілізовано не менше ніж 50 тисяч осіб.

Ми торкнулися лише кількох деталей ханської грамоти Менгу–Тимура, а гляньте, яку об’ємну картину життя ростово–суздальської землі 50–70–х років XIII століття вона висвітлила. До того ж наша історична картина цілком позбавлена звичайної московської шовіністичної брехні.

Отже, що ж підштовхнуло хана Менгу–Тимура на воєнний похід проти Константинополя?

До речі, майте на увазі: на Правобережжі Дніпра і навіть у сучасній Лівобережній Україні татарських поселень налічувалося мало. Одиниці! Згадайте свідчення Плано Карпіні та Вільгельма де Рубрука.

Золота Орда в 1269 році не межувала по суходолу з Візантією. Жодної ворожнечі між цими державами не існувало. Володіння Візантійської імперії у ті часи значно скоротилися і на півночі доходили тільки до Дунаю.

Як розуміють читачі, вести війну з Візантією через Кавказ Золота Орда не могла.

І ще одна дуже цінна деталь. Воєнний похід військ Менгу–Тимура на Константинополь у 1269–1271 роках не передбачав ні підкорення Візантії, ні відторгнення її земель. Навіть арабські історики, сучасники походу, були змушені визнати його зовнішню необґрунтованість. Існував внутрішньодержавний мотив. І цілком природно, що історики–мусульмани не могли відкрито сказати світові про цю причину. Бо вона була релігійною, неприйнятною для мусульманського світу.

Менгу–Тимур поставив перед візантійським імператором та Патріархом ультиматум: хан Золотої Орди має стати Царем для християнського населення держави, а всі церковні владики (митрополит і єпископи) повинні висвячуватися на кафедру тільки з його відома і згоди. Мабуть, на цей вчинок хана підштовхнули православні владики Золотої Орди. Особливо постаралися митрополит Кирило і Сарський єпископ, які більше за інших пам’ятали приниження за часів хана Берке.

Зауважте, як усі події збігаються в часі: 1 серпня 1267 року Менгу–Тимур видав грамоту митрополитові Кирилу, який тримав свій престол при ставці хана. Звичайно, перед тим як видати ярлик, хан неодноразово мав зустрічі з митрополитом та єпископами, обговорював з ними церковні проблеми. Мабуть, того ж таки 1267 року Менгу–Тимур відправив свою пропозицію (або ж відразу — ультиматум) до Константинополя. Відповідь, напевне, негативну, було отримано не швидше, ніж 1268 року. А вже у 1269 році почався воєнний похід військ Золотої Орди на Константинополь.

Перейти на страницу:

Білінський Володимир Броніславович читать все книги автора по порядку

Білінський Володимир Броніславович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Моксель, або Московія. Книга трейтя отзывы

Отзывы читателей о книге Моксель, або Московія. Книга трейтя, автор: Білінський Володимир Броніславович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*