Месник - Кононенко Олексій (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
«Чорт! Вся охорона залишилася нагорі! Невже домовилися?… Поспішив?» – Модя зупинився. Але тут почався рух навколо більярдного столу. Хлопці біля бару одночасно поставили склянки й підтяглися до виходу. Усі розташувалися так, що ніяких сумнівів у подальших діях вже не було. Модя мигнув Лані і пристроївся до трійці справа, трохи попереду Жабова. Краєм ока побачив, як занервував партнер по переговорах, зашарпався, крутячи головою на гусячій шиї.
Хлопці півколом підійшли на небезпечно близьку відстань. До виходу з ресторану залишалося яких-небудь три метри. Окунь побачив за подвійними дверима своїх з охорони, що поспішали до місця подій. А далі… Здавалося, що думав, рухався і діяв він один. Підхопив Сашка під руку надав йому такого прискорення, що той торпедою пролетів відстань до дверей, відчинив їх і втрапив у обійми своїх людей. Модя плечем торкнув Сашкового партнера по переговорах, і той разом із розбитим величезним дзеркалом зсипався на підлогу.
– Прикрий! – крикнув Лані і відразу ж відчув лопатками дотик спини тямущої партнерки.
Двоє хлопців кинулися до боса, що впав, підняли, обтрусили, відтягнули до стійки бару. Двоє з двох боків метнулися до Модеста, а високий, із зневажливою усмішкою, виставивши вперед довжелезну ліву, пішов на Лану. Модя поклав нападників по черзі, не пропустивши жодного удару. Одного гаком у голову, другого прямим у печінку. Лана в стрибку тупим і твердим носком блискучої чорної туфельки розбила лікоть високому, і той моторошно завив. Супротивники програли, бо не чекали, що неповороткий Модест буде бити першим, на випередження, до того ж вони не сподівалися на таку силу ударів. Та й дівчина виявилася спритнішою, ніж можна було собі уявити… Чемно пропустивши даму, Модя спокійно вийшов й акуратно причинив двері. Машин не було.
– Порядок, наші виїхали, – констатувала Лана.
– Слава Богу! – відповів їй у тон. – Беремо таксі.
Сіли на заднє сидіння.
– У тебе симпатична гепочка, – усміхнувся, не дивлячись на партнерку, Окунь.
– А ти – нахаба! – навмисно сердито огризнулася Лана.
– Мені було приємно, коли твої сідниці доторкнулися до моїх…
– Чорт забирай! – стукнула його по коліну Лана. – Мені теж…
Вони подивилися один на одного і розсміялися.
Після обіду в офісі був розбір польотів. Жабов з незмінною сигаретою бродив по кабінету.
– Не домовилися! – резюмував. – Тепер – війна! А будь-яка війна згірша поганого миру, можуть бути жертви… Хоч мене тішить твій дебют, друже, – усміхнувся до однокласника. – Я, звичайно, спробую будь-якими шляхами домовитися, буду схиляти до переговорів через посередників…
– Було б добре…
– Годі, квит, це все потім, завтра… Сьогодні відпочиваємо, я замовив сауну, будуть дівчатка.
– Хто ще їде?
– Ти, я, Болік і Льолік, Лана…
– Для Лани теж будуть дівчата?
– Старий, Лана сама визначається, з ким їй бути. До речі, це обумовлено у контракті.
Сауна була невеликою, затишною, добре протопленою, пристойний тренажерний зал, чистий басейн. Дівчата вже накрили стіл і, закутані в хрусткі простирадла, зустрічали гостей. Модест відчував нещирий сміх і мову. «Це вони щодня так весело кого-небудь зустрічають. Або через день… Невже їм подобається така розмаїтість клієнтів і така одноманітність роботи?…»
Лана пішла в масажну кімнату, повернулася в простирадлі і відразу ж стала схожою на інших дівчат. Ні! Все-таки не схожа. Очі інші, спокійні, упевнені, сміх і розмова щирі. Поки Лана була відсутня, чоловіча компанія, не соромлячись дівчат роздяглася в загальній залі, лиш Окунь замешкався, знічений присутністю дівиць.
– Давай, давай! – стусаном у бік підбадьорив його Льолік. – Вони вже такого виділи!
