Переспівниця - Коллінз Сюзанна (книги полностью txt) 📗
Мені дозволили взяти з собою підготовчу команду, тому я розслабилася: тепер уже точно не доведеться мучитись, яку сукню обрати. Коли я відчинила шафу, всі ми не змовляючись замовкли — так гостро відчувалася тут присутність Цинни. Октавія впала навколішки, притислася щокою до вишуканих тканин і розридалася.
— Як давно, — схлипувала вона, — я не бачила такої краси!
Хоча Коїн вважала це весілля надто пишним, а Плутарх — надто сірим і нудним, воно стало справжнім хітом. У перелік запрошених потрапило три сотні щасливчиків, більшість біженців були одягнені у свій буденний одяг, зал декорували осіннім листям, за музику правив дитячий хор, якому акомпанував одинокий скрипаль з Округу 12, що спромігся під час втечі врятувати свій інструмент. Тому весілля було простим, а за мірками Капітолія — зовсім скромним. Однак це не мало жодного значення, адже ніщо не могло зрівнятися з чарівною парою. Вся справа була не в нарядах — Енні вбрала зелену шовкову сукню, яку я одягала в Окрузі 5, Фіней — один із Пітиних костюмів, який довелося трохи перешити, — хоча одяг справді вражав. Та хіба можна не милуватися сяючими обличчями двох людей, для яких цей день іще вчора здавався нездійсненною мрією? Далтон, скотар з Округу 10, вів церемонію, оскільки вона майже не відрізнялася від весільних церемоній у його окрузі. Однак було дещо цілком унікальне, притаманне тільки Округу 4. Сплетена з довгої трави сітка, що вкривала голови наречених під час виголошення обітниць, звичай торкатися губ одне одного солоною водою і стародавня весільна пісня, у якій про шлюб співалося, як про морську подорож.
Ні, мені не потрібно було нічого вдавати. Я була рада за них.
Після поцілунку, яким Енні з Фінеєм скріпили свій союз, оплесків, голосних тостів і кількох келихів яблучного сидру, скрипаль торкнувся смичком скрипки, і всі жителі Округу 12 обернулися до нього. Можливо, ми й були найменшим, найбіднішим округом в усьому Панемі, однак ми таки вміли веселитися. Зйомки спеціально не планувалися, все мало бути природно, але Плутарх, який керував зйомками агітки з диспетчерської, мабуть, схрестив пальці на удачу. І звісна річ, Сальна Сей схопила Гейла за руку і витягнула в центр кімнати. Люди почати потроху підтягуватися, і незабаром утворилися дві довгі шереги. І почалися танці.
Я стояла збоку, плескаючи в долоні, коли раптом чиясь кістлява руки смикнула мене за лікоть. Джоанна. Її посмішка була схожа на оскал.
— Невже ти проґавиш таку можливість і не станцюєш для Снігоу?
Вона мала рацію. Що може символізувати перемогу яскравіше за щасливу Переспівницю, яка кружляє в танці? Я відшукала в натовпі Прим. Оскільки довгими зимовими вечорами ми часто практикувалися, з нас вийшла непогана танцювальна пара. Я запевнила Прим, що з моїми ребрами все гаразд, і ми приєдналися до шереги. Було трохи боляче, але задоволення від того, що Снігоу побачить як я танцюю зі своєю сестричкою, відтіснило всі інші відчуття.
Під час танців люди мов перемінилися. Ми навчили жителів Округу 13 кільком па і наполягли, щоб молодята станцювали весільний танок. Усі присутні взялися за руки і утворили велетенське коло. Ще ніколи тут не було так кумедно, радісно й весело. Розваги могли б тривати усю ніч, якби не заключна подія, запланована Плутархом навмисно для агітки. Я нічого не знала точно, адже то мав бути сюрприз.
Четверо людей викотили з сусідньої зали величезний весільний торт. Гості розступалися, даючи дорогу цьому вражаючому витвору мистецтва, з білими шапками крему, з синьо-зеленою глазур’ю, на якій плавали рибки і човники, літали чайки та цвіли морські зірки. Я ж натомість почала проштовхуватися крізь натовп, аби переконатися, що очі мене не обманюють. Точно як вишивки на сукні Енні були безпомильно зроблені рукою Цинни, так само ці глазуровані квіти без сумніву були намальовані руками Піти.
