Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗

Смерть з морозом танцювала,

Танцювала і співала

А за море почвалала.

Чуб., 180 весн.,

і новішим варіантом з того ж Підгір’я:

Смерть з морозом танцювала

Та за море десь пігнала,

Пішла собі смерть у ліси

Побіг за нев мороз лисий.

І сидять там у темній норі

За водами у коморі.

Смерте, смерте, не вертайся,

Ти, морозе, не з’являйся —

Сидьте си там, не вертайте,

Нас пожитку не збавляйте,

Най нам сонце дальше гріє,

Жито, ярець скоро зріє 3.

Як було завважено 4 сі тексти належать до «собітчаного очищення огнем, зв’язаного з «царинними» обходами поля:

1 Матеріал, переважно великоруський, у Анічкова, І, с. 89.

2 Про новорічне очищення огнем і обрядове палення сміття згадував я принагідно вище. Дуже інтересні великоруські обряди оборювання жінками села від хороби і пошести — Терешенко, Бытъ рус. народа, VII, с. 41. Про vynoseni Smrti у чехів Зібрт в Ces. Lid, 1893.

3 Archiv XXVIII, як нижче. Анічков не завважив сього нашого закляття (котре б годилось підкріпити ще новими записами) — але навів паралельні тексти західнослов’янські й німецькі:

Smrt nesem ze vsi,

Novy lito vsi,

bud’te, pani, veseli

ze vam lito nesemy.

Tod aus, Tod aus,

Sommer un de Mee

Sommer mancherlee, etc.

4 Преміальна рецензія Веселовського на корпус Чубинського в Записках Петерб. академії, т. 37 (180), с. 185.

Сбором ідеме полон иесеме,

Мольме се Богу і всі посполу,

Жеби нас тучі не заходили,

Злиї вітрове не пановали:

Оборонь, Боже, гори-долини,

Гори-долини, наші царини!

Прийми, Божейку, труд-доржейку,

Же ми обійшли гори-долини,

Гори-долини, наші царини.

Кади ідеме, Бога слідеме,

Бога слідеме, Бога просиме.

Зароди, Боже, гори й долини,

Гори й долини, наші царини:

Наша царина преч поорана,

Срібло-злотом преч засіяна,

Стріцовим 1 перком заволочена.

(Голов., II, 246).

Ой на Яна на Купала

Купалася ластівойка,

Купалася і пуряла.

Аж ся річка роздягала.

Ти купайся, ластівойко,

А ти гори, собітойко,

Най нам марга ся розводить,

Челядойка пишно ходить.

Собітойка ясно горить,

Челядойка пишно ходить,

Собітойка догорає,

Челядойка проквітає 2.

Наведені «царинні» співанки мають уже легку християнську закраску. Вона характеристично вказує, де поділася з часом ся стихія магічної колективної дії: вона християнізувалась, перейшла в обряди, виконувані християнським духовенством, інакше була зломана і знищена сим же духовенством і ним порушеною адміністрацією, оскільки не розпустилась в «невинних» забавах підлітків або не перейшла в чисто поетичні форми величань і поздоровлень. З ними стрінемося потім, тут тільки два слова про те, як ставсь сей перехід.

Уже Потебня справедливо поясняв сей процес в колядковім матеріалі 3.

1 Струсевим, страусовим.

2 Записи проф. Калужняцького в Archiv f. Sl. Phil., т. 27 і 36.

3 Я процитую нижче се пам’ятне його слово.

Ті описи багатства, життя, краси, мудрості господаря, котрі містять вони, се не прості поетичні прикраси-перебільшення: се магічні закляття на щастя, оперті на вірі в чудодійну здібність слова наводити те, що ним сказане. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, несчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність, і так не розуміють того хазяї — се була б нераз занадто гірка іронія! Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря, — так як веснянщики накликують весну з її дарунками. Обрядові і пісенні поздоровлення і величання — се рід закляття на щастя, на здоровля, котре й досі заховалося в усній традиції.

