Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Голодні ігри - Коллінз Сюзанна (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗

Голодні ігри - Коллінз Сюзанна (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Голодні ігри - Коллінз Сюзанна (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Цього кадру вирізати не зможуть. І навіть якщо зараз показують когось іншого, Руту все одно покажуть, коли забиратимуть тіла. Тоді всі побачать, що я зробила. Я від­ступила на кілька кроків і востаннє подивилася на Руту. Здавалося, що вона просто спить.

— Бувай, Руто, — прошепотіла я. А тоді притиснула три середні пальці лівої руки до губ і простягнула їх до неї. А потім пішла, не озирнувшись жодного разу.

Пташки замовкли. Десь почувся протяжний свист пе­респівниці, який сповістив про наближення вертольота. Цікаво, як вона про це дізнається? Може, вона чує те, що недосяжно людині? Я зупинилася і підвела погляд. Мені не треба було обертатися, я й так знала, що відбувається. За кілька секунд пташки знову заспівали. Руту забрали.

Інша переспівниця, зовсім молоденька, ще пташа, сіла на гілку неподалік від мене і заспівала мелодію Рути. І моя пісня, і шум вертольота були їй мало знайомі, тому вона підхопила коротеньку пісеньку, яка означала, що Рута в безпеці.

— В безпеці, — мовила я та пройшла попід гілкою. — Більше не треба хвилюватися за неї.

В безпеці.

Я й гадки не мала, куди йти. Відчуття, ніби я знову вдома, яке мені подарувала Рута, випарувалося. Я без­цільно блукала аж до заходу сонця. Мені було зовсім не страшно, мою пильність ніби приспали. Я була легкою мішенню. Але дещо все-таки змінилося: тепер я б убила будь-кого, хто потрапив би мені в руки. Без емоцій, без вагань, без відрази. Ненависть до Капітолія анітрохи не применшила моєї ненависті до конкурентів. Особливо до кар’єристів. Саме їм доведеться заплатити за смерть Рути.

Але навкруги не було нікого. Нас залишилося зовсім мало, а арена велика. Скоро продюсери знову вживуть заходів, щоб звести нас разом. Але гадаю, що на сьогодні достатньо крові. Може, вони також хочуть поспати.

Я саме збиралася закинути свої речі на дерево й умоститися на ніч, коли до моїх ніг упав срібний па­рашут. Подарунок від спонсора. Але чому зараз? Адже в мене достатньо припасів. Можливо, Геймітч по­мітив, що я занепала духом, і вирішив бодай трохи роз­радити мене. А може, там щось помічне на моє глухе вухо?

Я розгорнула пакунок — там був невеликий буханець хліба. Не першосортний капітолійський хліб. А з темного зерна у формі півмісяця. Притрушений насінням. Я зга­дала урок про хліб із різних округів, який дав мені Піта ще в Тренувальному Центрі. Це був хліб з Округу 11. Я обережно підняла ще теплий буханець. Скільки це коштувало людям з Округу 11, які самі ледве зводили кінці з кінцями? Скільком із них довелося голодувати, щоб прислати мені сюди цей один-єдиний буханець? Звісно, хліб призначався Руті. Але замість того, щоб від­кликати подарунок після того, як вона померла, вони попросили Геймітча прислати його мені. Як подяку? Чи, може, вони, як і я, не любили залишатися в боргу? Байдуже, чому вони це зробили, але таке трапилося вперше. Ще ніхто досі не дарував подарунка чужому трибутові.

Я підвела голову й ступила в останні сонячні про­мені.

— Дякую людям Округу 11, — мовила я.

Я хотіла, аби вони знали, що я впізнала хліб. Що я по-справжньому оцінила їхній подарунок.

Я вилізла на дерево так високо, як тільки змогла, — не тому, що боялася, а просто намагалася втекти якнайдалі від того, що сталося сьогодні. Мій спальний мішок, аку­ратно згорнутий, лежав у рюкзаку Рути. Завтра я пере­беру всі свої припаси. Завтра я складу новий план. А сьо­годні відпочину і з’їм кілька шматочків хліба. Він добрий. Пахне рідною домівкою.

Незабаром у небі з’явився герб, а у правому вусі залунав гімн. Спочатку показали світлину хлопця з Округу 1, а тоді Рути. На сьогодні це все.

«Нас залишилося шестеро, — подумала я. — Тільки шестеро».

Міцно стиснувши хліб у руках, я заснула.

Іноді, коли все йшло не так, моя підсвідомість ра­дувала мене приємними снами. Прогулянка до лісу разом із батьком. Година наодинці з Прим і великим тортом. Сьогодні ж мені наснилася Рута, у її коси були вплетені яскраві квіти. Вона сиділа на високому дереві й учила мене розмовляти з переспівницями. На ній не було жодної подряпини, жодної краплі крові; вона весело сміялася та співала чистим мелодійним голосом. Я ще ніколи не чула пісень, які вона співала. Цей сон тривав цілу ніч. Прокидаючись, я чула останні нотки її пісні, які губилися в густому листі. Коли я збуди­лася остаточно, моя душа досі відчувала спокій і уми­ротворення. Я намагалася не втратити цього відчуття, але воно швидко розвіялося, залишивши мені сум і самотність.

