Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди - Солдатенко Валерій Федорович
СТАЛІН
II Всеросійський з’їзд Рад 26 жовтня 1917 р. на пропозицію В. Леніна затвердив склад робітничого і селянського уряду (Ради Народних Комісарів). Останньою, тринадцятою значилася посада голови в справах національностей, на яку було призначено Й. Джугашвілі (Сталіна). Мабуть, у момент запровадження ця посада уявлялася хоч і дуже важливою, зважаючи на національну строкатість колишньої імперії, проте не найголовнішою.
Та досить швидко з’ясувалося, що Сталін став однією з ключових, найвпливовіших фігур у Раднаркомі. Думається, є серйозні підстави не погоджуватися з тими авторами (наприклад, Д. Волкогоновим), які вважають Сталіна в розглядуваний період третьорядним більшовицьким діячем. І справа тут не тільки в тому, що зрозуміла антипатія до Сталіна, сталінізму заважала об’єктивно оцінити дійсні якості наркома у справах національностей, хоч і це прикро. Та головне все ж полягає в іншому. В руках Сталіна опинилися нитки зв’язків з більшовицькими, місцевими Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів, що вели боротьбу за торжество нового ладу в усіх національних регіонах. Умовно можна вважати його тодішню посаду провідною у справі встановлення влади Рад на місцях.
Такий висновок цілком підтверджують численні факти з діяльності РНК і ЦК РСДРП(б), коли саме Сталіну доручалося вирішення питань щодо всіх національних регіонів, включаючи і національно-державні території майбутньої Російської Федерації. У повній мірі це стосується й України. За останні півтора місяці 1917 року питання про Україну в різних постановках, а головним чином стосовно Ради, виносилися на дев’ять засідань РНК — 16 і 19 листопада. 2, 5, 6, 7, 19, 20, 30 грудня. І лише одного разу у протокольних записах під час розгляду цих питань не значиться прізвище Сталіна (6 грудня). В усіх інших випадках він був доповідачем, готував підсумкові документи, йому ж доручалося втілювати у життя схвалювані рішення.
Як відомо, Й. Сталін значно рідше виступав публічно і в пресі. Але й тут питома вага праць, присвячених Україні, розвитку складних процесів у районі досить значна. Так, з 14 сталінських документів, що з’явилися з 12 грудня 1917 року до 24 лютого 1918 року (вони вміщені в четвертому томі творів Й. В. Сталіна) — рівно половина — 7 — торкались українських сюжетів, передусім Центральної Ради. Дуже промовисті тут уже заголовки виступів і статей: «Про Українську Раду», «Що таке Українська Рада?», «Про Київську буржуазну Раду», «Український вузол» тощо.
Звичайно, є й документи, які не ввійшли до зібрання творів Сталіна, хоч свого часу широко публікувалися в пресі, наприклад, його розмова з С. Бакинським і М. Поршем 17 листопада 1917 р., переговори по прямому проводу, телеграми, які становлять фонд документів Й. Сталіна, про що вже згадувалося вище.
16 листопада 1917 р. Сталін зробив на засіданні РНК повідомлення про передачу українцям деяких історичних цінностей. Було ухвалено доручити Сталіну і Луначарському опублікувати заяву, «що рішення передати ці цінності українському народу непохитне і буде і переведене в дію після обміну думок з Українською Радою» 357. Забігаючи наперед, слід згадати, що наступне ускладнення стосунків між РНК і Радою блокувало розв’язання цього питання.
17 листопада відбулася розмова Сталіна по прямому проводу з Генеральним секретарем партії, членом ЦК УСДРП М. Поршем і членом обласного комітету РСДРП(б) С. Бакинським. Оскільки зміст розмови по-різному передали різні друковані органи (більшовицькі — докладно розмову з С. Бакинським, а їх суперники, природно, навпаки — з М. Поршем), думається, цілком виправдано доповнити інформацію з видань обох спрямувань, зупинившись на сумарних найповніших варіантах.
