Навіжені в Перу - Кидрук Максим Иванович (хороший книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Артемові предки не знали вже, що робити. Побоюючись травмувати ніжне хлопчаче серце, вони не ризикували позбуватись поповнення, внаслідок чого кількість джунгариків почала множитися у геометричній прогресії. Через два місяці Бізонів можна було цілком заслужено і справедливо називати стадом.

Взагалі особливістю джунгарської породи є неймовірна верткість та спритність. Хто хоч колись тримав у себе вдома мініатюрних джунгариків, знає, що вони шмигляють швидше, ніж думають. І саме в цьому криється їхня найбільша проблема. Випускати Бізонів на прогулянку квартирою батьки не зважувалися, розуміючи, що неконтрольоване стадо джунгариків за кілька хвилин перетворить помешкання на сміттєзвалище. Тож на перших порах проблема з надмірною активністю Бізонів вирішувалось за допомогою великого бігового колеса, приладнаного до однієї зі стінок клітки.

Між тим хом’яки не переставали плодитись. Незабаром Бізонів стало, як у слов’янських епосах, — видимо-невидимо. Інерційних характеристик бігового колеса вже просто не вистачало для того, щоб гасити всю ту масу кінетичної енергії, яку генерувало протягом дня стадо хом’яків. З тих пір Бізони по ночах несамовито буянили. Мацюпусінькі монстри гуртом розхитували клітку, шурхотіли підстилкою, безугавно пищали один на одного і страшно чубилися. Одного дня Тьомиків тато розширив клітку, зробивши її двоповерховою зі складними й закрученими переходами і встановивши на кожному ярусі своє бігове колесо. Втім, це не допомогло. Бізонів наплодилось аж надто багато, тож однієї ночі вони гуртом розламали клітку і щільним табунцем почали ганяти по квартирі.

Надворі стояв липень, найжаркіший місяць літа. А літо того року видалось вельми спекотним. Через це всі вікна та двері на балкон протягом ночі лишалися відчиненими…

Тьомик прокинувся через підозрілий тупіт, що долинав з вітальні.

— Хто тут? — вигукнув він.

У відповідь йому прозвучало лиш святкове попискування. Миттю зрозумівши, що й до чого, хлопчик з вереском вискочив з ліжка і помчав ловити своїх хом’яків. Що не кажіть, похвальне поривання… Як потім казав його татко, краще б Тьомик не прокидався того ранку взагалі і не бачив того, що йому довелося побачити.

Артемчик увірвався у вітальню якраз вчасно, аби узріти, як його милий табунчик, несучись слідом за спритним і непосидючим ватажком, перебирався через невисокий поріг балкону, тримаючи курс прямо на стійки кованих перил. А потім… Словом, підкоряючись своїй дурнуватій невгомонній натурі, Бізони продовжували бігти ще десь півметра після того, як зрозуміли, що балкон скінчився…

Артемів тато, не склепляючи очей, три ночі поспіль вартував біля Тьомикового ліжка, пильнуючи, щоби синочок з горя не вкоротив собі віку.

…Кузя ІІ увесь був білий і страшенно кудлатий. Його шерсті, здавалося, могло вистачити на цілу ватагу хом’яків. А ще у нього були червоні, немов у програміста, який не встигає вчасно закінчити проект, очі. Через оту його волохату чуприну та вирячені червонаві баньки Кузя ІІ вельми нагадував дивакуватого вченого, скажімо, якогось фізика-ядерника. Артем навіть подумував, чи не перейменувати його у Ейнштейна І. Але не встиг. Позаяк саме цей червоноокий кудлань-науковець встановив абсолютний анти-рекорд тривалості життя, не протримавшись у Тьомика навіть тиждень.

На п’ятий день після покупки нестримний потяг до ризикових дослідів занапастив бідолашну тваринку. Причиною такої наглої і скороспішної смерті став невдалий експеримент з електрикою. Кузя ІІ, очевидно, щось наплутав у методології, оскільки взявся гризти дріт живлення для телевізора. Про незаплановане закінчення експерименту сповістив легкий хлопок і миттєве зникнення світла в усій квартирі. Коли Артемів тато, вкрутивши пробки, відновив електропостачання, хлопчина легко з’ясував місце проведення злощасного досліду. Біля точки розриву дротів лежало кілька шматків розгризеної ізоляції, а у повітрі витали обвуглені попелясто-білі волосинки — усе, що лишилось від безстрашного експериментатора. Татко спробував делікатно збрехати про те, що Кузя, мабуть, заліз під шафу чи гасає зараз десь під ліжком, однак провести Тьомика йому не вдалося — гіркуватий запах горілого м’яса підступно видавав істинний перебіг подій під час досліджень.

