Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗
Раніше Христині також здавалося, що її оточує безліч украй необхідних речей і потрібно докласти всіх зусиль, аби заволодіти хоча б частиною з них. Тоді їй здавалося, що кожна нова річ чи запаси продуктів вивільняють її час і зусилля в майбутньому. І її шафи тоді теж були повні якихось цілковито непотрібних, куплених випадково речей, про які вона відразу ж забувала.
Тепер вона розуміла, що справа тут радше в якихось неусвідомлених до кінця механізмах, що керують психікою. Її психіка незалежно від неї самої встановила собі бар’єр бідності, як тепер подумки називала це Христина. Усі товари, які коштували менше цієї суми, були позначені таким чином як «дозволені», а всі, які коштували дорожче, — як заборонені. Але механізм цей не був однозначним і боровся сам із собою, тому купити одні джинси, скажімо, за 40 євро, забороняв, а три пари по десять євро — дозволяв. На «заощаджену» десятку купувалося вже щось зовсім зайве, скажімо, четвертий запасний гаманець — лише тому, що раніше він коштував 50 євро, а тепер — 9.90. І таким чином замість омріяних джинсів, які продовжували вважатися недосяжно дорогими, Христина ставала власницею чотирьох придбаних абсолютно без потреби речей, які знаходили своє місце на полиці в шафі й чекали нагоди, поки їх одягнуть раз чи два, а потім замінять такими ж випадковими вже з іншої колекції. Вона намагалася переконати сама себе, що насправді не просто шкодує грошей на дорожчі речі, а намагається думати про перспективу, про те, у чому ходитиме та що їстиме завтра чи післязавтра. Потім намагалася виправдати себе, що надмірна тяга до купівлі непотрібних речей є простою компенсацією за роки, проведені без можливості купувати те, що хочеш. Але насправді вона просто зависала між копирсанням у минулому та підготовкою себе до майбутнього, а теперішнього уникала, щоб не опинитися перед необхідністю робити вибір уже і зараз, прожити момент раз і назавжди, не залишати собі ілюзії, що щось можна переписати начисто, підготувати себе до невідомості, прийняти наперед складні рішення, уникнути проблем, про появу яких ще не знаєш.
Момент, коли вона усвідомила це й заборонила собі робити так надалі, Христина пам’ятала. Це сталося приблизно через два роки після того, як вона приїхала на заробітки. В одній із крамниць вона випадково побачила ще двох українок, які міряли погано пошиті куртки із зимового розпродажу й відтворювали діалог, який Христина уже провадила сама з собою тиждень тому, коли купила таку ж куртку. Тепер вона носила її вже тиждень і намагалася оминати дзеркала — як і слід було сподіватися, куртка сиділа погано і Христина виглядала в ній кілограмів на п’ять товстішою та років на п’ять старшою. Подумки вона зверхньо посміхнулася, почувши діалог, і так само подумки прочитала незнайомим колегам нотацію про те, що заощаджувати десять євро на зимовій куртці, яку носитимеш кілька сезонів, немає сенсу, краще заощадити на чомусь іншому, а куртку купити таку, яку хотітиметься носити, адже від цього залежатиме не лише настрій, а й потенційні заробітки — невпевнену в собі жінку, яка боїться власного відображення в дзеркалі й не наважується назвати ціну за свою роботу, ніхто не поважатиме і або не візьме на роботу, або не заплатить заробленого.
І лише проговоривши все це подумки, Христина раптом різко зупинилася на місці й уважно подивилася на своє відображення в найближчому дзеркалі. Відображення втомленої та невиспаної сорокарічної жінки зі злякано бігаючим поглядом примусило її усвідомити, що все це стосується не лише випадково побачених жінок, а передусім її самої.
З того моменту вона почала затяту боротьбу з собою й намагалася не давати власній психіці встановити для себе межу бідності. Поволі звикла думати не про те, що ще потрібно придбати, а про те, від чого ще можна відмовитися. Виявилося, що це набагато приємніший, продуктивніший і цікавіший шлях. Тепер у неї знову з’явився вільний час і навіть трохи заощаджень, а головне — було чітке усвідомлення, що все необхідне в неї є.
Засіб, яким Христина протирала книжкові полиці, мав специфічний запах. Від нього паморочилося в голові й посилювався біль у пальцях.
Її пальці боліли завжди, скільки вона себе пам’ятала. Спершу це були просто судинні проблеми, і боліли, а точніше терпли й не надто дошкульно пощипували самі тільки пучки. До них не надходило достатньо крові, тож кожен, хто брав Христину за руку, злякано відсахувався і скрикував: «Які холодні долоні!»
