Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗

Король сповнив бажання гетьмана, і грамотою своєю з 5. VI. 1572 р., з якої черпаємо всї отсї наші відомости, потвердив розпорядження Язловецького, затвердив Бадовского на його урядї й признав за ним ті широкі права й імунїтети: „маєтъ Янъ Бадовский", читаємо в сїй королївській грамотї, „не отступуючи ни въ чомъ постановеня пана воєводы руского (гетьмана), зо всихъ козаковъ низовыхъ кождому справедливость неодвлочную водлугъ права посполитого чинити и въ томъ слушне и пристойне справовати, не будучи повиненъ съ того уряду судейского и зъ домовъ бЂлоцерковскихъ передъ воєводами, старостами и врадами нашими и ни передъ кимъ иншимъ (окромЂ кгвалту и речей крвавыхъ) усправедливяти, толко перед нами господаремъ, або передъ паномъ воєводою рускимъ и по немъ будучими гетманами иншими до своєго живота" ⁴).

Тільки всього довідуємо ся про сю реформу. Схиблена і невдала була вона з становища тих цїлей, для яких призначала ся — приборкання козачини й заведення спокою на полудневій границї, так само як і всї пізнїйші реформи. Але так само як і пізнїйші, мала вона величезне значіннє для орґанїзації козачини, для сформовання козацтва як осібної півпривілєґіованної суспільної верстви, яка згодом здобуває собі провідну ролю в відносинах східно-українських. З сього погляду ся перша звісна нам реформа має дуже важне значіннє, бо в сїм напрямі привілєґіовання козачини — виключення її з суспільно-полїтичної схеми корони і наділення імунїтетами, пішла від разу дуже сміло і різко, і через те варта особливої нашої уваги.

Брак фактичних відомостей про її переведеннє приходить ся заступити можливо докладною аналїзою того, що дає про се згадана грамота 1572 р. Насамперед вона стверджує, що плян короля, підданий може тимже таки Язловецким — набрати з козаків „певный почотъ" на королївську службу й королївське удержаннє, був Язловецким сповнений. Він ,,межи козаки низовыми певный почетъ тыхъ козаковъ ку службе нашой, которымъ юргелтъ ⁵) зъ скарбу нашого ити маєтъ, обралъ". Близшихъ подробиць про сей королївський козацький полк грамота не дає, але ми знаходимо їх в рахунках коронного скарбу. З 1575 і 1576 років, отже перед пізнїйшим Баториєвим набором, значить ся тут полк „низових козаків" на королївській службі, в числї 300 люда, з платою на „квартал" (3 місяцї) по 2 ¹/₂ зол., окрім сукна ⁶). Се очевидно й був той „почот", набраний Язловецким; цифра 300 козаків не покажеть ся нам неправдоподібно малою, коли згадаємо, що пізнїйший Баториєвий набор дав тільки пятисотний козацький полк.

Сї скарбові записки, потверджуючи слова королївської грамоти, дають нам докладне понятє про розміри козацького набору, переведеного Жиґимонтом-Авґустом, чи близше кажучи — Язловецким. Отже, на королївську службу і королївське удержаннє було взято розмірно невелику частину козацьких контінґентїв — всього кілька процентів (в походї 1576 р. Богдана Ружинського на Аслан-городок напр. хан рахував 3000 козаків). ⁷) Правительство Жиґимонта-Авґуста з своїм набором 1570 р. зостало ся далеко позаду проєктів 1520-х рр., коли проєктовано взяти козаків на державну службу ,,тисячу або дві". Правда, що тодї скінчило ся тільки проєктами, а тепер все таки взято якусь частину козаків на службу дїйсно; але супроти зросту козацької сили й чисельности почот 1570-х рр. був величиною зовсїм незначно-малою.

