Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
— обмеження пробігу для двох мільярдів автомобілів — 5000 миль щорічно замість 10 000 миль при 30 галонах;
— підвищення ефективності 1600 електростанцій, що працюють на вугіллі, із 40 до 60 відсотків;
— заміна 1400 вугільних електростанцій пристроями на природний газ;
— монтаж систем захоплення і поглинання вуглецю на 800 електростанціях, що працюють на вугіллі;
— монтаж і поглинання вуглецю на 180 заводах із газифікації вугілля;
— збільшення у 40 разів потужності вітряних електростанцій;
— збільшення потужностей із вироблення сонячної енергії у 700 разів;
— переведення двох мільярдів автомобілів на етанол з використанням шостої частини орних земель для вирощування «паливного зерна».
Щодо енергозбереження, яке у нас прямо кореспондується із двома полярними цінностями — державною незалежністю і політичною корупцією, то тут така арифметика. Середня норма використання енергії на початок століття становила 13 трлн ват. А до 2050 року ця цифра із зростанням традиційних і нових економік — чого варті лише економіки Китаю та Індії — подвоїться. А треба, щоб на середину століття вона залишилася незмінною.
Тут би як на з’їзді КПРС: «наши цели ясны, решения приняты, за работу, товарищи».
Але не тут–то було. Йдемо невблаганно у прірву. Як пише один із однодумців Ала Гора, «люди, здається, не розуміють, що ми аж ніяк не на «Титаніку» перед зустріччю з айсбергом. Зіткнення уже відбулося. Вода ввірвалася у пробоїну. Але дехто не хоче покидати танцмайданчик, а інші ще не все з’їли у ресторані».
Тут навіть трагічніше, ніж зіткнення цивілізацій за Хантінгтоном. Тут глибше, масштабніше, глобальніше — зіткнення живих і ненароджених, сьогоднішнього і майбутнього.
Це наше зіткнення з нашими дітьми і внуками. І їхня трагедія в тому, що вони не можуть захищатися. Вони не можуть протестувати, лобіювати свої інтереси, вони не можуть нас зупинити і спам’ятати, не можуть бити у всі дзвони для пробудження нашої засліпленої свідомості. Вони не можуть діяти, бо вони ще не живуть, а може, й не житимуть?
ПЛАН СПАСІННЯ
ЛЮДСТВА ВІД БАЗІВА
«Технологічний імператив стає небезпечним, коли криві економічного зростання перестають круто підніматися вверх, ринки досягають насичення, навколишнє середовище наближається до меж своєї здатності поглинати техногенні забруднення, а енергетичні і матеріальні ресурси стають рідкісними і дорогими», — таку кардіограму Геї зняв знаменитий творець теорії хаосу, основоположник одного з мозкових центрів людства — Будапештського клубу — Ервін Ласло.
Кожен американець, а тепер це стало можливим навіть і у нас, носить із собою цілу купу кредитних карток. Він користується грішми, яких він не має, і купує речі, які йому не потрібні.
Ви коли–небудь задумувалися у велетенському супермаркеті, які повиростали у Києві, як гриби, а вони в порівнянні із нью–йоркськими чи торонтськими — просто сільські крамнички, нащо це все у такій катастрофічно незліченній кількості?
Я знаю, що є мільярди бідних, яким це недоступно, але цього разу говоримо не про несправедливість між людьми, а про глупоту людства у лоні Геї. Нащо вам стільки усього цього шмаття та всіляких інших цяцьок?
Зробіть інвентаризацію ваших домашніх шаф, і ви переконаєтесь, що живете із речами, з яких дві третини вам не потрібні. Так і людство. Якби взяло і вилучило із вжитку ці дві третини, нестачі би не виявилося. Ніхто б і не помітив цього вилучення. Трішки б спорожніли полиці у супермаркетах.
«Ми досягли точки насичення. Ми дійшли до точки технологічного насичення світу», — пише автор знаменитої книги «Фактор майя» Хосе Арґуельєс. Вловлюєте революційність підходу? «Ми підемо іншим шляхом», — сказав один брат про іншого і перевернув світ.
Нам треба також світ перевернути і збагнути — технології нам більше не потрібні. І далі — наступний, єдино рятівний шлях розвитку — позатехнологічний. Не матеріального прогресу шлях. Ним ми у кращому разі наситилися по горло, а в гіршому — просто зайшли в тупик.
