Відчай - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Почавши з якогось незначного питання й діждавшись того моменту, коли Комуров почав відповідати, як завжди багатослівно й ґрунтовно, Берія витяг із сейфа червону папку тисненої шкіри і поклав її перед Богданом.
Той на мить замовк, запитливо подивившись на Берію. Маршал кивнув головою: мовляв, продовжуй.
Дослухавши Комурова, сказав:
— Поглянь, думаю, знадобиться…
«Після численних запитів у Міністерство закордонних справ СРСР з боку шведського уряду, пов'язаних із «зникненням» під час визволення Будапешта підданого Швеції на прізвище Валленберг, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін запросив справу Валленберга і пообіцяв прийняти посла.
При розмові товариша Йосифа Віссаріоновича Сталіна з послом був присутній заступник міністра закордонних справ т. Лозовський С. А.
Посла Швеції Содерблома запросили в Кремль, але не для розмови про «справу» Валленберга, бо такої «справи» немає, її сфабрикувала антирадянська пропаганда, а в зв'язку із закінченням строку акредитації в Союзі PCP.
Напередодні розмови, знаючи, що Содерблом напевне передасть послання Короля й прем'єр-міністра Швеції, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін зажадав довідку з приводу боїв за Будапешт і викликав для розмови маршала Малиновського, який начебто зустрічався з Валленбергом на прохання останнього в Дебрецені.
Справді, під час протокольної бесіди, після того як посол Швеції висловив подяку Генералісимусу Сталіну за видатну роль Радянського Союзу в перемозі над нацизмом і попросив передати щиру подяку колегам з Міністерства закордонних справ, він перейшов до справи Валленберга.
Спочатку посол торкнувся питання про те, що, коли у Стокгольмі в жовтні 1944 року дізналися про прихід у Будапешті до влади нациста Салаші й ознайомилися з першою офіційною декларацією нового лідера, у якій він, зокрема, закликав до тотального протистояння більшовизму і негайному знищенню євреїв в Угорщині, Його Величність Король Швеції надіслав телеграму регентові адміралу Хорті, де заявив протест з приводу офіційної заяви пана Салаші, назвавши її «неприпустимою» й «противною духові гуманізму й цивілізації». Саме тоді в Угорщині працював шведський дипломат, секретар посольства Рауль Валленберг, який устиг на той час урятувати тридцять тисяч євреїв від знищення. Посол відзначив видатну роль Валленберга, його безмежну мужність і абсолютну чесність. Валленберг, вів далі посол, зробив немислиме: він з дня на день відсовував виконання наказу Гітлера про тотальне знищення всіх нещасних. «Валленберг» — хотів продовжити посол, але його перепинив товариш Йосиф Віссаріонович Сталін, який із співчуттям попросив вимовити прізвище шведського дипломата по літерах, що негайно й зробив радник-посланник Швеції пан Баркхольст.
Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін записав великими літерами прізвище Валленберга.
Посол провадив далі свою розповідь про те, як Валленберг поїхав з Будапешта до Дебрецена на зустріч з представниками Червоної Армії і, виїжджаючи з міста, на вулицях якого йшли бої, зустрів російських солдатів і спитав їх про те, як краще добратися до штабу. Після цього він зник.
— Він їхав на вашій машині? Під прапором Швеції? — спитав товариш Йосиф Віссаріонович Сталін.
Посол відповів ствердно, що він їхав саме на шведській машині. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін поцікавився, чи відомо пану послу, що радянській авіації було дано наказ ні в якому разі не атакувати машини під шведським прапором? Посол відповів, що він дуже добре пам'ятає цей наказ і вдячний за нього Генералісимусу Сталіну. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін відповів, що дякувати треба не йому, а Молотову з Вишинським. «Я певен, — заявив посол, — що радянська авіація не нападала на шведський автомобіль, таку можливість ми виключаємо».
Звернувшись до т. Лозовського, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін сказав: «Треба подивитися, чи був такий же наказ у німців і салашистів?»
Потім товариш Йосиф Віссаріонович Сталін запитав шведського посла: «Яке пояснення цьому сумному інциденту дала радянська сторона?»
