Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Подзвін з-під води - Терлецький Валентин (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Подзвін з-під води - Терлецький Валентин (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Подзвін з-під води - Терлецький Валентин (книги бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Ну не всім же бути нечесаними та смердючими козлами! Деякі чоловіки за будь-яких обставин залишаються чоловіками! Звичайно, не всі… На жаль, – раптово озвалася Маргарита, кидаючи багатозначний погляд в бік Антона.

– Так-так! Ви абсолютно праві, Маргарито! – підхопив її грайливий настрій Олег Петрович. – Якщо людина прагне залишатися людиною – це перший крок до її одужання від будь-якої хвороби, у тому числі й від душевної. Це аксіома. Але, повертаючись до Антона, я хотів би зараз акцентувати вашу увагу саме на самоповазі, яка відрізняє людину розумну від тварини. Ми повинні любити самих себе – пам'ятаєте, як у Біблії? Любити за будь-яких обставин. Ось наш Антон – а це видно, принаймні, з його зовнішнього вигляду – любить себе. І це добре! Я недарма казав про перший крок до одужання. Кожен з вас повинен розпочати шлях до нормального життя саме з цього – відчути любов до себе. Лише так ви зможете знову жити повноцінним життям.

– А можна питання? – високо підняв руку Іван. – Як можу я любити себе, якщо я ненавиджу всіх навколо? Ненавиджу цілий світ! Розумієте? Не-на-ви-джу! Як мені бути? – Іван нервово підхопився зі свого місця і почав міряти кімнату широкими кроками.

– Ненависть – лише наслідок пережитої вами драми. Насправді, ви не ненавидите, а страждаєте, а відчуття ненависті – то лише реакція вашої свідомості на страждання. Це звичайна реакція. Але треба прагнути позбутися цього відчуття, треба намагатися його уникати, і, звичайно, не дай Боже його культивувати у собі, викохувати і потурати йому. В такому разі ситуація може лише загостритися, – на останніх словах Олег Петрович зробив особливий акцент, сподіваючись привернути увагу Івана, котрий з кожною хвилиною прискорювався у своєму настирливому прагненні пройти якомога більше кілометрів цією кімнатою.

Степан байдуже дивився поперед себе, мнучи в руках свого коричневого кашкета. Його рука іноді тягнулася до носа, але було помітно, що він уперто бореться із цим бажанням. Клавдія занепокоєно проводжала поглядом Івана, і в її очах поступово накопичувалася паніка. Маргарита, як завжди гламурна і блискучо-лакована, за звичкою бігала очима по сторінках тонкої брошурки, на обкладинці якої читалося: «Як перемогти звіра у собі». Олександр крутив у руках свій мобільник, цього разу чимось відверто занепокоєний. Валерія мовчки притулилася до стіни і лише іноді витирала хусточкою заплакані очі.

– Я не хочу любити себе! Я не хочу любити когось! Я хочу ненавидіти! І я ненавиджу! Всіх без винятку. Люди створені для ненависті. Якщо я припиню їх ненавидіти, вони просто перестануть існувати, ось і все. Люди існують для мене тільки тоді, коли я їх ненавиджу. Для мене це єдиний спосіб жити! Я живу доти, доки ненавиджу. І ви нічого не можете з цим вдіяти, бо я сам того прагну, – Іван нарешті зупинився і вп'явся у лікаря їдким поглядом з-під своїх великих окулярів. – Я відчуваю ненависть до усього живого. І це не просто якісь там вигадані книжні почуття – це бажання помсти! Зараз я хочу лише одного – власноруч убити тих покидьків, які позбавили мене мого життя! Якби я мав змогу це зробити, я б почувався найщасливішою людиною в світі. Але, на жаль, я не можу цього зробити. Тому мені залишається лише одне – ненавидіти людей, правоохоронні органи, всіх вас, нарешті, за те, що не даєте мені можливості помститися. Я вас усіх ненавиджу! – Іван стиснув кулаки, обводячи всіх присутніх важким поглядом людини, готової зараз на все.

– Іване, дуже шкода, що ви налаштовані саме так. Якщо ви самі не зрозумієте всієї згубності свого теперішнього стану, наше лікування не принесе користі. Успіх наших занять залежить, перш за все, від вас самих. Мені потрібне ваше бажання вилікуватися, ваша активна участь у процесі видужання. Інакше все буде марно.

– Та навіщо ви вмовляєте його? Хіба не видно, що він тягне всю групу назад? Не хоче лікуватися – нехай іде геть! Бо мені якось не хочеться постійно слухати про ці його маніакальні бажання усіх нас повбивати! – не витримала Маргарита, голосно ляснувши брошурою по своїх шкіряних штанях.