Я поки що тільки зазначую сю нитку, котра протягається від примітивної колективної обрядовості: від сих весняних (в широкім розумінні) дій до новорічних, великодніх, всяких інших поздоровлень, до котрих ми перейдемо в дальших розділах. Тепер же хочу зазначити безпосереднє продовження магічної колективної дії в закляттях, замовляннях і молитвах індивідуальних, так багато заступлених в нашім фольклорі.

Молитви і закляття. Ослабнувши в своїй чистій, магічній формі в колективнім уживанні, накликування добра і закляття лиха довго тримаються в індивідуальнім ужитку, в різних магічних формулах, замовляннях і молитвах, які не раз стоять в близькім зв’язку з колишніми колективними обрядами, почасти захованими, почасти затраченими без сліду 1.

1 Наші молитви і закляття досі не оброблені скільки-небудь відповідно. Великороси і білоруси випередили нас на сім полі. Велику збірку великоруських заклять видав іще Сахаров, потім Л. Майков (1869 р., 372 чисел). Тільки в 1872 р., в першім томі корпуса Чубинського вийшла збірка вірувань, забобонів, заклять і молитов, доволі багата, але дуже хаотично зложена, і два роки пізніше з’явилась спеціальна збірка П. С. Єфименка, Сборникъ малороссійскихъ заклинаній, Чтенія московські, 1874, І, 212 чисел, — зроблена незалежно від збірки Чубинського і теж не особливо упорядкована, а по сім не з’явилось ні одної великої збірки — в тім роді, як корпус білоруських замовлянь Романова (БЂлорусскій сборникъ, т. V, 1891, понад вісімсот нумерів). Се, очевидно, відбилось і на розсліді сеї категорії народної традиції. Студентська робота Мик. Крушевського: Заговоры какъ видъ русской народной поэзії (Варшавскія Унив. Изв., 1876, III), оперта головно на збірці Майкова, надовго зісталась одинокою монографією. Тим часом се була дуже слабенька праця. Далеко цінніші замітки Потебні, в його студії про пісню про воєводу Штефана (Малорус. пЂсня по списку XVI в., 1877) — про аналогії заклять і пісень (тут він подає і дефініцію замовляння як «словесного образа порівняння даного або умисно витвореного явища з побажаним, з метою викликати се друге»). Але через свою принагідність, мабуть, вони не звернули на себе уваги. Тільки в 1890-х рр. до них повернулись дослідники — проф. Владимірів в розділі, присвяченім замовлянням в його Введенії въ исторію русской словесности, 1896, Сумцов в студії Пожеланія и проклятія, преимущественно малорусскія, 1897 (Сборникъ Харків., т. IX), Ф. Зелинский, О заговорахъ, 1897 (там же, т. X). Потім почала друкуватись велика праця іншого ученика школи Потебні А. Ветухова: «Заговоры, заклинанія; обряды и другіе виды народного врачеванія, основанные на вЂрЂ въ силу слова». — Рус. Фил. ВЂстникъ, 1901 — 1907 (недокінчена). Бібліографію до 1890-х рр. подав Сумцов в харківськім Сборнику, IV, 1892. Спеціально український матеріал не розсліджений і обговорювався тільки всуміш з іншими. В рефератах, з котрими минулого року виступав проф. Ф. Колесса, він теж не вийшов ще поза загальні прелімінарії, судячи з змісту, ласкаво ним мені уділеного. Належить сподіватись, що в остаточнім обробленні сеї теми він ближче займеться українським матеріалом, особливо його формальною стороною, досі мало розробленою, — не тільки ритмічною, але й мелодичною, що проступає в різних випадках, — як зробив се для голосінь, а також і відсвіжить дотеперішній запас матеріалу свіжим приносом.

Я наведу кілька формулок, які при своїй незамітності дають інтересний перехід від тих весняних колективних актів до індивідуальних молитов і заклять 1.

Побачивши весною вперше диких гусей, треба підкинути вгору трохи соломи й сказати:

Гуси, гуси, вам на гніздо,

А нам на тепло!

Або:

Гуси, гуси, вам на гніздечко,

а нам на здоров’ячкої (100 — 1) 2.

1 Читач помічає, що я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов-заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви (передхристиянського характеру). Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації. Важніше було б розложити їх в різних степенях еволюції, але для сього тепер ще не бачу твердих підстав.