У вогні - Коллінз Сюзанна (читать книги онлайн полные версии .txt) 📗
А я лише намагалася зберегти життя собі та Піті — оце й усе. Моє бунтарство — то чистісінький збіг. Проте якщо Капітолій постановив, що тільки один трибут може одержати перемогу, гадаю, сама лише спроба оскаржити це вже може вважатися бунтом. Для мене єдиним виходом було вдавати, що я з глузду з’їжджаю від кохання до Піти. Щоб нам обом зберегли життя. Коронували як переможців. Дозволили поїхати святкувати додому — попрощатися нарешті з камерами х залишитись на самоті. До сьогодні.
Може, на мене вплинув якийсь новий вигляд будинку, чи шок від того, що я постала перед президентом, чи наше з ним обопільне усвідомлення, що він одним помахом руки здатен мене знищити, але я почувалася вдома чужою. Ніби це його будинок, а я в ньому — непрохана гостя. Тож я не привітала президента і не запропонувала сісти. Я взагалі не промовила ні слова. Поводилася так, ніби він — справжній отруйний змій. Стояла незворушно, втупивши в нього очі, і прораховувала варіанти відступу.
— Думаю, ми значно спростимо ситуацію, якщо домовимось не брехати одне одному, — промовив президент. — Що ви з цього приводу думаєте?
Я гадала, що мій язик відсох і що мені відібрало мову, тому дуже здивувалася, почувши власний рівний голос:
— Так, думаю, це заощадить час.
Президент Снігоу посміхнувся, і я вперше звернула увагу на його вуста. Я очікувала побачити зміїні губи, не здатні балакати. Але вони виявились пухкими, тільки от шкіра була занадто сильно напнута. Цікаво, йому рот підправляли, щоб зробити президента привабливішим? Якщо так, то він змарнував час і гроші, бо привабливості підтяжка йому не додала.
— Мої радники занепокоєні тим, що з вами може бути нелегко, але ж ви не збираєтеся завдавати мені клопотів, правда? — спитав він.
— Не збираюсь, — відказала я.
— Я їм те саме торочив. Запевнив, що дівчина, яка пішла на такі крайнощі, щоб вижити, не відштовхуватиме життя двома руками. Крім того, їй потрібно піклуватися про свою родину. Про матір, сестру та всіх... кузенів.
З того, як він розтягнув слово «кузенів», можу заприсягнутися: він у курсі, що ми з Гейлом не належимо до одного генеалогічного древа.
Що ж, карти розкриті. Може, це навіть на краще. Я не дуже добре розуміюся на двозначних погрозах. Волію знати, які ставки.
— Давайте присядемо.
Президент Снігоу сів біля великого полірованого дубового столу, за яким Прим робила уроки, а мати підраховувала прибутки. Займати це місце (як, власне, і весь наш дім) президент не має права — і водночас має повне право. Я сіла навпроти нього на різьблений стілець із прямою спинкою. Стілець був зроблений для людини вищої на зріст, тож до землі я діставала лише кінчиками пальців.
— Міс Евердін, у мене з’явилася проблема, — почав президент Снігоу. — Проблема, яка виникла в ту мить, коли ви знайшли на арені отруйні ягоди.
Так, тоді я припускала: якщо продюсерам Ігор доведеться обирати між нашим із Пітою подвійним самогубством, яке означатиме, що переможця не буде взагалі, і рішенням дарувати нам обом життя, вони оберуть друге.
— Якби старший продюсер, Сенека Крейн, був мудріший, він одразу ж вибив би ці нісенітниці з вашої голови. Але йому не пощастило — він виявився сентиментальним. Тому ви тут. А тепер угадайте, де зараз він? — запитав президент.
Я кивнула, тому що з його інтонації було очевидно, що Крейна стратили. Мені в обличчя ще дужче війнуло пахощами троянд і крові, бо тепер нас із президентом розділяв лише стіл. У лацкан його піджака була застромлена троянда — це пояснювало, звідки взявся квітковий аромат, але квіти, мабуть, були генетично модифіковані, оскільки проста квітка так сильно пахнути не може. Щодо крові... я не знаю.
— Після цього нам залишалось хіба дотримуватися вашого хитрого сценарію. І ви, до речі, досить добре зіграли шалено закохану школярку. Мешканців Капітолія ви точно переконали. На жаль, не всі в округах попалися на ваш гачок, — провадив президент.