– Ось! Знову вона зачіпає мене! Я тобі не подобаюся? Так знай – а я тебе ненавиджу! – Іван нахилився до Маргарити, впритул наблизивши до неї своє обличчя. – Я тебе ненавиджу, чуєш?

Звук гучного ляпаса розлетівся кімнатою, наче постріл у тиші. Олег Петрович вчасно підскочив до Івана і відтягнув його подалі від розлюченої Маргарити. Проте Іван одразу якось знітився, зм'як, і його довгі руки бовталися вздовж тіла, наче мотузки. В кімнаті запала важка тиша, в якій було чутно лише уривчастий подих Олега Петровича. Раптом з кутка, де сиділа Валерія, почулося схлипування. Всі повернули голови в її бік і побачили, як жінка, закривши обличчя руками, невтішно ридала…

4

Важке сіре небо, затягнуте непроникною попоною хмар, нарешті прорвалося першим вересневим дощем. Вулицями одразу загуляв прохолодний вітер, а повітря якось вмить запахло осінню. Потужний північний вітер, що увірвався на притихлі центральні вулиці зі спорожнілих околиць, по-хуліганськи загортав спідниці жінкам, вигинав і ламав легкі квітчасті парасольки, збивав капелюхи з голів перехожих, тривожно шумів у кронах старих дерев, голодним шулікою налітав з провулків, забиваючи подих, навсібіч кидався важкими і незвично холодними дощовими краплями.

Вона забігла на пошту на Богдана Хмельницького і вкинула до жовтого ящика невеличкий конверт з портретом якогось відомого фізика. Вона щотижня відправляла листа до своїх рідних у Суми, бо не хотіла їм телефонувати, аби зайвий раз не наражатися на докучливі розпити – як ти там, чим займаєшся, як себе почуваєш, тримайся, ми тебе любимо, терпи, намагайся більше спати, займи чимось себе, сходи куди-небудь і таке інше. Рідні й самі телефонували їй щодня, але вона намагалася спілкуватися з ними якомога менше, бо кожного разу ці щиро відверті розмови закінчувалися істерикою по обидва кінці. А спілкування за допомогою паперових листів не вимагало термінових зізнань та відповідей і, тим більше, не давало непотрібних порад, як жити далі.

Вийшовши з поштового відділення, вона вдихнула на повні груди прохолодне повітря і підставила обличчя під дощ, який з кожною хвилиною набирав сили, заливаючи бруківку темними сумними потоками. Заглибившись у свої невеселі думки, вона почала механічно переходити вулицю, коли поруч несподівано різко зойкнули гальма і колеса чийогось авто вихлюпнули на неї цілий водоспад холодної води з великої калюжі, що колихалася чорним озерцем під брівкою. Від несподіванки вона неголосно скрикнула і випустила з рук свою сумочку. Мокра з голови до ніг, вона широко розкрила очі і задерев'яніло спостерігала, як з машини до неї виходив якийсь чоловік. Він торкнувся її рукою і тихо промовив:

– Валеріє, з вами все гаразд?

Лише тепер вона впізнала в цьому чоловікові Антона, що разом з нею відвідував заняття у психотерапевта. Не кажучи ні слова, вона підняла з асфальту свою сумочку і струсила воду зі спідниці.

– Валеріє, заради Бога, вибачте! Ви так раптово вигулькнули на дорозі, що я ледве встиг загальмувати, а тут цей дощ і калюжі… Вибачте мені, благаю!

– Та нічого, я вже заспокоїлася. От тільки дуже холодно тепер, адже я вся мокра. – Вона витерла хусточкою обличчя, і Антонові на мить здалося, що то зовсім не вода стікає по її щоках, а звичні сльози.

Позаду почулися нетерплячі голоси автомобільних клаксонів, хтось з водіїв почав вигукувати якісь неприємні слова на адресу Антона, який покинув машину посеред дороги. Він швидко повернувся за кермо і від'їхав на узбіччя. Валерія нікуди не йшла, сумирно очікуючи його на тротуарі.

– Аби хоч якось загладити мою провину, пропоную вам зігрітися чимось гарячим у найближчому кафе. Ви як? – Антон уже сміливіше поглянув в її обличчя, відзначивши про себе особливу тиху чарівність і приховану красу цієї жінки, яких раніше не помічав.

– Зігрітися можна. А де? – якось майже пошепки промовила вона, все ще дивлячись у землю.

Перейти на страницу:

Терлецький Валентин читать все книги автора по порядку

Терлецький Валентин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Подзвін з-під води отзывы

Отзывы читателей о книге Подзвін з-під води, автор: Терлецький Валентин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*