Пацики - Дністровий Анатолій (читаем книги онлайн .txt) 📗
— Цей лох, пацани, до Ляні клеївся, — кажу хриплим голосом.
— Да? — пожвавлюється Риня. — Так давай цього підара законтачим!
— Це було ше до мене; бля, я б його, пацани, порвав, його мордочку хитру, бля, пописав би…
— Нічьо, — каже малий Машталір, — рано чи пізно ми всі питання… — бах — хлопає руками. Заїжджаємо в Мишковичче. Риня каже: Діма, не газуй, тут можуть мєнти стояти. У центрі селища помічаємо вишневу «дев'ятку», пацани стоять біля машини й курять. Шось ви відстаєте, підколюють нас, коли ми зупиняємося біля них. Повертаємося в Тернопіль разом. Машталір і Коновал решту дороги говорять про бокс, Бодьо каже, що зараз місяць–другий відпочине, а потім знову за роботу. Я неуважно їх слухаю, згадую Ляню. Риня дивиться на мене й сміється: думаєш про неї? Від його слів здригаюся і ніби приходжу до тями. Звідки він знає?
11
Може, я все не так роблю? Може, я надто сильно на тебе насідаю? Ти мені скажи, я… я… може, й справді я не помічаю за собою, що від тебе надто багато хочу, каже вона й сідає
навпроти за кухонний стіл. Мовчу, не хочу перебивати, бо якшо переб'єш — її знову прорве, а мені всю цю туфту слухати ще раз — ломи. Тебе не було вдома три дні, зітхає вона, я вже не знала навіть, що думати, передзвонила до всіх твоїх друзів, ніхто нічого не знає, ніхто тебе не бачив, брешуть — і не заїкаються, Господи, що я тільки не передумала… хотіла дзвонити в міліцію, в лікарні, в морги, думала дзвонити в медвитверезник, я навіть знайшла (вичислила — як ти кажеш) телефон Ляні і дзвонила їй, бідолашна за тебе також сильно переживала… Господи, це така гарна дівчина… і чому ти не з нею? Вона просто золотце, таке симпатичне дитятко, воно, як почуло, що тебе нема, аж мало не плакало; Ляня казала мені, що тебе дуже любить, а ти… ти навіть до неї не дзвониш… пауза; тебе не було вдома три дні, ТРИ ДНІ… ти хоч це розумієш? — дивиться на мене незрозумілим поглядом, такого її погляду я ще не бачив. Позіхаю. Пауза. Мати просить, аби більше ніколи не йшов з дому. Мовчу, бо не знаю, як буде далі. Дзвонить Риня, каже, що всі наші збираються біля столика в дворі, кинемо картішки на копійчину, «храп» або «буру». Да, да, я прийду, відповідаю йому. Мати уважно на мене дивиться, ніздрі поволі роздуваються, значить, вона гнівається, й раптом — справді — прискіпливо запитує «знову колеги?». Усміхаюся, бо її поведінку знаю наперед, говорити до неї зараз — це божевілля, від цього матір ще більше заведеться, а тоді її навіть артилерійська канонада не зупинить. Невдовзі я скипаю з хати. Підходжу до столика й бачу Риню з двома знайомими штемпами, які живуть на Тинді. Вітаюся з ними, Риня запрошує зіграти в «храп» на гроші. Нема питань, граєм. На сармак граєте? — питає в них. Пацики з Тинди пропонують класти в банк одразу по рублю, ми з Ринею переглядаємося й сміємося, ці лохи навіть не підозрюють, як швидко в цій грі підскакує банк. Якшо хочеш програти свою хату, каже Риня до одного з них, то можемо ставити й по рублю. Вони думають, перекидаються словами. Потім менший на зріст, із кумедним поганялом Кефір, питає: скільки кладемо? По двадцять п'ять копійок, кажу я, нормально? Да, відповідають вони. Риня чіхрає колоду, роздає на чотирьох. Ну? — дивиться на Кефіра, той каже «пас», а за ним і його сусід. У мене козирний хрестовий туз і хрестова дама, можна ризикнути. Я — «храп». Правильно, Толян, допомагаю, каже Риня. Я — «п'ятірку», каже Кефір. Ну шо? — сміюся я, «пятьорік» ходить — і виграє. Міняємо в колоді карти. Мені підвалює хрестова десятка, ху, не пропаду. Кефір ходить. Бере першу взятку. Всі решта — мої. Риня влетів. Рубль п'ятдесят — мій, 50 копійок — Кефіра. Риня сердиться й кидає мені маяки, щоб допомагав розводити паца–нів. Риня виставляє банк. Тасує Кефір, дає збити колоду, всьо, як має бути, роздає карти. Його друган одразу каже «храп». Ми з Ринею переглядаємося, шо за біда може в нього бути. У мене козирний бубновий король і два тузи — піковий і червовий. «Помагаю», кажу я. «Пятьо–рік», підключається Риня, Кефір: і я «пятьорік». На цей раз храповщик влітає, бо взяв лише одну взятку козирним тузом (і про шо дурбелик думав?), Кефір не бере жодної, Риня падає, а все решта — моє. Храповщик виставляє подвійний банк, а Риня й Кефір — по два рублі. У банку тепер 8 рублів. Можна грати, сміється Риня.
