На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗
Розмірено й глухо зарокотали бубони. В такт їх повільним ударам дівчина, тихо ступаючи босими ногами, наблизилася до Пандіона і гнучким, звірячим рухом схилилась перед статуеткою невідомої богині, простягаючи вперед руки в томливому і жагучому чеканні. Захоплений Пандіон стежив за кожним жестом Іруми. Зараз непомітно було й тіні лукавства на обличчі дівчини, — серйозна, сувора, з нахмуреними бровами, вона, здавалося, прислухалась до голосу свого серця. То завмираючи, то випростуючись, вона широко розкидала руки і піднімалася на пальцях, немов кожна частка її тіла поривалася вгору. Молодий еллін ніколи не бачив чогось подібного — таємниче життя рук зливалося з натхненним поривом піднятого вгору обличчя дівчини.
Шалено засурмили роги із слонової кістки. Раптом дзвінко брязнули мідні листи — у Пандіона від несподіванки аж дух захопило; хтось бив ними раз по раз, листи міді гуркотіли і дзвеніли переможно й радісно, заглушаючи уривчасте тарахкотіння бубнів.
Дівчина відкинулася назад крутою блискучою дугою. Потім маленькі ноги її повільно пішли по гладко утрамбованій долівці,— зніяковіла танцюристка рухалася по кругу боязко й нерішуче.
Осяяна яскравим світлом факелів, дівчина здавалася вилитою з темного металу. Відступаючи у півтемряву, вона рухалася там легкою, майже невидимою тінню.
Тривожне рокотання бубнів ставало все бурхливішим, дико гуркотіли мідні листи, і, скоряючись цим шаленим звукам, повільний танець дедалі прискорювався.
У такт низькому тремтячому дзвону міді швидко понеслися міцні стрункі ноги, сплітаючись разом, завмирали і знову плавно ковзали, ледве торкаючись долівки.
Плечі й високі груди залишалися нерухомими, а напружені руки Іруми, з благанням простягнуті до зображення богині, згинались повільно й плавно.
Урвався настійливий стукіт бубнів, змовкло гуркотіння міді, і тільки тужливе вищання сурм зрідка порушувало тишу, в якій бряжчали й дзвеніли браслети Іруми.
Дивний рух м'язів під гладенькою шкірою дівчини вразив Пандіона. Ніде не виступаючи чітко, вони переливалися і струмували, як вода на поверхні ручаю, і лінії тіла Іруми пробігали перед очима молодого скульптора рядом неповторних змін. У них був і плавний ритм морського простору, і широкий, поривчастий розлив вітру по золотому степу.
Замість благання, що відбивалося на початку танцю в кожному русі дівчини, тепер помітно було владне прагнення. Пандіону здавалося, що перед ним струмує сам вогонь життя в бронзових відблисках світла і могутньому громі музики.
У душі молодого елліна знову спалахнула жадоба життя, ожили колишні мрії, розкрився широкий і таємничий світ.
Замовкли сурми. Низьке й грізне рокотання бубнів злилося з пронизливими зойками жінок, мідні листи гуркотіли, як близький грім, і враз настала тиша. Пандіон почув стукіт власного серця.
Дівчина кинулася вперед і раптом безпомічно опустила руки вздовж тіла, тремтяча і стомлена. Коліна у неї підігнулися, блиск в очах потух. Сумно скрикнувши, Ірума упала перед статуєю богині. Упавши, дівчина лежала нерухомо, тільки груди здіймалися від прискореного дихання.
Приголомшений Пандіон здригнувся. Бурхливий танець обірвався сумним криком.
У хаті захоплено загомоніли.
Чотири жінки, шепочучи незрозумілі слова, підняли і понесли Іруму в куток хати. Стародавню дерев'яну статую вмить забрали геть. Жінки встали, збуджені, з блискаючими очима. Вони голосно перемовлялись, показуючи на чужоземця. Старі баби біля входу розступились, пропустивши Кідого і Каві, які кинулися до друга і почали його розпитувати. Але молодий еллін не міг і не хотів говорити зараз. Обидва друзі понесли його додому. Пандіон довго лежав і не спав під враженням незвичайного Пандіон став одужувати. Його молоде тіло надзвичайно швидко відновлювало колишню силу.
Через три дні молодий еллін дійшов без чужої допомоги до хатини мисливця—йому хотілося побачити Іруму. Дівчини не було дома, зате її батько прийняв чужоземця ласкаво й привітно, почастував смачним пивом і довго намагався щось пояснити йому, жестикулюючи і плещучи Пандіона по плечах і грудях. Молодий еллін нічого не зрозумів і пішов від мисливця з невиразним почуттям досади.
