Дзвін сонця - Казанцев Александр Петрович (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗

Сірано провели до “палацу”. Глумливіше не можна було назвати ту хатину, де владарював мальтійський лицар Шарль де Монманьї, призначений намісником короля в колонії, що за площею переважала Францію.

Основна влада належала тут торговельним компаніям, які промишляли хутром, закуповували в індіанців цінну сировину.

Ноде досить холодно й стримано прийняв Сірано де Бержерака.

— Прошу вибачити, шановний мсьє, — сухо сказав він, — але я свого часу мав честь зустрічатися з названою вами людиною і, зізнаюся, не бачу між вами схожості.

— Дозвольте нагадати, мсьє Ноде, що ви виявили неоціненну послугу, переправивши мене в труні на фелюгу.

— Гм, — той недовірливо примружив очі, — звідки ви знаєте про долю юнака, котрий тоді навряд чи вижив?

— Він перед вами! Вас, очевидно, збиває з пантелику моя зовнішність. Вам запам’ятався мій виродливий ніс. Так-от, мені перебили його в бою під Аррасом. Та, дякуючи долі, що закинула мене в чужі країни, тамтешні лікарі звели слід від поранення.

— Радий повірити, що в індіанців є чарівники, які вміють заживляти такі рани. Тоді познайомте мене з ними.

Від несподіваного повороту розмови Сірано аж присів.

Як переконати цього рухливого товстуна, що перед ним той самий Бержерак, якого він доставив у труні на фелюгу, а потім перевіз у кареті в Мов’єр?

“Мов’єр! Кюре! Вершитель Дорба! Доброносці!” — промайнула думка, і, підкоряючись мимовільному пориву, він зробив знак пальцями, якого його навчив ритор таємного товариства покійний Тристан Лоремітт.

Ноде спершу насторожено спостерігав, затим по паузі відповів таким самим знаком.

— Друже! Все, що ти розповів, приголомшливе. Я, було, з недовірою поставився до тебе. Тепер бачу: ти той сміливий юнак, котрий бився за нашого Кампанеллу, брат по обраному в житті шляху. Чим зможу — зараджу. Та насамперед тобі треба одягнути новий костюм. Я накажу пошити.

— Дякую за люб’язність. Але сподіваюся, що ви допоможете мені дістатися до Франції.

— Наступного тижня чекаємо звідти корабля. Та щоб потрапити на нього, тобі необхідно завоювати прихильність віце-короля і губернатора, лицаря мальтійського ордена Шарля де Монманьї.

— Спробую, тільки б трапилася така нагода.

— Але як ти поясниш своє перебування тут?

— Зізнаюся, як і вам: був змушений тікати разом із ритором доброносців у зоряному кораблі, що приземлився в Новій Франції.

— Що ти! Ні в якому рази Навіть згадка про доброносців викличе в нього неймовірний гнів. Тоді я нічим не зможу допомогти.

— Що ж йому сказати? — розгубився Сірано, і по обличчю промайнула тінь смутку.

— Придумай якусь нісенітницю, але правду — боронь боже! Орден, який представляє віце-король, створено хрестоносцями ще п’ятсот літ тому. Він спершу перекочував із Палестини на Мальту, а в Парижі мав, на думку кардинала Рішельє, особливий вплив. Тому й усунули Шарля де Монманьї подалі. Така ж доля спіткала й мене після участі в звільненні Кампанелли. Ставши радником лицаря, я розкусив його норов. Отже, раджу: чим безглуздішою буде твоя вигадка, тим вона видасться вірогіднішою віце-королеві…

Поки шили одяг для офіційного прийому, Сірано вигадав дивовижну легенду про свою подорож. Розмова відбулася в “палаці”, тобто в хатині переселенців, тимчасово відведеній намісникові короля, поки спорудять пристойний цегляний будинок. Лицар мальтійського ордену — набундючений і пихатий вельможа — вважав себе мудрецем і філософом, вдатним до високих думок. Він знічев’я розпитував Сірано, з якої той держави і як сюди потрапив.

Француз дипломатично зауважив, що його батько користувався спадкоємним привілеєм — не скидати капелюха в присутності короля. Це повідомлення справило на Монманьї приємне враження.

