Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Чума - Камю Альбер (книги бесплатно без регистрации txt) 📗

Чума - Камю Альбер (книги бесплатно без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Чума - Камю Альбер (книги бесплатно без регистрации txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Дізнавшись про цей, безперечно, приголомшливий випадок, що, втім, нічогісінько не доводив, міські власті зразу ж укинулись у песимізм, такий же безпідставний, як і оптимізм, якому за тиждень до того вони піддавалися. А Кастель просто почав готувати свою сироватку ще старанніше, ніж раніше. Так чи інак, не лишилося жодного громадського будинку, що його не перетворили на лікарню або лазарет, і якщо досі не замахнулись на префектуру, то лише тому, що треба було мати якесь місце для всіляких збіговиськ. А все ж таки, беручи загалом, саме через відносну стабілізацію пошесті в ту пору санітарна служба, організована Ріє, цілком могла впоратися зі своїми завданнями. Лікарі й санітари, які працювали до знемоги, могли сподіватися, що вже більших зусиль од них не вимагатиметься. Їм треба було тільки якнайпильніше, якщо можна так сказати, виконувати свій людський обов'язок. Легенева форма чуми – спершу було зареєстровано лише кілька її випадків – нині швидко ширилася по всьому місту, так, наче вітер розпалював і роздмухував пожежу в грудях людей. Хворі, яких мучила кривава блювота, гинули набагато швидше. При цій новій формі хвороби слід було чекати швидкого поширення зарази. Але думки фахівців щодо цього розходилися. Для більшої безпеки санітарний персонал працював і далі в масках, просякнутих дезинфекційним складом. На перший погляд, епідемія мала б ширитися. Але оскільки випадки захворювання бубонною чумою порідшали, баланс вирівнявся.

Між іншим, міська влада мала й так багато мороки – на харчі ставало все сутужніше. Спекулянти, звісно, не стояли осторонь і продавали за неймовірною ціною продукти першої необхідності, що вже позникали з базару. Бідні родини опинилися в скруті, тоді як багатим не бракувало майже нічого. Здавалося б, чума мала зміцнити узи рівності між нашими співгромадянами саме через ту невблаганну безсторонність, з якою вона діяла в своєму відомстві, а виходило навпаки – епідемія завдяки звичайній грі егоїстичних інтересів ще більше загострила в людських серцях почуття несправедливості. Зрозуміло, за ними зберігалася бездоганна рівність смерті, але саме її ніхто не бажав. Бідняки, що пухли з голоду, тоскно мріяли про сусідні міста й села, де живуть вільно, а хліб не такий дорогий. Оскільки їх не можуть досхочу нагодувати, хай тоді дозволять виїхати – такі були їхні почуття, можливо, не зовсім розважливі. Словом, дійшлося до того, що на стінах будинків почало з'являтися гасло: «Хліба або волі». Іноді його вигукували вслід префектові. Ця ущиплива фраза правила за сигнал до демонстрацій, і, хоча їх швидко приборкали, всі розуміли, наскільки справа серйозна.

Природно, газети за наказом згори діяли в дусі несамовитого оптимізму. Якщо вірити їм, то найхарактернішим для лихої години був «винятковий спокій і витримка, хвилюючий приклад якої подавало населення». Але в наглухо закритому місті, де нічого не лишалося в таємниці, нікого не ввів в оману той «приклад», поданий нашою громадськістю. Щоб скласти собі правильне уявлення про згаданий спокій і витримку, досить було заглянути в карантин або в «табір ізоляції», влаштований нащою владою. Сталося так, що оповідач, заклопотаний іншими справами, сам у них не бував. Тим-то він може тільки навести свідчення Тарру.

Тарру і справді розповів у своєму щоденнику про відвідини такого табору, влаштованого на міському стадіоні, куди він ходив разом з Рамбером. Стадіон розташований майже за містом і одним боком виходить на вулицю, де бігають трамваї, а другим – на великі пустирі, що тягнуться до краю плато, на якому стоїть місто. Він обнесений високим бетонним муром, отож досить було поставити біля всіх чотирьох брам вартових, щоб перешкодити втечам. Крім того, відокремлені високою стіною від вулиці, бідолахи, що попали в карантин, могли не боятися нездорової цікавості роззяв. Зате протягом цілого дня на стадіоні було чути, як зовсім поруч проходять з гуркотом незримі звідси трамваї, і з того, як дужчав у певні години гамір юрби, відрізані від світу бідолахи здогадувалися, що люди ідуть з роботи чи на роботу. Таким чином, вони знали, що життя, куди їм нині заборонено доступ, триває всього за кілька метрів від них і що бетонні стіни розділяють два всесвіти, ще чужіші один одному, ніж коли б вони були на двох різних планетах.

