Комедії - Мольер Жан-Батист (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Філінт
Та що вам, друже мій?
Альсест
(сидячи)
Лишіть мене в спокої!
Філінт
Чому химерною неласкою такою…
Альсест
Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.
Філінт
Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.
Альсест
Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.
Філінт
Як розуміти вас — я, далебі, не знаю,
І хоч ми друзями віддавна нареклись…
Альсест
Я — друг вам? Запишіть, що то було колись!
Так, досі в злагоді жили ми і в любові, —
А як побачив я, на що есте готові,
То приязнь унівець розбилася моя:
В серцях зіпсованих не хочу місця я.
Філінт
Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?
Альсест
На місці вашому волів би я не жити!
Хто чинить так, як ви, — пошани хай не жде
У чесних він людей презирство лиш найде,
Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була проявлена! А скільки присягань,
Обітниць голосних і приязних зізнань,
Що ви з обіймами палкими їх мішали!
А скоро вийшов він, — ви ледве пригадали,
Як на ім’я йому і що то за один, —
І вже нітрошечки вас не обходить він.
До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке мені вчинить,
То я повісився б із того горя вмить!
Філінт
Причин не бачу я до вироку такого
І пом’якшить його благаю вас, на бога;
Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,
І ще не вішаться дозвольте ви мені.
Альсест
Невчасно спала вам охота жартувати!
Філінт
Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?
Альсест
Я хочу щирості, щоб слово ні одно
Не вилітало з уст, як не з душі воно.
Філінт
Коли обійме нас, вітаючи, знайомий,
Так само обійнять повинні і його ми;
Зізнання сипле він, обіцянки склада —
Те саме й нам робить, звичайно, випада,
Альсест
Ні! Ворог тої я ганебної методи,
Що в ній кохаються нікчемні слуги моди;
У світі над усе найгірш я не злюбив
Манірні витівки отих балакунів,
Лепетунів гидких, которі в марній мові
Усе на світі нам пообіцять готові
І компліментами ладні стрічати всіх,
А що ти, хто ти е — однаково для них!
Ну, що потому нам, коли нас хто вітає
І приязнь, і любов, і шану виявляє,
І слів не добере до пишної хвали, —
А тільки ми на крок од його відійшли,
І він негідника улещує так само!
Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами
Гучними й красними, коли, на глум і сміх,
Усьому світові почути можна їх?
Шаноби на землі нема без переваги,
Хто поважає всіх, не знає той поваги.
Коли вдаєтесь ви у моду цю лиху,
До біса! Спільного не знати нам шляху!
У вас прислужливість — неначе крам роздрібний
Мені ж загальний друг у друзі непотрібний.
Якщо вам рівні всі, то мовлю навпростець:
Дружінню нашому і злагоді кінець!
Філінт
У колі вищому ми місце посідаєм —
І, певне ж, мусимо коритися звичаям.
Альсест
Ні, ні! Карати ми повинні без вагань
Ганебний вимін цей олживих вихвалянь,
Людьми буть чесними, неправді не служити
І скрізь по щирості, по правді говорити,
Що з серця не іде — ніколи не казать
І почуттів своїх під маску не ховать.
Філінт
А єсть же випадки, як мова та сердечна
Виходить і смішна, і зовсім недоречна.
Буває — я прошу не брати цього в гнів, —
Коли розумний той, хто думку потаїв.
Ну, чи ж годилось би, зміркуйте пак самі ви,
Щоб завжди ми були одверті та правдиві?
Невже коли нам хто нелюбий між людьми,
То це й освідчити йому повинні ви?
Альсест
Так.
Філінт
Що? Емілії старій би ви сказали,
Що кокетерія уже їй не пристала
І що фарбується вона собі на стид?
Альсест
Авжеж.
Філінт
Що Дорілас давно усім набрид,
Що варить при дворі із кожного він воду,
З одваги чванячись та з діл свойого роду?
Альсест
Сказав би.
Філінт
Жарти це!
Альсест
До жартів не мастак;
Нікого жалувать не хочу аніяк.
Зболіли очі вже і при дворі, і в місті,
Звичаї бачивши гидотні та нечисті!
Бере нудьга мене, пече мене одчай,
Що наоколо люд зіпсований украй,
Що всюди, де поткнусь, — брехня, лукавство, зрада.
Та підступи бридкі, та лестощів принада.
Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю
І цілий світ ладен покликати на прю.
Філінт
Занадто ви вдались, філософе, в досаду,
На все озлившися і смішно, і без ладу.
Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,
Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…
Там…
Альсест
А, лишіть свої безглузді порівняння!
Філінт
Та ні-бо, — ви свої покиньте нарікання.
Чи ж переробите натуру ви людську?
А як одвертість вам припала до смаку, —
Скажу не криючись: з химери цеї всюди
Плечима знизувать і кпити будуть люди,
А хіть до осудів нестримана така
Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.
Альсест
То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!
Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?
Та тільки гнів мене несвітський би схопив,
Коли б розумного я слави в них зажив.
Філінт
Виходить, ворог ви всьому земному роду?
Альсест
Так, я ненавиджу безмірно цю породу!
Філінт
Скажіть: невже-таки між смертними всіма
На жадні винятки і місця вже нема?
Запевне, є й тепер особи, гідні шани…
Альсест
Ні! Осоружні всі, на кого око гляне:
Одні — що у гріхах купаються бридких,
А ті — що ставляться поблажливо до них,
Того шляхетного обурення не мавши,
Що вчинки нам лихі будити мають завше.
Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!
Таже діла його відомі добре всім.
Хоч маска на виду, але й з-під маски знати,
Що може кожного він зрадити, продати.
Вимовні погляди і солодощі слів.
Хіба наївних лиш одурять новаків.
Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.
У панство брудними пропхався він шляхами, —
І знавши, за яку придбав собі ціну
Тепленьке місце він і розкіш голосну,
Честь ображається, сумління червоніє.
Складіть позаочі, які лиш на землі є,
На нього прикладки, поганцем назовіть,
Назвіть дурисвітом, — ніхто не захистить,
Бо шану має він облудну і нікчемну.
А гляньте, як усі його вітають чемно,
Як усміхаються, розточують слова!