На запитання М. Порша про ставлення до національного питання взагалі, українського зокрема, до Центральної Ради Сталін відповів: «Погляди цієї влади в національній справі такі: визнання за націями права на повне самовизначення аж до відділення в утворення самостійної держави. Воля нації визначається шляхом референдуму або через національні конституанти. Якщо воля націй висловиться на користь федеративної республіки, то уряд проти цього нічого не може мати. Влада в краю, як і по других краях, повинна належати всій сумі робітничих, солдатських та селянських депутатів, включаючи сюди й організації Ради (українські). В цьому обсязі дається широке поле для порозуміння між Центральною Радою та Радою Народних Комісарів. Тому буде доцільним упорядити нараду представників Ради та представників народних комісарів. Щодо автономії, — вкажемо Україні, — то вона повинна бути повною, не пригнічена комісарами зверху. Не припустима ніяка опіка і ніякий догляд над народом українським».
Сталін також повідомив, що 17 листопада представники петроградської секції Ради після порозуміння з РНК одержали українські національні реліквії, відібрані в добу Катерини II, і мають відвезти їх на Україну (тут Сталін явно поспішив і видав намір за вже вчинене, чому так і не судилося збутися).
На прохання Порша не чинити перешкод відправці з Петрограда в Україну українізованих частин і сприяти постачанню державного банку України грошовими знаками комісар у справах національностей повідомив, що найближчим часом в Україну від’їздять з Петрограда кілька тисяч українських вояків, а про грошову проблему в Україні негайно повідомить РНК і гадав, що в цій справі буде вжито всіх заходів» 358.
Однак «Нова Рада» не наводить відповідей Порша на зустрічні питання Сталіна. Тому їх доводиться цитувати, вдаючись уже до іншого джерела. 24 листопада «Правда» надрукувала текст розмови Сталіна, повідомивши тільки про участь у ній Бакинського. Хоч прізвище Порша не називалося, частина його заяв і відповідей наводяться як позиція Української Ради.
На запитання Сталіна, чи може РНК розраховувати на дружне ставлення Української Ради, Порш відповів, що Рада буде підтримувати центральний федеративний уряд, який створять усі обласні уряди Росії. У відповідь на сталінські запитання, «які ставлення Ваші і Центральної Ради до місцевих Рад на Україні? Чи є у Вас контакти з місцевими більшовицькими організаціями?» Порш висловив невдоволення тим, що більшовики наполягають на скликанні Всеукраїнського з’їзду Рад для обрання нового складу Центральної Ради, заявив про його «непотрібність», доводив, що Рада — це і є Рада («Совет») України, а агітація за з’їзд «нервує всі демократичні українські і навіть неукраїнські організації! заважає скликанню Всеукраїнських Установчих Зборів.
Коли черга дійшла до Бакинського, він, характеризуючи становище в Києві, сказав: «Влада в Києві в руках Центральної Ради, яка не вважає за можливе передачу влади на місцях Радам».
Сталін же, очевидно, знав про намір київських більшовиків якнайшвидше скликати з’їзд Рад спільно з Українською Радою і, одержавши коротку інформацію від Порша і Бакинського, миттєво визначився. «Ми думаємо, — вказав він від імені ЦК РСДРП(б) і Радянського уряду, — що абсолютно необхідний крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатській і селянських депутатів України… Ми всі вважаємо, що ви — кияни, одесити, харківчани, катеринославці та інші — повинні негайно взятись за скликання такого з’їзду».
Виявляючи певну гнучкість щодо рішення київських більшовиків про скликання з’їзду спільно з Центральною Радою, Сталін і не спростовував його, і не наполягав на ньому. Більше того, він запропонував у разі відмови Ради від більшовицької пропозиції скликати з’їзд самостійно. На завершення Сталін ще раз наголосив: «Ще раз повторюю нашу спільну думку: негайно скликати крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатських і селянських депутатів на Україні. Питання про Радянську владу в центрі і на місцях не допускають жодних поступок. Іншого способу утворення крайової влади і іншої її форми я собі не можу уявити» 359.
