Один в океані - Бомбар Ален (книги онлайн полные версии .txt) 📗
Тепер я стверджую: море може справді забезпечити їжею і питвом у такій кількості, якої вистачить, щоб упевнено вирушити в плавання назустріч порятунку.
Протягом 65 днів подорожі від Канарських до Антільських островів мені дуже не щастило. Проте мій експеримент аж ніяк не можна вважати подвигом або чимось винятковим.
Я схуд на двадцять п'ять кілограмів і переніс немало різних хвороб. Моя шкіра стала сухою і вкрилася сипом та виразками, а на пальцях ніг злізли всі нігті. Різко погіршав зір, через тривале голодування помітно зменшилася сила м'язів. Але я досяг мети!
Під час плавання я харчувався виключно «продуктами» океану — рибою, планктоном, а пив морську воду. І треба сказати, що білків та жирів у мене було досить. Проте недостатня кількість цукру викликала сильне виснаження організму. Це практично підтвердило правильність моїх лабораторних дослідів перед подорожжю.
Ще один доказ, як розум може впливати на фізіологію потерпілого: психічний голод після зустрічі з «Аракакою» значно гірше вплинув на моє здоров'я, ніж справжній фізіологічний голод, який ми терпіли з Пальмером тривалий час у Середземному морі. Психічний голод, якщо можна так висловитися, не є справжнім голодом, це лише бажання попоїсти чогось кращого, а бажати і не одержувати — небезпечно. Фізіологічний голод через перші сорок чотири години викликає біль, схожий на спазми і судороги, що згодом припиняються. Натомість з'являється сонливість, млявість і знесилення.
У першому випадку організм випалює себе, у другому — тліє.
Медичний огляд показав, що ніякого захворювання, викликаного нестачею вітамінів, у мене не було. Отже, планктон усе-таки дав мені потрібний для організму вітамін С.
Дощову воду я зібрав тільки через 23 дні. Таким чином, я довів протягом перших 23 днів, що риб'ячим соком цілком можна вгамувати спрагу, що питво теж можна добувати з моря.
Від часу відплиття з Монако я 14 днів пив морську воду і 43 дні — риб'ячий сік. Так я переміг згубну на морі спрагу.
Мої медичні висновки будуть докладно висвітлені в дисертації. Крім того, разом з працівниками міністерства військово-морського флоту я напишу довідник для потерпілих на морі, де буде зібрано висновки з мого експерименту.
Одразу ж хочу підкреслити, що рятувальний човен може протриматися у морі значно більше ніж 10 днів. Він має всі потрібні морехідні якості, щоб врятувати потерпілому життя. «Єретик» — один з типів таких рятувальних човнів. Я хочу також скласти для потерпілих докладний розпорядок дня, який допоміг би активно і з користю проводити час і разом з тим зберіг би волю до боротьби.
Щоб вселити надію й віру в порятунок, непогано було б написати на човні: «Пам'ятайте, одна людина вже зробила цю подорож у 1952 році».
Мій експеримент доводить, що ніхто не мусить ризикувати своїм життям, коли ризик не пов'язаний з громадською користю.
Сподіватися — значить прагнути до кращого. Потерпілий від корабельної аварії, позбавлений всього після катастрофи, може і повинен надіятися. Доля одверто ставить перед ним дилему: жити або вмерти, і він мусить напружити всі свої сили і волю, щоб знайти в собі мужність для боротьби з відчаєм, і вижити.
Діти і молодь, хто думає уславитися або ж безплатно пропливти на плоту в Америку чи ще кудись! Подумайте краще або ж порадьтеся зі мною! Обмануті міражем, захоплені спокусливою ідеєю, уявляючи собі таке плавання, як легеньку веселу подорож, ви можете зробити величезну помилку і зрозумієте всі труднощі боротьби за життя лише тоді, коли вже буде надто пізно. Ваш відчай буде тим більшим, що ви ризикували без будь-якої користі. Тим часом є багато благородного і прекрасного, заради якого можна ризикувати життям!
А ти, потерпілий брате мій, якщо віритимеш і сподіватимешся, то пересвідчишся: твої шанси на порятунок збільшуватимуться з кожним днем, як у Робінзона Крузо. І в твоїй душі не буде місця для зневіри та відчаю!