Посол сказав, що ніякої відповіді не було одержано, хоч у сорок п'ятому році посол СРСР у Швеції пані Коллонтай і заступник міністра закордонних справ пан Деканозов заявили, що Валленберг перебуває під протекцією військ Червоної Армії…
Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін припинив розмову на словах, що він обіцяє зробити все можливе, щоб вивчити питацня, підняте шведською стороною.
Запис розмови зроблено Павловим».
— Ясно? — зітхнувши, спитав Берія. — Отож… У мене раз по раз це крутилося в пам'яті… Неспокійно було на душі… Я ж був у від'їзді, коли відбувалася ця розмова, товаришу Сталіну готував відповідь Деканозов, але матеріал не задовольнив товариша Сталіна, він попросив обдумати все ще раз, але більше чомусь до цього не повертався… Їдьмо, повечеряємо на Качалова, мені сьогодні сидіти годин до трьох…
У машині замислено сказав:
— Але найцікавіше те, що через чотири дні після цієї розмови в Кремлі член Політбюро Угорської компартії Ласло Райк улаштував гала-концерт в «пам'ять про героя Рауля Валленберга»… І знаєш, з ким він радився з цього приводу по лінії Міністерства закордонних справ?
— Уявити не можу, Лаврентію Павловичу…
— І я не міг. З Соломоном Абрамовичем, нашим другом Лозовським… Розумієш, куди я хилю?
— Ні, — відверто признався Комуров. — Ваша думка, Лаврентію Павловичу, завжди така несподівана, витончена, всеохватна, що я не в силі передбачити поворот…
— Не люблю компліментів, — відрубав Берія, хоч вислухав їх до кінця. — Думка як думка, нормальна думка… Оскільки країна в ізоляції, оскільки нам потрібні контактні зони, товариш Сталін може перерішити: замість процесу над агентом гестапо Валленбергом він накаже розшукати його і подарує Стокгольму. Пояснення? У нас шведської ніхто не розуміє, немає перекладачів, не второпали, хто такий, думали, мовляв, фашист маскується. Тоді що?
— Тоді погано. Адже його сильно тисли…
— Так от, нехай з ним цей ваш Штірліц попрацює в камері, ублажить, коли, як ти мені сказав, ваш «граніт» погодиться на співробітництво. Нам потрібна правда, розумієш? Абсолютна правда!
…Повернувшись від Берії до себе, Комуров роботу на дачі відмінив: нехай Ісаєв починає «розминати» Валленберга в камері. Той тепер на допитах мовчав, вимагав побачення зі своїми шведами й матір'ю… Нехай цей самий Штірліц допоможе нам дізнатися всю правду, а там вирішимо, як діяти далі.
Влодимирський відповів:
— Але ж Ісаєв одразу попередив Валленберга, товаришу генерал: «Про справи не говорити». Він цим цілком ясно роз'яснив шведові, що камера «на підслуху»… Ми можемо дізнатися правду тільки на дачі.
Комуров підвів на Влодимирського очі:
— Наказ зрозуміли?
— Так точно, товаришу генерал.
— От і виконуйте…
…Аркадій Аркадійович зустрів Ісаєва біля дверей, передав дві радіограми від сина: «Бушують вітри, пострижусь, як ти велів, обіцяли відновити зв'язок найближчими днями». У другій, більш розгорнутій, просив поцілувати маму, дякував за те, що батько влаштував її у такий чудовий санаторій і просив негайно вислати, якщо, звичайно, це не дуже важко, набір американських вітамінів.
Аркадій Аркадійович кивнув на три коробки американських вітамінів, що лежали на столі:
— З ранку цим займався.
Ісаєв спитав:
— А як же ви йому це доставите? Там же літак сісти не може.
Аркадій Аркадійович щиро здивувався:
— Але ж вантажі ми туди з парашутами скидаємо!
Потім ще більше потемнів на обличчі і досадливо махнув рукою:
— Все ще не вірите? Пастки ставите?
— Тепер не ставлю. — відповів Ісаєв. — Відповідь логічна.
Аркадій Аркадійович простягнув йому конверт:
— Лист від Сашеньки і фотографія.
Ісаєв прочитав листа кілька разів, вдивляючись у кожен рядок, кадик ходив туди-сюди в горлі, але обличчя було непроникливим.