У всьому тілі відчувалася важкість, так ніби кров у жилах перетворилася на рідкий свинець. Я втратила будь-яке бажання діяти, мені хотілося просто лежати у спальному мішку і дивитися на густе зелене листя. Я пролежала так кілька годин, не поворухнувшись жод­ного разу. І тільки думка про те, що Прим сидить перед телевізором і дивиться на мене, повернула мене до тями.

Я наказувала собі, що повинна зробити: «Сядь, Катніс. Тепер випий води, Катніс». Я повільно й без­думно виконувала найпростіші дії, немов робот. «Тепер перебери свої припаси, Катніс».

У рюкзаку Рути я знайшла майже порожній бурдюк для води, жменьку горішків і корінців, шматок зай­чатини, запасну пару шкарпеток і рогатку. У хлопця з Округу 1 було кілька ножів, два запасні наконеч­ники на спис, ручний ліхтарик, маленька шкіряна торбинка, аптечка, повна пляшка води й упаковка су­шених фруктів. Упаковка сухофруктів! З усього роз­маїття припасів він вибрав саме це. Як на мене, це ознака зухвалості. Справді, навіщо носити з собою їжу, якщо в таборі її повно? Швиденько вбиваєш своїх во­рогів — і встигаєш вернутися додому ще до вечері... Я могла тільки сподіватися на те, що інші кар’єристи теж не носили з собою харчів і тепер залишилися ні з чим.

До речі, і мої запаси зменшувалися. Я доїла хліб з Округу 11 й рештки зайчатини. Чому їжа так швидко зникає? Все, що в мене зосталося, — корінці й горішки Рути, сушені фрукти й остання смужка бекону.

«Час для полювання, Катніс», — звеліла я собі.

Я слухняно спакувала речі в рюкзак. Спустившись на землю, щонайперше заховала ножі й наконечники під купою каміння, щоб більше ніхто не зміг ними скорис­татися. Блукаючи околицями вчора ввечері, я збилася з маршруту, але спробувала знову вийти до струмка. І зрозуміла, що йду в правильному напрямку, коли натрапила на третє незапалене багаття Рути. А неза­баром наскочила на зграю диких грусей і підстрелила трьох, перш ніж вони встигли зачути небезпеку. Я по­вернулася до багаття Рути й розпалила його, не боячись привернути до себе увагу.

«Де ти, Катоне? — думала я, поки пеклося м’ясо і ко­рінці Рути. — Я чекаю на тебе».

Хтозна, де зараз кар’єристи. Або задалеко звідси, щоб заскочити мене зненацька; або впевнені, що це пастка; або... хіба таке можливо? Або злякалися мене? Вони вже знають, що в мене лук і стріли, звісно, Катон бачив, як я витягала їх із-під тіла Глорії. Але чи здогадалися вони, що це саме я підірвала їхні припаси і вбила їх­нього друга? Можливо, вони гадають, що це справа рук Трача? Невже він би не помстився за смерть маленької Рути? Не те щоб вона його цікавила, але ж вони з одного округу.

А як щодо Лисячої Морди? Може, вона вешталася довкола й бачила, як я підірвала припаси? Сумніваюся. Коли вона реготала наступного ранку, мені здалося, що це було для неї приємним сюрпризом.

Гадаю, кар’єристи не подумали на Піту. Катон упев­нений, що він при смерті. Мені так хочеться розказати Піті про квіти, якими я прикрасила тільце Рути! Ска­зати, що аж тепер я втямила, що він мав на увазі там, на даху. Можливо, якщо він виграє Ігри, то побачить, що я зробила, у вечір переможця, коли на екрані над сценою, де ми давали інтерв’ю, покажуть короткий огляд усіх подій. Тоді переможець сидітиме на почесному місці на сцені в оточенні своєї команди.

Але я пообіцяла Руті, що переможцем буду я. За нас обох. А ще важливішою була обіцянка, дана Прим.

Зараз мені здавалося, що в мене таки є шанс. Шанс на перемогу. Не тому, що в мене з’явився лук зі стрі­лами і що я кілька разів перехитрила Катона, хоча це теж важить. Щось трапилося в ту мить, коли я три­мала Руту за долоньку, спостерігаючи, як із неї ви­тікає життя. Зараз я сповнена рішучості помститися за неї, змусити назавжди запам’ятати її смерть, а це можливо, тільки якщо я переможу, якщо запам’ятають мене.

Перейти на страницу:

Коллінз Сюзанна читать все книги автора по порядку

Коллінз Сюзанна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Голодні ігри отзывы

Отзывы читателей о книге Голодні ігри, автор: Коллінз Сюзанна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*