Сірано запально повідав йому ро те, що звершив сюди подорож повітрям, прив’язавши довкола себе багато склянок із росою, яку притягувало сонце і підняло його над землею. Очевидно, планета рухається, бо, почавши спуск, він опинився в Новій Франції замість околиць Парижа.

Віце-король був досить вихованою людиною. Чи то він повірив Сірано, чи тільки вдав, але люб’язно запропонував кімнату-клітку в своїй хатині. Ввечері, завітавши до гостя, сказав:

— Ви здійснили сміливу мандрівку, і я хочу переказати вам думку отців-єзуїтів, з якими щойно радився. Уявіть, шановний, вони наполягають на тому, що ви — чаклун. За даної ситуації найкраще для вас — признатися, що ви обманщик. Я ж гадаю, що шлях до Парижа, де ви були ще вчора, ви змогли б здійснити з допомогою сонця, яке притягує росу, навіть у тому випадку, якби Земля й не оберталася.

Сірано підсів ближче до Монманьї і, як тільки зміг, пояснив: планета все-таки обертається, і даремно сумніваються в цьому отці-єзуїти. Подумки він згадав Тристана — його Демоній мовби знаходився поряд і підказував, що саме йому говорити:

— Ваша світлість, ласкавий добродію, віце-король і губернатор! Я буду дуже щасливим, якщо дізнаюсь про вашу перемогу над отцями-єзуїтами, яким висловлюю свою повагу. Ви, безумовно, блискуче виграєте диспут, якщо нагадаєте їм: свідчення, ніби Сонце обертається навколо Землі, як це бачать наші очі і як стверджував язичник Птолемей, обманливе й суперечить здоровому глузду. Бо наше світило — центр Всесвіту, якому воно й дарує своє тепло. І йому, немов нашому королю, негоже бігати довкола своїх підданих.

— Доказ справді вартий уваги. Я скористаюся ним у подальшій дискусії з отцями-єзуїтами. Крім того, зішлюся ще й на доказ одного з поважних служителів церкви: “Земля крутиться, але не з тої причини, яку наводить Коперник, а тому, що вогонь пекла сидить у її центрі, і душі засуджених на віки вічні, рятуючись од страшного полум’я, видираються по внутрішній порожнині грішної Землі і змушують її обертатися так само, як білку в колесі. [25] І тепер я відчуваю: святий отець мав рацію, а ви своєю відважною мандрівкою довели існування пекла грішників, які воліють позбутися страшного полум’я. Одначе ви не зможете повернутися до Франції так, як прибули сюди, бо, навіть піднявшись у повітря за допомогою склянок із росою, при обертанні Землі в той же бік вас відкине од милої серцю нашої держави. Та хай вас не засмучує непоправна обставина — найближчим часом до Франції вирушає корабель, на якому ви матимете достойне місце поряд із Ноде, котрий повертається до Парижа, аби побувати на могилі померлого кардинала Рішельє.

І віце-король вийшов із кімнатки свого досить дивного гостя, щоб пояснити отцям єзуїтам їхню помилку, потайки сподіваючись самому звершити захоплюючу мандрівку в повітрі, про яку повідав француз…

ПІСЛЯМОВА

За відсутності Сірано де Бержерака у Франції сталося чимало подій. Незадовго до своєї кончини кардинал Рішельє жорстоко розправився з “очевидцями” незвичайного вознесіння на небо диявольської башти. Він вважав: граф де Пассі і лейтенант де Мор’є намагалися вигадкою приховати свою безпорадність, коли ловили важливого державного злочинця, спільника заколотника Олівера Кромвеля, котрий посягнув на священну владу короля, став на чолі організованої їм армії. А підозрюваний Тристан Лоремітт безслідно зник. Зрозуміло, не вознісся ж на небо, як вони запевняли. За наказом кардинала графа де Пассі і лейтенанта де Мор’є стратили на ешафоті. Солдатів і гвардійців направили у військові частини, кинуті в бій після вступу Франції в нескінченну війну. Більшість із них загинула. Лише дехто постригся в ченці і, як отець Жозеф Марлі, який повернувся після невдалого аутодафе до монастиря св. Августина, тяжко каявся: до кінця свого життя не промовити жодного слова, стати добровільним німим.

Невдовзі по тій розправі кардинал Рішельє помер, глибоко переконаний, що не було ніякої летючої башти. Просто йому невірно служили воїни.