Темна вода - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
— Дуже гарно сказано. Так у кіно говорять позитивні персонажі, — Заруба блазнювато поплескав у долоні. — Але, по-перше, вашій так званій правді ціна — копійка. Бо все це нічим не підкріплені слова. Свої так звані зізнання Чабан і Моруга ніде не повторять. А Ольга взагалі буде мовчати. Тим більше, як ви щойно, гм, довели вона сама дуже мало знає. А по-друге, для чого все це і кого ви захищаєте? Невже ви, доросла і не дурна людина, не навчилися за роки роботи в міліції приймати ту правду, яку вам пропонують, і не шукати іншої? Тю на вас, Мельник, після цього. Кого ви захищаєте? Чотирьох дегенератів? Чотирьох дебільних створінь, які все одно дуже скоро б сіли? Суспільство треба позбавити від них. Тому повірте мені — вас ніхто навіть слухати не стане. Лютого посадять назавжди, інші троє вийдуть на волю років через десять, а потім знову сядуть: наші зони нікого не перевиховують. Яка ваша мета, Мельник? Чого ви домагаєтеся?
Відповідати Віталій не спішив. Замислено потер неголене підборіддя, відсьорбув ще води.
— Ви праві, Павле Павловичу, — промовив нарешті, старанно обдумуючи кожне слово. — Це прикро, тільки таких пропалених циніків, як я, подібною реальністю не шокувати і не вразити. Я не витягну з-за грат Лютого та його дружків і чесно вам скажу — не хочу це робити. В тому, що вони сидітимуть не за своє, вони винні самі. На таких, як вони, в наш час дуже зручно вішати чужі гріхи. Так само я знаю, що Чабан і Моруга не відповідатимуть за вбивство п’ятьох людей. Вони чітко пояснили мені ті інструкції, які отримали від вас: в разі, якщо попадуться, краще мовчати. Тоді ви легко все владнаєте. Варто заговорити — допомоги не буде. Тому нормально допитати їх ми змогли лише без потокова. Далі вони від усього почнуть відмовлятися. Банкір Заруба — недоторканий, хоча і не народний депутат. Я все це знаю, Павле Павловичу. Я не можу тут нічого зробити. Тим не менше, я прийшов сюди не лише для того, аби сказати вам те, що ви знаєте без мене. Є ще одна правда, яку ви мусите знати — чому журналіст Владик Кортун так злякався візиту Чабана.
Мельник поліз у кишеню джинсів і витягнув цифровий диктофон. Той самий, конфіскований у журналіста.
— Тут — сопливі зізнання писаки. Над Тихим Затоном ніколи не збивали німецького літака. Під темною водою немає нічого, крім величезного шару мулу, який може засмоктати потопленика, до ніг якого прив’язаний важкий вантаж. Скарбу, який ви так шукали і оберігали, не існує в природі. Я не питаю, для чого багатій людині ще більше грошей. Не хочу знати, як, із ким і де ви домовилися обміняти золото на долари. Бо це вже не цікаво: скарбу нема.
Ось тут нарешті всім присутнім, навіть Ользі, котра піднесла заплакане обличчя, став помітний ефект від сказаного. Заруба ніби ковтнув щось величезне і сухе. Рот його розкрився і відразу закрився, як у риби, витягнутої на берег. Змінився навіть колір обличчя. Зуби скреготнули, руки стиснулися в кулаки.
— Брешеш, — промовив він тихо, і відразу ж зірвався на крик: — Брешеш, сука! Брешеш! Брешеш!
Здавалося — ще трохи, і банкір почне тупотіти ногами, наче ображена дитина.
— Ми не будемо зараз слухати мекання журналюги. Лишаю вам цю цяцьку, — Віталій поклав диктофон на стіл. — Коли переварите почуте, можете послухати цю скорботну сповідь. Бо насправді брешу не я — бреше він і цієї брехні вимагаємо від таких Коротунів усі ми, — рука зробила коло в повітрі. — Я тільки коротко передам суть цієї сповіді. Правда нікому не потрібна, тут я з вами погоджуюсь. Ні тут, у цьому кабінеті, ні за його межами. Нікого не цікавлять реальні проблеми людей: безробіття, діти, що народжуються зі СНІДом та венеричними хворобами, продажні педерасти-політики та ідіоти-чиновники, діти, покинуті батьками в під’їздах будинків і вагонах приміських електричок. З рештою, такі, як Лютий, теж нікого не хвилюють. Газети та телебачення поділені між політичними партіями як у центрі, так і на місцях. Вони дають тільки ту інформацію, на яку їх благословлять. Людям дають зрозуміти — від такої сурової правди вони втомилися. Тому пропонують їм іншу реальність, на яку вони охоче клюють. Гороскопи, чаклуни, поради ворожок, потойбічні світи, кулінарні рецепти, шлюби на розлучення естрадних „зірок”, кулінарні рецепти. А також сенсації на зразок собак-мутантів, візитів НЛО, привидів. І, звичайно, історії про заховані десь поруч скарби. Я не вмію так красиво виправдовувати власну дурість та брехню, як Коротун. З рештою, послухаєте, коли буде час.