Напевно, на моєму обличчі відбився подив, бо він миттю відреагував:
— Так, ви цього, звісно ж, не знали. Доступу до інформації про настрій в інших округах у вас не було. Хай там як, у кількох округах люди трактували ваш маленький трюк із ягодами як прояв бунту, а не кохання. І якщо дівчина з Округу 12 може кинути виклик Капітолію і залишитись неушкодженою, що заважає іншим учинити так само? — спитав він. — Що заважає, скажімо, збунтуватися?
Спливло кілька секунд, перш ніж до мене дійшов зміст його останніх слів. А тоді на мене зваливсь увесь тягар розуміння.
— То вже були заворушення? — спитала я, водночас налякана й підбадьорена такою можливістю.
— Поки що ні. Але вони будуть, якщо стан речей не зміниться. А заворушення, як відомо, ведуть до революцій.
Президент Снігоу потер точку над лівою бровою — в тому самому місці й у мене боліла голова.
— Ви хоч уявляєте собі, що це означатиме? Скільки людей загине? І в яких умовах залишаться ті, що виживуть? Хай які тертя виникають у народу з Капітолієм, повірте мені на слові, якщо послабити владу в округах бодай на короткий час, уся система полетить шкереберть.
Я була приголомшена прямотою, ба навіть щирістю його мови. Ніби основною його турботою був добробут мешканців Панему, в той час як правдою тут і не пахло. Не знаю, як я наважилася промовити наступні свої слова:
— Мабуть, система дуже нестійка, якщо пригорща ягід здатна її зруйнувати.
Довгу мить президент вивчав мене. А потім просто відповів:
— Так, вона нестійка, але не в тому сенсі, який маєте на увазі ви.
Пролунав стукіт у двері, і президент підвів голову.
— Матір питає, чи не хочете ви чаю?
— Так. Я хочу чаю, — відповів президент.
Двері прочинилися ширше, на порозі стояла мама, тримаючи тацю з порцеляновим чайним сервізом, із яким вона приїхала на Скибу, коли вийшла заміж.
— Поставте тут, будь ласка.
Президент відсунув книжку на краєчок столу і показав на середину.
Мати поставила на стіл тацю — тут були чайник, чашки, вершки, цукор і тарілка з печивом, прикрашеним квіточками м’яких кольорів. Лише Піта вміє робити таку глазур.
— Який гостинний жест! Знаєте, люди часто забувають, що президентам також потрібно їсти, — мило промовив президент Снігоу.
Ну, бодай це дозволить матері трохи розслабитися.
— Може, принести вам щось іще? Я можу приготувати щось суттєвіше, якщо ви зголодніли, — запропонувала вона.
— Ні, дякую. Все чудово, — відповів президент, ясно лаючи зрозуміти, що вона вільна.
Мати кивнула, кинула на мене швидкий погляд і вийшла. Президент Снігоу налив дві чашки — собі й мені, в свою додав іще цукру та вершків, а потім довго розмішував чай. Я відчувала, що він уже сказав усе, що хотів, і тепер чекає на мою відповідь.
— Я не хотіла піднімати бунт, — промовила я.
— Я вам вірю. Та байдуже. У виборі гардероба ваш стиліст виявився пророком. Катніс Евердін, дівчино у вогні, ви кинули іскру, яка, якщо її занедбати, може розростися до пекельного вогню, що зруйнує Панем , — відказав він.
— То чому б вам просто не вбити мене? — випалила я.
— Публічно? — перепитав він. — Підлити палива у вогонь?
— Тоді влаштуйте нещасний випадок, — сказала я.
— І хто на це купиться? Тільки не той, хто дивився Ігри.
— Тоді просто скажіть, що мені робити, і я це зроблю, — буркнула я.
— Якби ж усе було так просто, — президент узяв печиво з квіточками і почав його роздивлятися. — Яке миле. Це ваша мати пекла?
— Це Піта.
І вперше я відчула, що не можу витримати президентового пильного погляду.
Я простягла руку по чай, але швидко поставила чашку на місце — вона зацокотіла на тарілочці. Щоб приховати це, я миттю схопила печиво.
— Піта. І як там поживає ваше кохання на все життя? — спитав президент Снігоу.
— Добре, — кивнула я.
— І коли ж саме він зрозумів ступінь вашої до нього байдужості? — не припиняв розпитувати мій візаві, зануривши печиво в чай.
— Я не байдужа до нього, — промовила я.
