Танґо смерті - Винничук Юрій Павлович (библиотека книг TXT) 📗
Андрій усміхнувся з недовірою:
— Вам не видається це дещо кумедним?
— Видається. Але тільки збоку. Я розмовляв з одним старим львівським священиком, який практикує вигнання диявола, розповів йому про ті книги, і то була його ідея — освятити ніж і мак. Чому я не маю вірити священику, який уже багато років воює з нечистою силою?
— Тоді здаюсь. Бо я думав, що це якась знахарка нашептала вам такі поради. А знаєте, можливо, я зможу вам допомогти. У національній бібліотеці в Стамбулі працює мій знайомий, він письменник. Мені й самому кортить поглянути на ту книгу.
Першого дня їхнього перебування у Стамбулі не відбулося нічого цікавого, розташувавшись у різних готелях, Ярош і Курков увечері зустрілися і вирушили гуляти вечірніми вулицями, водячи козу по тамтешніх кнайпах. Виявилося, не так просто знайти забігайлівку, де подають вино. Врешті вони натрапили на бар, де було повно молоді і гуло, як у вулику, то вже була кнайпа цілком у європейському стилі, і молодь нічим не відрізнялася від тієї, яку можна бачити деінде. А наступного дня після обіду, коли обоє звільнилися від своїх справ, зустрілися у каварні зі знайомим Куркова Орханом Надімом, який вільно володів англійською. Орхан, почувши, чого прагнуть Ярош і Курков, був здивований:
— Звідки вам відомо про цю книгу? Адже про неї нема жодних згадок у жодних каталогах.
— На неї посилається австрійський учений Калькбреннер. Він переглядав її у Стамбулі з дозволу самого султана Мурада Четвертого. Книга зберігалася у його книгозбірні.
— Так, але книгозбірня Мурада ще й досі до кінця не опрацьована. Я можу вас туди завести, але не знаю, чи вдасться побачити книгу. Пан Байкурт, який там працює, мій родич, і він зробить усе можливе.
Орхан завів їх до філії національної бібліотеки, що розташувалася у старовинній прибудові з великими ажурними вікнами. Саме тут зберігалися книги з бібліотеки Мурада. У невеликому затишному читальному залі панувала мертва тиша, за столами працювало лише троє читачів, які жодної уваги не звернули на прибульців, двоє з них щось конспектували, бо цифрувати старі видання заборонялося, а третій ледь не з головою занурився у якісь великоформатні мапи, озброївшись лупою і світячи лисиною до люстр. Орхан вписав гостей у книгу та підвів до старенького бібліотекаря, що сидів у кутку за столом, заставленим шухлядками з картотекою. Вони перекинулися кількома словами, з яких Ярош зрозумів, що Орхан представив їх бібліотекареві, а потім уже пошепки пояснив причину візиту, але з того, як видовжувалося обличчя бібліотекаря і як він став раптом нервово протирати окуляри хустинкою, видно було, що їхнє прохання виконати не так просто, спочатку він навіть рішуче замотав головою, потім погладив рукою бороду і заговорив по-турецькому, а Орхан тлумачив:
— Книгу Ібліса написав великий суфійський поет, класик перської і турецької літератури Джалал ад-Дін Мухаммад Румі.
— А написав він її з допомогою Ібліса?
— Ні. Ця назва штучна, винятково для окозамилювання. Така назва, на думку суфіїв, до яких належав Румі, мала би відлякувати від цієї книги людей випадкових. Насправді він її написав зі слів Аль-Хідра*, який був учителем Мойсея. Аль-Хідр, або аль-Хізр, був, та, зрештою, як твердять легенди, і є, наділений вічним життям. Ще давніше він був на службі в Александра Македонського і разом з ним вирушив до Країни Темряви, що аж на краю світу, у пошуках Води Життя. Александр прагнув понад усе знайти цю Воду, але йому це не вдалося, зате аль-Хідр, якого Вода цікавила менше і який не думав про неї стільки, як Александр, знайшов її. «Шукаючи, Александр не знайшов того, що шукав, а аль-Хідр, не шукаючи, знайшов». Звідтоді аль-Хідр живе вічно, з час до часу він з'являється перед очима вибраних осіб і повідомляє їм якусь істину, розповідає про свої мандри, ділиться знаннями. Усі, кому доводилося його бачити, описують його, як нестару ще людину, хоч і з довгою білою бородою, досить жваву і рішучу. Щороку аль-Хідр приходить у Єрусалим на Рамадан і зустрічається там з пророком Іллею.