Пандіон ще не зовсім відродився: він був вільний, одужував, але у нього не проходило якесь дивне душевне заціпеніння.
Молодий еллін і сам усвідомлював, що тяжкі випробування, які випали на його долю, надломили його. Під час боротьби з носорогом він був приголомшений понад свої сили. Він ослаб, і довго не міг повернутись до життя. Але він повинен одужати, повинен бути здатним до дальшої боротьби по дорозі на батьківщину. І Пандіон, пересилюючи себе, зайнявся фізичними вправами, щоб знову стати таким же міцним, як і його товариші.
Заспокоївшись за Пандіона, Кідого і Каві з усіма колишніми рабами і більшістю місцевих жителів вирушили на тривале велике полювання жираф, сподіваючись трохи розвідати дорогу, якою доведеться йти, і добути якомога більше м'яса для своїх гостинних хазяїв.
Під сміх і добродушні жарти сусідів Пандіон, зміцнюючи ослабілі м'язи, допомагав розтирати зерна на пиво, незважаючи на глузування чоловіків, які бачили його за жіночою роботою. Скоро Пандіон почав ходити за околицю села, озброєний тонким єгипетським списом. Там, у степу, він вправлявся у киданні списа і в бігу, з кожним днем радісно відчуваючи, як міцніють його м'язи і як легко несуть тіло ноги, що знову стали невтомними.
Разом з тим, ні на мить не забуваючи про Іруму, Пандіон взявся вивчати мову тубільців. Він без кінця твердив незнайомі співучі слова. Через тиждень завдяки своїй хорошій пам'яті Пандіон уже міг розуміти тих, з ким розмовляв.
Чотирнадцять днів Пандіон не бачив Іруми і не наважувався піти до неї, коли батька не було дома, бо не знав ще звичаїв цього народу. Одного разу, повертаючись із степу, Пандіон побачив постать у синьому плащі, і серце в нього частіше забилося. Молодий еллін прискорив ходу, наздогнав дівчину і зупинився перед нею, радісно посміхаючись. Він не помилився — це була Ірума. Глянувши дівчині у вічі, Пандіон враз дуже схвилювався. Ледве вимовляючи незвичні слова, молодий еллін почав дякувати Ірумі, яка зніяковіла й понурилась. Запас слів у Пандіона скоро вичерпався, він у захопленні перейшов на свою мову, спохватився і замовк, розгублено дивлячись на краєчок барвистої головної пов'язки, що була нарівні з його ключицями. Ірума скоса й лукаво поглядала на нього і раптом розсміялася. Посміхнувся і Пандіон, потім обережно вимовив давно завчену фразу:
— Чи можна мені прийти до тебе?
— Приходь, — просто відповіла дівчина, — завтра на узлісся, коли сонце стане напроти лісу.
Зраділий Пандіон, не знаючи, що Ірумі ще сказати, простягнув до неї обидві руки. Синій плащ розгорнувся, і дві маленькі тверді руки довірливо лягли на Пандіонові долоні. Він ніжно й міцно стиснув їх. Не думав він у цей момент про далеку Тессу. Руки дівчини здригнулися, широкі ніздрі роздулись; вона ніжним, але сильним рухом звільнилася, прикрила обличчя плащем і швидко пішла по схилу горба. Пандіон зміркував, що не треба йти за нею, і залишився на місці, дивлячись дівчині вслід, аж поки вона не зникла за хатинами. Несвідомо посміхаючись, Пандіон ішов вулицею, розмахуючи списом.
Уперше помітив Пандіон, в якому мальовничому місці розташоване це селище. Хатини були зручно і гарно побудовані, вулиці просторі.
Пандіон мимоволі звернув увагу на те, що тутешній народ дуже відрізнявся від жителів країни Нуб і бідняків «обраного» Та-Кемту, яких він бачив, — там на обличчях людей помітно було похмурість і байдужість. У виснажених від голоду і надмірної праці тілах кидалась у вічі якась приниженість. А тут жителі ходили легко, вільно; навіть старики зберегли гарну поставу.
Думки Пандіона перебив юнак, що постав перед ним, мускулистий і широкоплечий, у маленькій шапочці з леопардової шкіри. Він вороже подивився на чужоземця і владним жестом витягнув руку перед собою, торкнувшись грудей Пандіона. Еллін зупинився, не розуміючи, в чому річ, а юнак завмер перед ним, опустивши руку на пояс з широким ножем і міряючи чужинця визивним поглядом.