Здавалося б, дрібниця, а скільки вона означає! Геймітч мені недоговорював. Той хлопець, що його я бачила востаннє, — лютий, навіжений, одержимий жагою вбити мене, — ніколи б не намалював таких квітів. Не зміг би зосередитися і створити щось настільки гарне для Енні й Фінея. Невідомо звідки біля мене з’явився Геймітч, так ніби й очікував на таку реакцію.
— Ходімо прогуляємося. Вдвох, — мовив він.
У коридорі, подалі від камер, я запитала:
— Що з ним?
Геймітч похитав головою.
— Не знаю. Ніхто не знає. Іноді він поводиться цілком адекватно, а тоді без вагомої причини знову зривається. Глазурування весільного торта входило в курс терапії. Піта працював кілька днів. Коли спостерігаєш за ним у такі миті... він здається таким, як раніше.
— Отже, його вже випускають із палати? — запитала я. На саму думку про це я рознервувалася.
— Ні, ще не випускають. Він глазурував під пильним оком охорони. Його досі тримають під замком. Але я розмовляв із ним, — сказав Геймітч.
— Ви були з ним в одній кімнаті? — запитала я. — І він не оскаженів?
— Ні. Він гнівається на мене, але на це є причина. Я ж не розповів йому про повстанський план... — Геймітч замовк, так ніби щось обмірковуючи. — Піта каже, що хоче побачитися з тобою.
Я ніби опинилася на одному з тих глазурованих корабликів: довкола плескалися блакитно-зелені хвилі, а під ногами гойдалася палуба. Довелося впертися рукою в стіну, щоб не заточитися. Такий розвиток подій у мої плани не входив. Ще в Окрузі 2 я списала Піту з рахунків. І вирішила дістатися Капітолія, вбити президента Снігоу і розпрощатися з життям. Те, що мене підстрелили, тільки відстрочувало виконання плану. Я вже не сподівалася, що Піта захоче побачитися зі мною. Однак зараз я не можу відмовитися.
Опівночі я стояла перед дверима Пітиної камери. Лікарняної камери. Нам довелося зачекати на Плутарха, який закінчував зйомки весілля, що, попри Плутархове невдоволення, вдалося на славу.
— Добре, що Капітолій стільки років ігнорував Округ 12: ви й досі здатні на спонтанні вчинки. Публіка таке любить. Як тоді, коли Піта оголосив на весь світ, що закоханий у тебе, чи коли ти втнула ту витівку з ягодами. Так і робиться шоу.
Мені понад усе хотілося зустрітися з Пітою без свідків. Але за склом уже зібрався цілий консиліум лікарів, озброєних записниками й ручками. Коли Геймітч дав дозвіл заходити, я повільно відчинила двері.
На мене Одразу глянули блакитні очі. На кожній руці у Піти було по три пов’язки, які обмежували рухи, а з вени стирчала трубка із заспокійливим — про всяк випадок, якщо він втратить самовладання. Він не намагався вивільнитися, однак дивився на мене якимось дивним поглядом, ніби я й справді мутант. Я не зупинялася, поки не опинилася за крок від ліжка. Не знала, куди подіти руки, тому просто схрестила їх на грудях.
— Привіт.
— Привіт, — відповів Піта. То був його голос, майже його голос, однак було в ньому щось нове. Підозра і докір.
— Геймітч сказав, що ти хотів зі мною побалакати, — мовила я.
— Для початку подивитися на тебе.
Піта ніби тільки й чекав, що я просто в нього на очах зараз перекинуся на вовка-мутанта з повного пащею слини. Він дивився на мене так довго, що я почала поглядати на скло, сподіваючись почути в навушнику якусь вказівку від Геймітча, однак той мовчав.
— Ти не така вже й дужа, еге ж? І не красуня.
Я усвідомлювала, що Піта пройшов крізь пекло, але чомусь його слова зачепили мене за живе, і я обрала неправильну тактику.
— Що ж, ти також маєш не найкращий вигляд.
Геймітч наказав мені на крок відступити, однак його слова заглушив Пітин сміх.
— Як неввічливо! І ти кажеш таке мені після всього, що я пережив.
— Ага. Ми всі чимало пережили. І до речі, з нас двох увічливим завжди був ти. Не я.
Я робила все не так. Не знаю, чому я одразу зайняла оборонну позицію. Піту катували! Накачували отрутою мисливців-убивць! Що зі мною не так? Раптом я відчула, що зараз просто почну верещати на нього — навіть сама не знаю чому, — тому вирішила, що краще буде, якщо я піду.
— Слухай, я недобре почуваюся. Може, я зазирну завтра.
