Янголи і демони - Браун Дэн (чтение книг .TXT) 📗

— Добре, але ви так і не розповіли мені, як здогадалися, що підказка міститься саме в «Діаграмі». Це якось пов’язано з тим числом, що ви постійно зустрічали в листах ілюмінатів? 503?

— Так, — усміхнувся Ленґдон. — За якийсь час я збагнув, що ^гі03 — це простий код. Він чітко вказує на «Діаграму».

На якусь мить Ленґдон знову відчув цей стан несподіваного осяяння. Два роки тому шістнадцятого серпня він стояв на березі ставка. Це було на весіллі сина колеги. На поверхні води відбивалися звуки волинок, молоде подружжя пливло до берега на барці. Судно було прикрашене квітами й вінками. На борту красувалися великі римські цифри — DCII.

Заінтригований, Ленґдон поцікавився в батька нареченої:

— А що означає 602?

— 602?

— DCII, — Ленґдон показав на барку, — римськими цифрами означає 602.

— Це не римські цифри, — розсміявся той. — Це назва барки.

— DCII?

Чоловік кивнув.

— «Дік і Конні II».

Ленґдон знітився. Дік і Конні — це були імена наречених. Барку, зрозуміло, назвали на їхню честь.

— А що сталося з «DCI»?

— Затонула вчора під час репетиції, — зітхнув той.

— Співчуваю. — Ленґдон розсміявся. Він знову подивився на барку. «DCII», подумав. Наче «QEII»⁷ в мініатюрі. І тут його осяяло.

Ленґдон повернувся до Вітторії.

— 503 — це, як я вже сказав, код. Таким способом ілюмінати зашифрували римське число. Римськими цифрами 503 — це…

— DIII.

Ленґдон насторожився.

— Швидко ж ви зорієнтувалися. Тільки не кажіть мені, що ви ілюмінатка.

Вона розсміялась.

— Я класифікую океанські пласти за допомогою римських чисел.

Ну звичайно, подумав Ленґдон. Усі ми так робимо.

— То що ж означає DIII?

— DI, DIL і DIII — дуже дивні скорочення. Давні вчені таким чином розрізняли три праці Галілея, які найчастіше плутають.

— Dialogo… Discorsi… Diagramma, — здогадалась Вітторія.

— D-один. D-два. D-три. Усі ці твори — наукові. Усі суперечливі. 503 — це DIII. «Діаграма». Третя з книжок Галілея.

Вітторія занепокоїлась.

— Але одне мені таки не зрозуміло. Якщо цей segno, цей ключ, це повідомлення про стежку світла справді був у Галілеєвій «Діаграмі», чому Ватикан його не побачив, коли конфіскував усі примірники?

— Можливо, вони його бачили, але не зауважили. Пам’ятаєте, як ілюмінати встановили свої вказівники? Сховали на видному місці? Пам’ятаєте дисимуляцію? Segno, мабуть, замаскували так само — на видному місці. Зробили невидимим для тих, хто його спеціально не шукав. А також для тих, хто не розумів.

— Тобто?

— Тобто Галілей його добре заховав. За однією давньою інформацією, segno був написаний мовою, яку ілюмінати називали lingua рига.

— Чистою мовою?

¹ Queen Elizabeth II — «Королева Єлизавета II», океанський лайнер.

— Так.

— Мовою математики?

— Я так думаю. Це здається доволі очевидним. Зрештою, Галілей оув ученим і писав для учених. Було б логічно, якби він зашифрував ключ за допомогою математики. Брошура називається «Діаграма», отже, математичні діаграми теж могли бути частиною коду.

— Сподіваюся, Галілей здатний був створити такий математичний код, який клірики не помітили, — зі слабкою надією в голосі сказала Вітторія.

— Бачу, я вас не переконав, — мовив Ленґдон.

— Не переконали. Передусім тому, що ви самі не переконані. Я кщо ви були абсолютно впевнені щодо DIII, то чому не опублікували свого відкриття? Тоді б хтось, хто мав доступ до архівів Натикану, міг прийти сюди вже давно і перевірити, чи ваша здогадка правильна.

— Я не хотів цього публікувати, — сказав Ленґдон. — Мені нелегко було знайти цю інформацію і… — Він змовк на півслові й знітився.

— Ви хотіли, щоб уся слава дісталася вам.

Ленґдон відчув, що почервонів.

— Можна так сказати. Я просто…

— Чому ви так знітилися? Ви ж розмовляєте з науковцем. Опуб-лікуй або вмри. Ми в ЦЕРНі кажемо: «Доведи або задушись».