— Отже, та книга не проклята? — поцікавився Ярош.
— Мій друг прихопив із собою спеціальні амулети, які мають його оберегти від поганого впливу книги, — пояснив, посміхаючись, Курков.
— Ні-ні, це зайве, — похитав головою пан Байкурт. — Аль-Хідр з'явився перед Румі в образі мандрівного суфійського проповідника Шамс ад-Діна Тебрізі. Проповіді цього дервіша зробили величезний вплив на свідомість Румі, вони затоваришували й кілька років не розлучалися, але найдужче потрясло Румі таємниче зникнення дервіша в 1247 році. Для Аль-Хідра несподівана поява і таке ж несподіване щезання — звичне діло. Звідтоді Румі чимало своїх творів підписував Шамс Тебрізі.
— То ця книга щось на зразок поеми «Маснаві», яку Румі, а за ним і Джамі, називали «Перським Кораном»? — запитав Ярош.
— На перший погляд — вона справді нагадує «Маснаві» і поему «Сад істин» прабатька суфійської поезії Санаї. Там чимало притч, повчань і легенд, але… — тут він підняв догори вказівного пальця, — …також багато містики. Що саме цікавить вас? — звернувся він до Яроша.
— Я взагалі займаюся дослідженням арканумської літератури, і зокрема «Книги Смерті». Мене цікавить, чи не знайду якихось аналогій у «Книзі Ібліса».
— А-а, так-так… Тут є й про те, що ми зараз називаємо реінкарнацією. Як писав один із суфіїв, «наші душі були сп'янілі від вина безсмертя ще перед тим, як у світі з'явилися сади, виноградні лози і виноград». Однак, перш ніж ви проглянете цю книгу, хочу дещо пояснити. Викладені в Корані погляди на природу смерті тісно пов'язані з двома іншими питаннями: взаємовідносинами між сном і смертю та існуванням душі. Адже в Корані присутні прадавні уявлення, в яких смерть ототожнюється зі сном, а воскресіння з мертвих — з пробудженням: «Господь зробив ніч для вас покривалом, і сон відпочинком, і створив день для пробудження (nushur)». Отже, ніч — це пелена, яка вкриває сплячого; сон — це прообраз смерті, а зоря — символ воскресіння (nushur)… Давні ісламські уявлення про смерть були нерозривно пов'язані з ідеєю реінкарнації: той, хто спить, неминуче повинен прокинутися! Теологи, звісно ж, сперечалися про те, чи можна вважати це пробудження остаточним воскресінням, а чи воно збудеться в кругообігу народжень і смертей. Але питання посмертного існування займало важливе місце в ранньоісламській філософії. Представники містичних ісламських сект, зокрема суфії, завжди трактували смерть, як початок нового життя, і тлумачили слово nushur, як пробудження душі, яка вселилася в нове тіло. В ісламських писаннях реінкарнація позначається словом tanasukh. Ісламські прибічники реінкарнації стверджують, що Коран підтримує вчення про переселення душ: «Той найгірший з усіх, хто прогнівив Аллаха і накликав на себе Його прокляття. Того Аллах оберне в мавпу або свиню. Аллах дає вам життя від землі, потім знову обертає вас у землю, і Він же знову дасть вам життя».
Таємне значення цих та інших віршів Корану досліджували, окрім Румі, ще й такі знамениті поети-суфії, як Сааді і Гафіз. Мансур аль-Халлай, що жив у X сторіччі, залишив чимало ліричних творів, темою яких було переселення душі:
Упродовж кількох віків видатні послідовники Магомета, приймаючи вчення про реінкарнацію, приховували його від широкого кола вірних. Зараз його обговорюють і тлумачать лише в руслі суфійської традиції. Хоча багато сучасних мусульман готові, хоч би в теорії, допустити існування тих форм реінкарнації, про які згадують містики… Орхан сказав мені, що про книгу ви довідалися з праці якогось австрійця. Що саме він писав?