Та зводячи до зовсїм незначних розмірів, з огляду на вічний брак гроша в короннім скарбі, число козаків взятих на державну службу, правительство не обмежувало своїх заходів сим малим контінґентом, а хотїло разом з тим уняти в нові порядки ,,всїх козаків низових". Вчинене Язловецким „постановене" мало дотикати всеї козачини. В тім і вага реформи 1570 р. ⁸) Сам факт, що кілька сот козаків взято на королївську службу ще не мав би великої ваги; знаємо, що кілька років перед тим козаків Вишневецького брано на службу до Ливонїї, і се не мало нїякого особливого значіння. Але реформа Язловецкого, беручи малу частку козаків на службу, орґанїзувала заразом усю козачину, заводила нові порядки для всїх козаків. Ян Бадовский був поставлений „старшимъ й судьєю надъ всими козаки низовими", мав над усїми ними мати власть і юрисдикцію, чинити суд в усїх скаргах на них. Мотиви ясні: опираючи ся на сили і авторитет коронного гетьмана, свого безпосереднього зверхника, і розпоряджаючи полком королївських козаків, сей ,,старший" козацький мав держати в руках всю козачину й стримувати її від усїх вибриків. Але разом з підданнєм під його власть і суд козаки звільняли ся від усяких иньших властей і судів — „зъ владзы и присуду всякихъ врядовъ" — воєводи, старост українних, урядів міських і т. д.

Се було початком козацького імунїтету — першою підставою сформовання козацької верстви як суспільної кляси. Хоч королївська грамота не каже виразно, що сей імунїтет має служити всій козачинї (з тексту виходило б навпаки, що він каже тільки про тих королївських козаків), але очевидно, сама льоґіка фактів вимагала того, що коли вся козачина піддана під власть і суд „старшого", то вся вона, як і козаки королївські, тим самим виймала ся з власти й юрисдикції иньших урядів. Чи хотїло сього правительство чи нї, чи мало воно на увазї такий вислїд реформи, иньша справа, але річ очевидна, що власне в такім напрямі, дуже наручнім і вигіднім для козачини, мусїла піти мисль козацька й такі виводи зробила з нової реформи. Хто займав ся козацтвом, хто вважав себе козаком — тим самим уже мав бути, по духу нової реформи, свобідним від всякої иньшої власти окрім свого козацкого старшого, а принаймнї — міг сам уважати себе свобідним, покликуючи ся на „вольности", признані козакам реформою Язловецкого. Козацтво таким чином ставало привілєґіованою верствою, бути козаком — мало значний суспільно-економічний інтерес. Пізнїйші на скільки лїт розпорядження Батория в тім же дусї підтримали такі претензії козачини на „вольности", але в сумі вони тільки потверджували й розвивали те, що вповнї виразно проголосила вже реформа Язловецкого. Тим варта вона нашої уваги, хоч пізнїйші розпорядження Батория, ставши епохою в історії козацькій в пізнїйшій традиції, закрили сю ранїйшу реформу 1570 р.

Примітки

¹) Пор. Жерела VIII ч. 2. 6 і далї.

²) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 3.

³) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

⁴) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

⁵) 1575 super kozacy Nizowe N 300 excepto panno per 2 ¹/₂ fl. facit 750 fl.; 1576 — super Cosacos Nizowych 800 per 2 ¹/₂ fl. (Gorski Historya piechoty c. 35 i 242, Historya jazdy r. 323). Та обставина, що з двох років ми маємо той самий контінґент і ту саму плату, позволяє з значною правдоподібністю виводити його набор з набору Язловецкого, десь 1570 р.

⁶) Jahrgeld, річна платня.

⁷) Zrodla dziejowe IV с. 69.

⁸) Беремо сей рік як приблизний, для коротшого означення.

РОЗВІЙ І КОНСОЛЇДАЦІЯ КОЗАЧИНИ В СЕРЕДИНЇ XVI В, І РЕФОРМА ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА: БЕЗПЛОДНІСТЬ РЕФОРМИ ЩО ДО ПРИБОРКАННЯ КОЗАКІВ, БОГДАН РУЖИНСЬКИЙ І ЙОГО ПОХІД НА АСЛАН-ГОРОДОК, ПОХОДИ НА ВОЛОЩИНУ, ПОХІД СВЄРЧОВСКОГО, ПІДКОВА І ШАХ, ИНЬШІ ЗАЧІПКИ З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ В 1570-Х РОКАХ, ТАТАРСЬКИЙ ПОХІД І ТУРЕЦЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ.