Тлумачачи месиджі майя, Арґуельєс дає таку транскрипцію «кінця світу»: «Позатехнологічний шлях розвитку став для нас тепер життєво важливим. Поки ми спустошували енергетичні запаси нашого космічного корабля, у нас виробився однобокий погляд на реальність, від чого вся наша система уявлень перевернулась з ніг на голову. Звичайній масовій свідомості здається, що користуватися видобувними копалинами чи хімікаліями, які неймовірно забруднюють навколишнє середовище, краще, ніж користуватися сонячною енергією. Ми віримо у це. Поки йшов технологічний шлях гульбану, ми остаточно отруїли себе його наслідками. І впали в амнезію. Ми повірили, що темнота краще, ніж світло».
Відколи неандерталець заточив наконечник і до того, коли його нащадок–мутант напакував у шафу кілька сотень костюмів, — усе це був технологічний шлях розвитку, і тривав він кілька десятків тисячоліть. Це була така банальщина — вдосконалення знарядь праці з метою примноження предметів споживання. Усе це тривало від уміння розпалювати вогонь у печері до здатності будувати ракети на «Південмаші», які долетять до штату Пенсільванія і знищать обивателя прямо на дивані при перегляді новин CNN.
Тепер треба зійти із цього шляху.
Буде дуже нелегко, ну просто немислимо. От переді мною турнірна таблиця людства, всередині якого держави і нації ведуть між собою скажену боротьбу.
У футболі того, хто виграє, визначають за більшою кількістю забитих м’ячів, у легкій атлетиці — за кількістю секунд для перенесення силою мускулів людського тіла на відстань 100 метрів простору. У боксі ще простіше — щоб людиноподібна тварина так завалила по носі іншого самця, щоб той упав і не встав за тих самих 10 секунд під улюлюкання різноплемінного стада у скляній колбі «Медісон сквер гарден».
А у змаганні держав є свої голи–очки–секунди, що фокусуються в інтегральному показнику — легендарному, загадковому, омріяному ВВП. Валовий внутрішній продукт.
Його у США у сотні разів більше, ніж в України. У них просто правильно руки ростуть. Тому продукт у них як сама земна куля, а у нас — як тенісний м’ячик.
Але не про те, не про наше лузерство зараз мова. Уявіть собі, що у футболі визначатимуть переможця не за голами забитими, а по тому, хто менше газон витоптав? Умерти можна зі сміху багатотисячним фанам.
Може, порівняння і невдале і, як завжди, кульгає, але я хочу потрясти ваше, шановне людство, штамповане мислення. Тепер тих, хто кращий і сильніший, треба визначати не за ВВП, а за іншим показником, прямо протилежним тому самому розбухлому, як хворий апендицит у лоні Геї, продукту.
Пропоную свій винахід азимуту по тому новому по–затехнологічному шляху: замість сентенції і квінтесенції «Валовий внутрішній продукт» — єдино рятівна формула «Валова внутрішня гармонія». Замість ВВП — ВВГ.
Розпочати можна із формальності. Однак революційної — через реформування методики Організації Об’єднаних Націй. Нехай ті, що женуться за ВВП, не відчувають себе олімпійцями, а так, ізгоями–прищами на цьому найкрасивішому в Галактиці тілі за фотосесіями аргонавтів з Місяця, яким є наша красуня Земля.
Не треба вже більше Великих Стрибків — потрібен могутній Великий Поворот. Мудра американка Джоанна Р. Мейсі описує його, як «величне явище нашого часу — перехід від суспільства індустріального зростання до суспільства, яке підтримує життя на Землі. Це перехід від самовбивчої політичної економії до економії співіснування в гармонії із Землею і розрахованої на довгострокову перспективу».
Перспектива на сто тисяч літ щонайменше. А наразі наше гасло: після нас хоч потоп.
Хоча вже почали чесати потилиці — чи не в тупик забрели? Колись райкомівські ідеологи, щоб їх не сварили з обкому, понавішували у моєму районі, кажучи нинішньою мовою, «біґморди» Володимира Ілліча Леніна, який із кашкетом у випрямленій руці та із вищиром у колючих очах оцінював роботу місцевого райкому: «Правильным путем идете, товарищи».