— Річ не тільки в тому, що я хотів бути першим. Я боявся, що якщо про «Діаграму» довідаються ті, кому не слід, то вона може зникнути.

— Ті, кому не слід, це Ватикан?

— Не те, щоб я мав щось проти Ватикану, але Церква завжди применшувала значення ілюмінатів. На початку двадцятого століття Ватикан дійшов до того, що назвав ілюмінатів витвором нездорової уяви. На думку кліриків — і, мабуть, вони мали в цьому рацію — християнам ні до чого було знати про існування дуже потужної антихристиянської організації, члени якої втрапляли в їхні банки, політичні установи й університети. — Вживай теперішній час, Роберте, нагадав він собі. Ця потужна антихристиянська організація існує дотепер, і її члени й сьогодні втрапляють у банки, політичні установи й університети.

— То ви думаєте, Ватикан знищив би всі докази на користь існування ілюмінатів?

— Цілком можливо. Будь-яка загроза, справжня чи уявна, підриває віру в силу Церкви.

— Останнє запитання. — Вітторія подивилась на нього, як на прибульця з космосу. — Ви це серйозно?

Ленґдон зупинився.

— Тобто?

— Ви справді вірите, що це реально зробити?

Ленґдон не був упевнений, що саме промайнуло в її очах — жалість, іронія чи страх?

— Що зробити — знайти «Діаграму»?

— Знайти «Діаграму», розшифрувати segno чотирьохсотлітньої давнини у вигляді якогось математичного коду і пройти давньою стежкою світла, виявити яку вдавалося тільки най-видатнішим науковцям в історії… і все це за наступні чотири години.

Ленґдон знизав плечима.

— А ви маєте кращу ідею?

50

Роберт Ленґдон стояв біля сховища номер дев’ять і читав написи на стелажах.

БРАГЕ… КЛАВІЙ… КОПЕРНИК… КЕПЛЕР… НЬЮТОН Він перечитав усі прізвища ще раз, і щось його занепокоїло. Тут усі вчені… а де ж Галілей?

Він повернувся до Вітторії, яка перевіряла вміст сусіднього сховища.

— Я знайшов потрібну тему, але Галілея тут чомусь немає.

— Немає тому, — сказала Вітторія, перейшовши до наступного сховища, — що він тут. Сподіваюсь, ви прихопили з собою окуляри, бо все це сховище присвячене Галілеєві.

Ленґдон підбіг до неї. Вітторія сказала правду. На всіх вказів-пиках у сховищі номер десять було написано:

IL PROCESSO GALILEANO

І Іенґдон аж присвиснув, коли збагнув, чому Галілеєві відвели ціле сховище.

— «Справа Галілея», — захоплено мовив він, вдивляючись крізь скло в темні ряди полиць. — Найдовший і найдорожчий судовий процес в історії Ватикану. Чотирнадцять років і шістсот мільйонів лір. І все це тут.

— Така от невеличка колекція юридичних документів.

— Здається, юристи не дуже змінилися за всі ці століття.

— Так само, як і акули.

Ленґдон підійшов до великої жовтої кнопки збоку на сховищі. І Іатиснув її, і всередині на стелі загорівся ряд темно-червоних ламп. Сховище перетворилось на багряний куб із темним лабіринтом книжкових полиць усередині.

— О Господи, — злякалась Вітторія. — Ми що тут засмагатимемо?

— Пергамент від світла вицвітає, тому в книжкових сховищах світло завжди приглушене.

— Там збожеволіти можна.

Якщо не гірше, подумав Ленґдон, йдучи до єдиного входу в сховище.

— Мушу вас попередити. Кисень — це окислювач, тому в герметичних сховищах його дуже мало. Усередині частковий вакуум. Дихати буде важко.

— Гей, якщо навіть старці-кардинали це витримують…

Справді, подумав Ленґдон. Дасть Бог, і ми витримаємо.

Входом до сховища слугували одні-єдині двері-вертушка. У їхній шахті Ленґдон зауважив звичні чотири кнопки, по одній у кожному відсіку. Коли хтось натискав на кнопку, двері робили стандартні півоберта й зупинялися: Таким чином атмосфера всередині сховища залишалася практично незмінною.

— Коли я ввійду, — сказав Ленґдон, — натисніть на цю кнопку і заходьте теж. Вологість усередині тільки вісім відсотків, тож можливо, ви відчуватимете сухість у роті й горлі.