— Брешеш.
— Між іншим, у цій історії дуже багато правди. Золото було, його справді намагалися вивезти, про це свідчать архівні документи. Була жінка, яка у війну працювала перекладачкою в комендатурі, за що й відсиділа десять років таборів. Тільки вона померла, родичів у неї нема, журналіст справді зустрічався з нею. Значить, ніхто не доведе, що вона йому казала, а чого не казала. Він, як справжня акула пера, розбавив факти вимислом. І сам збив той злополучний літак над Тихим Затоном. Тому в Коротуна очко й заграло, коли раптом з’явився невідомий і почав суворим тоном вимагати від нього подробиць та пояснень. Признатися, що все це вигадка, аби заробити трошки грошей і скандальну репутацію — відразу поставити на подальшій кар’єрі хрест. Бог його знає, що це за чоловік прийшов і чого йому треба. Довелося робити розумну міну і грати свою роль до кінця, на ходу вигадуючи неіснуючі подробиці. Насправді ж доля цього золота так і лишилася невідомою, — Мельник зітхнув. — Читати ми всі вміємо. Ось тільки вірити написаному і надрукованому в пресі вас ніхто не змушував, Заруба. Ви повірили, вирішили легко підняти з дна затону пару зайвих мільйонів. Результат — убито п’ятеро. І, коли чесно, я досі не певен, що Владик Коротун у цьому не винен. Просто, мабуть, для нього законники ще не написали статтю.
— Брешеш. Брешеш. Брешеш!
— Розумію — ви не можете повірити, що занапастили себе через чиюсь дурну вигадку. Через те, що людям подобається читати подібні статті в газетах. Ясно, вас ніхто не судитиме. Тільки, вибачте за пафосну фразу, не кожен суд проходить у судовому залі. Є інші суди, інші судді, інші прокурори. Про адвокатів не кажу — ви вже намагалися з моєю допомогою бути адвокатом самому собі. Значить, ви знаєте про цей самий інший суд. Раз так, — Віталій глянув на годинник, — то більше не маю права вас затримувати. Лишаю вам ваше рухоме майно, — кивок у бік Ольги. — Ви не виганяйте її з київської квартири і взагалі не дуже лайте. Вона намагалася все добре робити. Мені місцями навіть подобалося.
— Скотина! — вигукнула білявка.
— Моя колишня дружна про мене так само подругам і тещі казала. Придумай щось новеньке. Не зможеш — Коротун допоможе. Він мастак на різні придумки.
Скрипник, який весь цей час мовчав, підвівся зі стільця, потягнувся, розминаючи затерплі від сидіння м’язи.
— Тепер, Заруба, я дещо вам скажу. Віталій правий, і я не така вже впливова та сильна персона в місцевій міліцейській системі, аби намагатися її поламати. Ваших Чабана з Моругою справді випустять. Бо я не викину їх з машини просто зараз, а таки завезу в управу і знайду привід затримати цю парочку на термін, передбачений законом. Якщо в почнете виконувати свої обіцянки вже зараз, на волі обидва будуть уже під кінець дня. Максимум — завтра вранці, бо навіть із вашими зв’язками не здатні запустити нашу бюрократичну машину швидше, ніж вона крутиться. Мені, коли чесно, вистачить часу навіть до вечора. Я не скажу, під чиєю вони опікою. Я просто зроблю так, аби на той короткий час, що вони посидять у камері, вони потрапили в такі умови, коли година видається добою. Ось на це, Заруба, в мене повноважень, можливостей і досвіду вистачить. Сидять у нас такі люди, які за можливість передати на волю записку чи отримати щось звідти так стараються... Коротше, мало вашим спортсменам не буде. Вони назавжди зрозуміють — вбивати людей не можна. Ну і тепер дещо хочу сказати особисто вам. Тільки при свідках — гукайте ваших довбодзвонів.