Тарру й Рамбер надумали податися на стадіон у неділю по обіді. До них приєднався Гонсалес, той самий футболіст; Рамбер розшукав його і вмовив узяти на себе спостереження за зміною варти біля стадіонної брами. Рамбер обіцяв познайомити його з начальником табору. Зустрівшись зі своїми супутниками, Гонсалес сказав, що саме о цій порі, звісно, до чуми, він починав перевдягатися, готуючись до матчу. Тепер, коли всі стадіони реквізували, податися було нікуди, і Гонсалес почував себе трохи не гультяєм, навіть вигляд він мав відповідний. Саме з цієї причини він і погодився взяти на себе чергування в таборі, але за умови, що працюватиме лише в останні дні тижня. Небо замостило хмарами, і Гонсалес, задерши носа, журно зауважив, що така погода – не дощова і не сонячна – для футболу найкраща. В міру відпущеного йому природою красномовства він намагався змалювати слухачам запах втирань, що стояв у роздягальні, тисняву на трибунах, яскраві плями майок на бурому полі, в перерві смак цитрин або шипучки, що поколює пересохлу горлянку тисячею крижаних голок. Тарру в своїх записках зазначає, що під час усього шляху по вибоїстих вуличках передмістя футболіст безперервно гнав поперед себе пер-ший-ліпший камінець. Він намагався зафутболити його просто в ґратки риштаків і, якщо це вдавалося, вигукував: «Один нуль на мою користь!» Докуривши сигарету, він спритно випльовував її в повітря і силкувався на льоту підчепити ногою. Біля самого стадіону дітлахи, що грали в футбол, закинули в їхній бік м'яча, і Гонсалес не полінувався збігати за ним і відфутболити назад якнайточнішим ударом.

Нарешті ввійшли на стадіон. Усі трибуни були заповнені. Але на полі тісними рядами стояло кілька сотень червоних шатрів, усередині яких, вони помітили ще здалеку, були ноші й клунки з пожитками. Трибун вирішено не захаращувати, щоб інтерновані могли посидіти там у захистку від дощу або палючого сонця. Але перед заходом сонця їм треба було розходитися по наметах. Під трибунами містилися душові, їх підремонтували, а роздягальні переобладнали під канцелярію і медпункти. Більшість інтернованих уподобала трибуни. Інші снували переходами. А дехто, присівши навпочіпки біля входу до свого шатра, неуважно оглядався навколо. Ті, що сиділи на трибунах, мали пригнічений вигляд, здавалося, вони когось виглядають.

– А що вони роблять цілі дні? – спитав Тарру в Рам-бера.

– Нічогісінько не роблять.

І справді, майже всі сиділи мляво, поспускавши руки, розтуливши порожні долоні. Дивне враження справляло це величезне стовповисько неприродно мовчазних людей.

– Перші дні тут оглухнути можна було,- пояснив Рамбер. – Ну а потім, з часом, майже перестали розмовляти.

Якщо вірити нотаткам Тарру, то він цілком розумів цих неборак, він легко уявив собі, як у перші дні, набившись у намети, вони дослухаються до нудного дзижчання мух або чухаються мало не до крові, а коли трапляється жаліслива пара вух, волають про свій гнів або страх. Але відтоді як табір переповнився вщерть, таких жалісливих попадалося дедалі рідше. Тому доводилося мовчати й дивитися зизом на сусіда. Здавалось, і справді з сіренького, та все ж таки променистого неба хтось сіє на цей пурпуровий табір підозріливість і недовіру.

Атож, вигляд усі вони мали недовірливий. Раз їх відокремили від решти світу, то це неспроста, й обличчя у всіх стали однакові, як у людей, які в чомусь намагаються виправдатися і потерпають від страху. Хай би на кого спав погляд Тарру, кожен знічев'я озирався довкола, певно, страждаючи від абстрагуючої розлуки з тим, що складало сенс його життя. А що вони не могли з ранку до ночі думати про смерть, вони взагалі ні про що не думали. Вони були ніби у відпустці. «Але найстрашніше,- записав Тарру,- що вони, забуті, розуміють це». Ті, хто їх знав, забув, бо думав про інше, і це цілком природно. А той, хто їх любить, теж їх забув, бо відбігав ноги, клопочучись про їхнє ж звільнення і вишукуючи всілякі ходи. Думаючи, як би швидше визволити своїх близьких із полону, вони вже не думають про того, кого треба визволити. І це також не дивина. І зрештою бачиш, що ніхто не здатний по-справжньому думати ні про кого, навіть у годину найгіркіших випробувань. Бо думати по-справжньому про когось – значить думати про нього постійно, хвилина по хвилині, нічим від цих думок не відвертаючись: ні клопотами по господарству, ні пролетілою повз тебе мухою, ні трапезою, ні сверблячкою. Але завжди були і будуть мухи і сверблячка. Ось чому життя вельми трудна штука. А вже вони чудово це знають».

Перейти на страницу:

Камю Альбер читать все книги автора по порядку

Камю Альбер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Чума отзывы

Отзывы читателей о книге Чума, автор: Камю Альбер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*