Артем знову невтішно бідкався і падкував. Батьки тим часом не могли придумати нічого кращого і вперто продовжували купувати синові хом’яків. Наступним героєм нашого багатосерійного фільму жахів став короткошерстий сирійський хом’ячок рудуватої масті. На сімейній раді за встановленою традицією звірка нарекли Кузею ІІІ.

Як і його попередник, Кузя ІІІ також виявився затятим першовідкривачем, однак спеціалізувався він не на природничих науках чи техніці, а на географії. Його бажання забиратись на нові й незвідані простори було настільки великим, що мало не кожної ночі хом’ячок віднаходив спосіб дезертирувати з клітки. На волі він з неймовірною насолодою поринав у процес дослідження найпотаємніших закутків старої Артемової квартири.

За два тижні гризун обстежив усе помешкання за виключенням однієї єдиної кімнати. Цією кімнатою був туалет. Вбиральня постійно стояла зачиненою і через те принаджувала Кузю так само, як таємнича Terra Australis Incognita вабила мореплавців у XVII столітті. Він міг годинами швендяти коло клозету, тицятись рожевим носиком у щілину між дверима та невисоким порогом, вишукуючи будь-який спосіб пробратись усередину. А проте — все без толку.

Кузя ІІІ був достатньо кмітливим, щоб помітити, як вряди-годи в загадковій комірчині усамітнюються довгоногі істоти, що населяють його квартиру. При цьому від пильного ока тваринки не сховався незбагненний факт, що члени Артемового сімейства частенько навідуються в туалет з газеткою, зате виходять звідти вже без неї… А газетки Кузя — що там казати! — страшно, шалено і несамовито любив. Скрізь, де тільки бачив, він рвав їх на дрібні шматки, потім оскаженіло жмакав уривки і, недовірливо глипаючи по сторонах, похапливо запихав собі за щоки. Через якийсь час хомка випльовував усе назад, а потім гасав у пошуках іншого, ще не пожованого часопису. Зрештою хом’як знаходив нову газетку і знову затято рвав її і жмакав, рвав і жмакав.

Через фатальний збіг обставин саме того дня, коли Кузя ІІІ вперше пробрався в туалет, він знаходився у стані, який в авіації називають «overweight [39]».

Річ у тім, що за кілька годин до того моменту, коли Кузі представилась блаженна нагода проникнути на незвідану територію, до Тьомика завітали гості. Кожен з візитерів не міг намилуватися кумедним допитливим хом’ячком і мав за щастя згодувати йому яку-небудь смакоту. Протягом тридцяти хвилин Кузя примудрився напхати у свої защічні багажні відділення один листок капусти, кільканадцять паличок спагеті загальною довжиною 18,5 сантиметрів, три кружальця вареної моркви, двадцять три соняшникових насінини, штук десять кукурудзяних зернят, одну почищену абрикосову кісточку і дві дольки яблука (йому давали й третю, однак вона вже просто не влізла). В результаті Кузя зробився схожим на кобру. От тільки кобра має довжелезне тіло, яке компенсує вагу її роздутої довбешки, а в Кузі такого тіла, на жаль, не було.

Тож ви зрозуміли, що центр мас Тьомикового хом’ячка сильно змістився у бік туполобої макітри, і це немало перешкоджало його пересуванню по квартирі. На момент проникнення у туалет мозок гризуна ще не зовсім освоївся з новими масо-центричними характеристиками тіла, через що координація рухів була, м’яко кажучи, не на висоті.

Можливість прошмигнути у клозет відкрилася через те, що хтось із гостей забув защібнути двері на шпінгалет. Кузя ІІІ, що попри набитий животик і перевантажені лантухи під очима зберігав звичну пильність, миттю запримітив злочинне недбальство і кинувся до відчинених дверей. Крекчучи й сопучи, сутужно шкрябаючись задніми лапками, хом’ячок вибрався на поріг вбиральні. Ось тут звірятко несподівано для себе самого осягнуло, наскільки важко, незручно і незвично долати перешкоди з повним ротом різноманітних їстівних трофеїв. Голову невблаганно тягнуло вниз — вона заважала, лапки заплітались, а інтенсивне виляння хвостиком віднині жодним чином не сприяло виконанню складних маневрів на великій швидкості. Викинути з-за щік дорогоцінну поклажу хом’ячок не міг. Просто не міг! Гості, безсумнівно, відразу позабирають усе назад… Разом з тим, інша нагода дослідити незнані терени туалету може й не випасти!