Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
9) Так напр. сецесія ланових розповіджена “Нарративою” під днем 28 листопаду, обозова реляція Міхалов. ч. 286 розповідає так що сталась вона 20-го: “П. хорунжий пішов в четверг, того ж дня і Сендомиряни, але ледви що рушили табором через майдан, як галайстра обозова на них напала, і немало возів порабовано, галасу нароблено: сам гетьман вийшовши лавою на середину майдану почав їх громити, кількох убито, велику силу підстрелено, і кільканадцять вязнів взято на шибеницю”, і т. д.
10) Відповідь на докір хана, що король закопався і не хоче вийти на бій.
11) Архив ЮЗР. III. IV с. 783.
12) У Коховского се листуваннє Любомірского стає взагалі вихідним пунктом переговорів. Приводом послужив, мовляв, Татарин Любомірского-Фетак на ймя: Сефер-казі довідавшися про нього, написав до Любомірского, просячи його пустити, в особливу приємність, як давно знайому людину, і при тім заявляв готовість послужити замиренню хана з королем і відновленню між ними міцної приязни. Коховский не тільки переказує нібито текстуально сей листок Сефер-казія, але й цілком докладну дату: під Гусятином 26 листопаду (с. 398), і те що з сучасних реляцій звісне нам як зміст відповіди канцлєра, потім переказує як відповідь на лист хана до Любомірского (с. 399), листуваннє ж Сефер-казія з канцлєром цілком іґнорує. Се характеристичне як одна з ілюстрацій залежности fides historica Коховского від ріжних маґнатських фамільних традицій, і повної фіктивности його ніби-то документальних переказів. Наведений ним лист Сефер-казі в справі Фетака очевидно той що міститься у Міхалов. ч. 291 (також у збірці Голіньского с. 663)-тільки там він значно довший, змістом відмінний-і має дату, сим разом досить безсумнівну-2 грудня. Відповідь Любомірского з датою 4 грудня, в московськім перекладі, в Архиві Ю.З.Р. III. IV с. 180. На підставі сих листів можемо цілком певно сказати, що справа Фетака ніякої особливої ролі тут не грала, і Сефер-казі зачіпив пропозиціями замирення канцлєра, а не Любомірского.
13) Надрук. у Міхаловского ч. 291-2.
14) “Сефер (товмач) вернувся від хана 2 грудня з листами, заставши кіш і табор під Гусятином. Прийшов з ними аталик, що був тут на Люблинській комісії... Сьогодня в ночи (з 3 на 4 грудня) аталик поїхав, а завтра обіцяв вернутися під Камінець з заставою, там її віддасть, а натомість візьме з собою п. Корицкого. Коло суботи (6 грудня) зближаться аґи з 2 тис., а з нашої виїдуть п. маршалок, канцлєр, воєвода руський, каштелян сендомирський, і я не відстану” (лист Ан. Морштина з обозу 4 грудня-Міхалов. ч. 295, теж в Акад. і у Ґолін.).
15) Коховский оповідає, що коли Татари підчас переговорів обпали польський табор, в день св. Варвари (4 грудня), аталик виправдувався, що се зробили непослупші Ногайці, за намовою Хмельницького, против заборони хана (с. 401). В обозових реляціях нема про се.
ПОЧАТКИ ПЕРЕГОВОРІВ ПРО ЗАМИРЕННЄ, ПЕРШИЙ З'ЇЗД КОМІСАРІВ ПЕРШІ ДНІ ГРУДНЯ н. с., ПЕРШИЙ З’ЇЗД КОМІСАРІВ 13 ГРУДНЯ, ЗАКІНЧЕННЄ ТРАКТАТІВ 15 ГРУДНЯ.
Поки аталик їздив туди-сюди, приготовляючи формальні переговори, звісний нам полковник Клодзіньский (товариш Кондрацкого з Сучавської експедиції) був висланий з кількома ротмистрами під Гусятин на звіди і для того, щоб скріпити залоги сусідніх містечок. Несподівано наскочив на нього, підстерігши на нічлігу, татарський відділ і сильно погромив і розпорошив; в гарячій сутичці тяжко ранено його самого, вбито кількох старших офіцерів. Татари захопили три хоругви з усіми корогвами, бубнами й т. и. і з тріумфом привезли ханові; весь полк розігнано; гонячи утікачів Татари підкотили 4 грудня під сам табор. Чарнєцкий з Сапігою, писарем польним, стрівши недобитків з сього полку, поспішили на побойовище, але не могли нічого зробити, забрали тільки тіла побитих. Королівське військо було дуже стрівожене і чекаючи наступу головних сил три дні простояло в лавах, готове до битви 1). Момент був незвичайно серйозний. Радили на всі боки, що робити, і тут знов виринув був проєкт (у самого короля чи його прислужників)-виступити з комонником на неприятеля і шукати битви. Навіть пророблено було таку демонстрацію виступу- більше мабуть для вражіння на Татар, щоб змусити їх до більшої вирозумілости в вимогах, ніж з серйозними замірами битви. Сей виступ, що за деякими відомостями стався під день 8 грудня-свято Непорочного зачатя 2), мабуть послужив основою лєґенди про побіди над козаками і Татарами, що наведено вище.