До холодних долонь вона звикла й на пощипування в пучках пальців не звертала уваги, дошкуляло це лише взимку, якщо довго перебувала на холоді — тоді не допомагали навіть найгрубші рукавиці. Такими ж холодними були кінчики пальців і на ногах — Христина спала в шкарпетках навіть улітку, бо достатньо було стати босими ногами на прохолодну підлогу, як пальці моментально ставали крижаними і їй довго не вдавалося заснути, поки марно намагалася розмасувати й зігріти їх. Іноді вона прокидалася вночі від раптового посіпування в усьому тілі, схожого на поколювання дрібними голками. Біль поволі опускався, аж поки не сконцентровувався в ступнях, примушуючи вивертати їх у різні боки, а іноді навіть зриватися на ноги, аби зупинити цей нестерпний біль. Коли судома минала, Христині рідко вдавалося знову заснути.
Тоді вона йшла на кухню, заварювала собі липового чаю, визирала у вікно й уважно розглядала перші прожилки сірого на ще сонному небі — зазвичай Христина прокидалася під ранок, і атмосфера очікування, яка висіла в цей час у повітрі, так і не давала їй знову поринути в дрімоту. Аж близько восьмої день переходив у нудну рутинну фазу сірого вибляклого світла, заклопотаних перехожих, усвідомлення початку нового дня. О цій порі їй завжди нестерпно хотілося заснути та проспати всю цю нецікаву метушню, аж поки опівдні на вулиці не запанує затерплість передобідньої доби, коли мами й няні квапливо заберуть із пісочниць своїх дітей, пообіцяють їм цукерку за те, щоб добре з’їли борщик, і втішатимуться спокійним кавуванням із сусідкою, поки дитина спатиме в обід, плануватимуть пообідні закупи та завтрашнє прання. У такі хвилини в Христині щось оживало, поверталася здатність зосередитися на власних думках, не відволікала необхідність бігти кудись, неминуча на етапі, коли слід вдало почати або не менш вдало завершити день. Полуденна сієста звільняла від цього обов’язку, навіть якщо їй і справді вдавалося лягти спати на світанку і прокинутися вдруге ближче до одинадцятої. А таке траплялося часто, адже заняття в музичній школі були в другій половині дня.
Здебільшого Христина забороняла собі таке досипання, бо після щемливої приємності пізнього кавування під приємну музику та з хорошою книгою її неминуче чекали докори сумління за все, чого вона не встигла, і це псувало настрій на весь день.
Тепер такі ліниві поранки їй більше не траплялися. А навіть якби й удалося вирвати кілька зайвих годин сну, то ніколи не вийшло б відтворити атмосферу власної порожньої квартири, знайомого до найменших дрібниць краєвиду за вікном, відчуття цілковитої гармонії, яке випаровувала заварена в мідній джезві кава і сповнювала старанно дібрана до погоди, настрою і книги музика.
Кавувати вони з Соломією останнім часом ходили до парку. Брали з собою каву в термосі, купували дорогою в цукерні тістечка й примощувалися на траві влітку або на лавках узимку. Мовчки пили каву й розглядали перехожих. У них була гра: хто більше за певний проміжок часу нарахує таких чи інших персонажів — скажімо, лисих і пузатих чоловіків або пишногрудих блондинок, а чи хлопчиків зі скрипками, дівчаток із бабусями тощо. Іноді Христині здавалося, що ця гра й кава в парку навіть прикольніші, ніж її самотні ранішні кавування в попередньому, дозаробітчанському житті. Щоправда, такі посиденьки ніколи не наводили її на філософський лад і вона відчувала, як їй бракує часу на продуктивне читання — таке, що змушує думати й аналізувати, а не лише дозволяє вбити час та відпочити після фізичної праці. Відчувала, що бракує часу й на вечірні концерти для себе самої, які були звичними для неї вдома, коли вона вивчала цілі партитури просто так, без жодної мети, навіть не виконуючи їх перед друзями. Тільки для того, аби довести собі, що може. Тоді це було хорошим способом як на те, щоб провести вільний час, так і на те, щоб не думати про відсутність інших планів на вечір. Це була своєрідна втеча від занадто сірої, одноманітної та безперспективної дійсності. Фактично все її існування як тоді, так і тепер було зосереджене на цій втечі. Просто раніше вона тікала від небезпеки піддатися сірості зовнішнього існування, впустити цю сірість у себе, перейнятися нею і здобути той характерний важкий погляд, що вирізняє людей, яких сірість заполонила цілковито. Тепер тікати частіше доводилося від себе, від усього, що таки встигло назбиратися всередині й могло раптово знівелювати всі старання отримувати задоволення від кожної дрібнички старанно підфарбованого фасаду тутешньої дійсності. Таким було її теперішнє життя — більш поверховим, менш обтяжливим, легшим у всіх значеннях цього слова, навіть у негативних.