Своєї безпосередньої мети — приборкати козаків, завести спокій в степах і зробити кінець зачіпкам з Турками й Татарами, реформа Язловецкого не осягнула, розумієть ся, — бо й не могла осягнути. Перехід на королївську службу і королївське удержаннє горстки козаків не міг мати з сього боку нїякого значіння. Погранична партизанська війна з Татарами та Турками була незвичайно оживлена в тім часї, і затримати козачину при самій оборонї, дефензиві, не було нїякої можливости. Був се час, коли по словам черкаського старости Вишневецького (в відповідь на докір, що він не сповістив про якийсь татарський напад під Черкаси), характеристичним в своїм гіперболїзмі — „не новина Татарам і по кілька раз на тиждень бувати під українним замком, і як би про такі малі трівоги завсїди і за кожним разом давати знати, то й післанців би забракло” ¹). Поруч полку королївських козаків під проводом Бадовского, далї збирали собі козацькі ватаги ріжні пограничні пани й козацькі ватажки та промишляли „козацьким хлїбом”, як характеристично називав козацькі походи й грабунки пізнїйший Наливайко. Власне в тих роках, коли Язловецкий з Бадовским старали ся орґанїзувати козаків, виступає в ролї козацького ватажка земляк Вишневецького і наступник в його полїтицї кн. Богдан Ружинський. Репрезентант одного з другорядних княжих родин північної Волини, він в зменьшених розмірах повторяє карієру свого голосного земляка ²). Папроцкий, в своїм панеґірику воєнним заслугам пограничних українських панів (Panosza tho iest wyslawienie panow i paniat ziem Ruskich i Podolskich z mestwa, z obyczaiow y z inszych spraw poczciwych), виданім в р. 1575, згадує про нього як ватажка козацького, пограничного рицаря — „Богдан кн. Рожинський, гетьман низових козаків, з своєю ротою”, „покинувши світові розкоші” (які йому, як малому князьцеви однаково не дуже усміхали ся), „стоїть як мужнїй лев, піднїсши руку праву, щоб звести з поганами бесїду кріваву”. Іґноруючи заходи польського правительства коло задержання добрих відносин з Кримом, він при кінцї 1575 р., коли Татари вибрали ся в Західню Україну, пішов з козаками на татарські улуси й страшенно їх спустошив, велику радість вчинивши тим суспільности на Українї й Польщі, яка витала в сїм пімсту за спустошеннє Зах. України ³). З припадкової звістки московської реляції довідуємо ся, що Ружинський стояв у зносинах з московським правительством: десь зимою 1575/6 р. цар прислав козакам Ружинського дарунки, обіцював їм поміч і запаси, з тим щоб на другий рік, на весну вони йшли в середину Криму, на Козлов, і Ружинський з козаками обіцяли то вчинити ⁴). На весну 1576 р. Ружинський з козаками дїйсно вибрав ся — тільки не під Козлов, а на татарські замки на долїшнїм Днїпрі. Мусїв бути то значнїйший похід — ходили козаки днїпровські, браславські й винницькі; хан рахує їх на три тисячі. Мав він значіннє діверсії, і для того й був аранжований московським правительством: Татари були вибрали ся в московські землї, але вість про козацький напад змусила їх вернути ся; ще й по дорозї козаки їх добре шарпнули. Але козацький напад на днїпровські замки скінчив ся траґічно. Козаки приступили під Аслан-городок, стали добувати, заложили міну під його укріплення, але міна вибухла так нещасливо, що вдарила на козаків, і сам Ружинський згинув при тім вибуху — викликавши ,,рясні сльози тамошнїх країв” ⁵). Хан, настрашений сими козацькими походами, наказав вивезти з Аслан-городка всю зброю і покинути його, й виписав свої жалї до нового короля, Ст. Батория. Але суспільність жалувала, як бачимо, не ханських клопотів, а „мізерної смерти'' козака-пограничника, не спочуваючи боязкій, услужній полїтицї свого правительства супроти Криму.