До приходу Лани Модя не встиг роздягнутися і закутатися в простирадло, як інші. Він стояв у плавках і не знав, що робити, розгубився. Лана сіла в крісло і з усмішкою дивилася прямо йому в очі. Ці ігри були між ними віднедавна. Спочатку не звертав уваги на азіатку, – він узагалі більше дивився на жінок здалеку, – потім почав відчувати на собі її погляди. «А чому б і ні…» – сам собі сказав, але вагався, не умів поводитися з жінками, чекав. Дізнався, що азіатку зовуть Ланарія, але і’мя «перекували» на слов’янський манер, і всі звали її Ланою.
Ніхто не звертав на них жодної уваги. Модя узяв з купи простирадло.
– Народ, спочатку попаримося, а потім посидимо, поїмо, поторохтимо. Ходімо, голод підганяє, – Сашко зняв простирадло і, обнявши німфу, що оголилася одним порухом, відправився на чолі процесії голих у парильню.
Лана пустотливо глянула на Модеста і підвелася… голою. Простирадло біліло в кріслі. У хлопця перехопило подих. Так, дівиці молодші, ефектніші, але тіло у Лани було ніжнішим, стрункішим, звабливішим.
– Ну як? Подобаються тобі мої сіднички? – єхидно запитала Лана, прямуючи вслід за компанією.
За столом сиділи довго. Болік і Льолік по черзі забирали дівиць і відправлялися в масажну кімнату, Саня розповідав про свою денну розмову в ресторані, Модя слухав неуважно, намагаючись не зустрічатися очима з Ланою. Лана ж зумисне підстерігала його погляд, нахиляючись до столу, торкалася плеча, просила подати келих – загравала. «Знущається, – думав. – Красива, бісиха… Не піддамся. Якщо б її не було, я напевно повів би якусь зозулю до масажної кімнати. А чому б і ні?…»
– Коли він сказав, що все нормально, претензій немає, і потиснув мені руку, я кивнув хлопцям, щоб залишалися на місцях, зі мною пішла тільки Лана, – розповідав Жабов.
– Даремно! – повернувся до дійсності Окунь, сьорбнув пива. – У будь-якому разі поперед тебе повинен був іти хтось із хлопців. Ти сам говорив, що у великих грошах друзі тонуть, партнери захлинаються, а домовленості нічого не варті.
– Лохонувся, мля! Так… Повірив…
– А хлопці? Ті, що залишилися в ресторані…
– Пішли через кухню.
– Легко ми вискочили з халепи.
– Їм досі ніхто не чинив серйозного опору, тому й не готові були, розслабилися. Це зіграло нам на руку.
– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маємо першими зробити наступний хід, – міркував Модест.
– Тут треба б із шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогодні дзвонив. Завтра і поїду.
– Сам? – підняла очі Лана.
– Візьму з собою Модю. А ви тут обережніше, бажано пересуватися парами. В офісі – насторожі, у місті – назирці. Поки все владнаємо.
– Модю, а тебе ніколи ніхто не бив? – Лана розсміялася.
– Щоб сильно – то ні…
– А сильно – це як?
Лана згорнулася калачиком під його важкою рукою. У квартирі Лани було так затишно, що хотілося як можна довше не заснути. Нічні звуки, відрізані склопакетами, розтікалися по стінах будинку нагору і вниз, безсило йшли в землю або летіли в небо. Лана сама запросила його до себе, а він не відмовився. Хіба ніч із жінкою до чогось зобов’язує? Особливо якщо вона того хоче…
– Чому ти зі мною?
– Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…
– А чому ти не з Сашком?
Лана підняла голову, сіла.
– Я була з ним.
– Більше не хочеш з ним бути?
– Не хочу. Він часто йде до інших жінок, потім повертається і говорить, що моя попка найкраща в світі…
– Це я так сказав.
– Він теж так говорив. Не хочу, щоб мене порівнювали з ким-небудь іншим…
– А якщо я піду до іншої жінки?
– Ти не підеш. А якщо підеш – не повернешся.
– А ти можеш піти до іншого?
– Зараз не можу, – розсміялася.
– Ну, взагалі…
Лана нахилилася, обхопила його голову руками, подивилася в очі.
– Звичайно ж я можу піти, – видихнула вона, схилившись на подушку. – Але я не хочу йти від тебе. Я не думаю про це, я це відчуваю. Адже я можу бути з чоловіком лише в тому випадку, якщо його поважаю. Знаєш, я навіть підкорятися можу тому, кого поважаю, я навіть умію бути слухняною. Я слухатимусь у всьому того, кого виберу.