Про наступ на Орду і козаків в дійсности не могло бути мови, і треба було приймати ті умови, які вони давали, стараючись тільки представити їx перед своїми кругами в можливо сприятливих формах, та й се було не легко. “Далисьмо неприятелеві потіху (погромом Клодзіньского), і як перед тим він сам зачіпив нас згодою, так тепер, набравши до нас зневаги, став стягатись і відмовлятись-закидаючи те, що король знаючи про присутність хана, не післав йому досі ніякого листу як до брата і приятеля свого. Пре се був 7 грудня присланий третій лист від Сефер-казі візиря через Ахмет-казі аталика, з домаганнєм, щоб ми робили, що маємо робити, а не тратили часу в порожніх словах: твердо трималися зборівських пактів, маючи на увазі, що хан не по упоминки сюди прийшов, але щоб і тих привести до послушенства, що були причиною тих війн. В сій справі зібрано сенаторську нараду, і по довгих намовах король дав свій лист до хана з поздоровленнями і побажаннями, повідомляючи його, що він, король, з звичайною асистенцією вийшов в сі краї для уґрунтовання спокою. Дивується, що хан, невважаючи на всі запевнення в вічній приязни, далі пристає з його ребелізантами; але що в листах свого візира, адресованих до канцлєра, він дає знати про свої бажання покою і ґрунтовної згоди,- король теж не від того, і посилаючи свої поздоровлення, з свого боку висловляє бажаннє, щоб візир у тій справі порозумівся про се з канцлєром. Дав і пан канцлєр осібного листа про се до Сефера-казі аґи, домагаючися, щоб були вільні з обох сторін дороги для послів, і обопільне довірє. З сими листами, з Ахмет-казі аталиком вислано в кільканадцять коней і наших послів: Войниловича і Бечиньского. Їм доручено вияснити місце сих трактатів і з яким числом (делєґатів і їx асистенції) мають вони бути зачаті. Для прискорення справи вони вибрались зараз же в ночи з 8 грудня-аби задоволити довгі очікування в сій справі”.
Се оповіданнє “Нарративи” цінне з того погляду, що дає нам цілком докладні відомости про хід переговорів про замиреннє, як зараз побачимо, і своїми вказівками позволяє нам притягти сюди і поставити на місце документи, що до тих же Тек Нарушевича заблукали з фальшивою датою, і без “Нарративи” може б і трудно було б зробити потрібну поправку. Се “лист до кримського хана від й. к. м. Яна Казимира зі згодою на пропоноване замиреннє”, і лист канцлєра до Сефер-казі, з тою ж датою-8 о к т о б р а 3). Зміст їx буквально сходиться з змістом поданим у Нарративі для листів висланих 8 грудня, так що не лишається ніякого сумніву, що дата мусить бути 8 грудня, і таким чином сі листи, з одної сторони-вповні потверджують оповідання “Нарративи” і дозволяють нам далі спиратись на ній, а з другого боку-вони ясно освітлюють і твердо зафіксовують сей момент в розвою переговорів. Король 8 грудня дійсно вислав ханові листа, висловлюючи здивованнє з його поведення; з союзу хана з збунтованними королівськими підданими; заразом повідомив його, що він з приємністю довідався від свого канцлєра про переговори завязані канцлєром ханським, і дає свою повну згоду на їх продовженнє. Канцлєр висловляє жаль, що розпочате листуваннє обірвалось,-згоджується, що мабуть його листи були зле перетолковані у візира і викликали фальшиві вражіння. “Тепер король, довідавшися, що в. м. бажаєш замирення між ханом і королем, посилає свого листа з пп. Габріелєм Войниловичом і Войцехом Бечиньским, дворянами своїми, з поздоровленнєм і запевненнєм, що всі хто приїде на переговори, матиме свобідний проїзд і безпечний поворот назад”. Канцлєр просить дати їм авдієнцію-аби не вийшло знов якогось непорозуміння, як з перекладом попередніх листів, і порозумітися що-до місця і учасників переговорів.