Приходить малий Машталір, вітається з усіма потиском руки, каже, що в Діми Дефіцита проблеми. Шо таке? — запитую і роздаю карти. Я не в курсах, відповідає Бодьо, він тільки по телефону сказав, шо хоче з нами серйозно поговорити, бо не знає, як далі жити. Пауза. Ми наче мішком прибиті (???); пауза. Роздаю карти. Риня — «я пас», Кефір — «храп», його друган кидає карти. Малий Машталір дивиться на мої карти й каже, шо можна попробувати. Добре, попробую. Риня пожвавлюється — «пятьорік». Пятьорік» ходить, сміюся я, і виграє. Храповщик знову падає, а ми з Ринею ділимо банк. Кефір нервується, психує, каже, мені сьодні, пацани, не фартить, виставляє подвійний банк: 16 рублів. Нічьо, нічьо, тасує Риня карти, ше всьо попереду. Роздає. Я дивлюся в свої карти, і в мене падає шухляда: пацани, підводжу на них очі, в мене «вертольот» — козирний туз і козирна шістка, ніхто не міняє карти, всі при ділах. Кефір знову псіхує, його друг голосно каже: блядство. Я непокоюся, оскільки змушений «храпіти», але коли не заберу дві взятки, тоді виставлятиму подвійний банк. Граємо. Козирним тузом вибиваю в них козирі, але Риня, бляха, козирним королем вибиває мою шістку. Я на грані провалу. Кефір заходить із хрестового валета, слава богу — в мене хрестовий король, тільки, шоб його не перебили… Риня кидає хрестову десятку, друган Кефіра — взагалі якусь фігню. Ху! — ричу й забираю свою останню взятку. На соплях, бля, витягнув, регоче Риня. Ми з ним знову ділимо банк, а тиндівські штемпи викладають по 16 рублів. Банк: 32 рублі. Та ну його нахуй! — знову псіхує Кефір і позичає в свого другана бабки. У мене вже голяк, каже той.
Несподівано з'являється Дефіцит. Він блідий як смерть, під очима чорні синці. Діма, шо сталося? — питає в нього Риня. Той мотає головою, як контужений, і розводить руками. Я дивлюся на його тремтливі губи, які ледь виразно вимовляють: пацани. Діма, кажу я, давай ми швиденько цю фу кинемо, а потім поговоримо, добре? Да, глухо каже той. Друган Кефіра роздає. Риня храпить, я допомагаю. Кефір у відчаю кидає карти і кричить, ну як з такою хуйньою можна фати? — сама мілюзга, ні одного туза. Я беру одну взятку (8 рублів), Риня все решта. Друган Кефіра каже, що більше фати не хоче. Правильно, сміюся я, ліпше файте на сірники. А шо, вже всьо? — розчаровано дивиться на них Риня, ну, як скажете. Потухлі штемпи з Тинди прощаються з нами й звалюють.
Діма, розвертається Риня до нього, говори. Від того, про шо починає розказувати Дефіцит, у мене бігають по шкірі мурашки, а в малого Машталіра очі стають такі великі, ніби він зараз важко какає. Ну, говори… Дефіцит переводить подих: пацани, пам'ятаєте Ахінацею, ту клячу, яку ми натягували на дальньому пляжі? Тебе, Риня, тоді не було. Да, да, кажу я. Так от, ця Ахі–нацея, ця суча пизда, вафлєглотка триперна, затичка багаторазова… вона ніяка не Ахінацея, її звати Оксана, ну, в неї шиза, мабуть, так себе називати — Ахінацеєю, але я не про те: вчора ввечері до мене додому припхалася бригада три–дцяти–сорокалітніх збуїв, серед яких один — підполковник кегебе, її старий, словом, витирає він піт на лобі, ця вівця сказала, шо я її зґвалтував, і якшо на ній не женюся, то мені будуть ласти.
Ми — в осаді. Відчуваю, як у моєму горлі все пересихає й перетворюється на мертву, нерухому плоть. Малий Машталір розгублено кліпає очима, наче не доганяє, що сталося. Риня задумано грається коробкою сірників і мовчить. Діма всіх нас обводить диким поглядом і чекає, що ми скажемо. Пауза. Блядь! Та скажіть шось! Чьо ви мовчите!? — кричить він, як ненормальний. Навіть не знаю, що йому порадити. Пауза. Риня каже: Діма, тобі треба звалювати з Тернополя. Куди? Куди мені звалювати? — розгублено вигукує той; пауза; я не маю куди їхати. А за кордон? — запитує малий Машталір. Який у пизді «закордон»! — у мене ж навіть паспорта нема, хто мене туди випустить, хто? Навіть якби мав… вони ж мене не випустять, вони ж… блядь! ШО МЕНІ РОБИТИ? Пауза. Не кіпішуй, каже Риня. Бодьо тихо бурмоче: та курва могла вибрати кожного з нас. А ти хочеш, щоб вона вибрала тебе? — зловтішно посміхається Риня. Да ну тебе, відхрещується малий Машталір, несеш всіляку пургу. Діма, кажу я після короткої мовчанки, женись на ній. Усіх відразу пересмикує. Шо?!? Шо ти сказав?!? — визвіряється той, у тебе шо, Толян, не всі вдома? Пауза. Риня здивовано дивиться й питає в мене: дашок поїхав? Пацани, намагаюся бути спокійним, у нього ж нема виходу.
