Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗
— Вам, особисто вам, вигідно, щоб перемогла сірість? — напитав Харві.
— Так, — одразу ж відповів Гувер. — Ви — розумний, з нами немає потреби хитрувати. Мені вигідна сірість, тому що мені двадцять шість і я хочу «стати на ноги», а це можна зробити тільки тоді, коли над тобою стоять непоказні люди; яскравий президент не простить мені — мене, бо я дуже добре знаю собі ціну.
…О першій ночі, після запеклих сутичок у величезному номері готелю «Блекстон», де жив голова партії Хейс, секретарям було наказано спішно розшукати того сенатора з Огайо, який вимагав для Америки не героїв, а цілителів. Це був Уоррен Гардінг, високий, ставний, красивий, одягнений так, як подобалось американкам, простодушний і відкритий — що ж іще треба Америці!
Коли Гардінга привели в номер, Харві, не підводячись з крісла, потер стомлене обличчя жорсткою п'ятірнею (лишились густо-червоні смуги — нерви ні к чорту, пора кидати цю виснажливу роботу «творця президентів»: хоч і добре оплачується, але забирає всі сили), закурив сигару й спитав:
— Містер Гардінг, я бачу, ви п'яні. Скажіть чесно: ви спроможні відповідати на наші запитання чи хочете годинку відпочити?
— Містер Харві, я народився на півдні, тому вмію пити. Мені легше відповідати вам, коли я під мухою, я тоді розмовляю сміливіше, перестаю боятися ваших зміїних колючок, я знаю, який ви дока у своєму ділі, ось так.
— Змія не колеться, вона — жалить, — зауважив Харві. — Та якщо ви стаєте сміливим після того, як добре хильнете, тоді скажіть нам: коли ми зараз висунемо вашу кандидатуру на пост президента, хто зможе вдарити вас, спіймати на чомусь і скомпрометувати так, щоб разом з вами провалилася партія?
— Я чистий, — відповів Гардінг упалим голосом, надто вже несподіваним було все те, що відбувалось. — Ніхто не иможе мене вдарити чи ославити, я — чистий.
…У березні двадцять першого року Гардінг став президентом.
Колишній заступник міністра військово-морського флоту США Франклін Делано Рузвельт, якого виставляли демократи на пост віце-президента, привітав суперника один з перших.
Голова республіканської партії Хейс дістав пост міністра пошт; міністром фінансів став мільярдер Меллон, який представляв інтереси сталеливарних, алюмінієвих, вугільних та нафтових корпорацій; міністерство торгівлі очолював колишній директор «АРА» Герберт Гувер; міністром юстиції став найближчий друг президента Харрі Догерті.
Сівши в Білий дім, Гардінг одразу проголосив свою зовнішньополітичну концепцію: «Америка насамперед». З приводу внутрішньополітичної стратегії новий президент вважав за краще відмовчатися, заявивши: «Нам треба по-справжньому відродити релігію. Біблія— моя настільна книга».
Меллон вніс уточнення, запровадивши закон про скасування податку з надприбутків:
— Ініціативна людина може добитися всього, якщо тільки закони й податки не калічать її ініціативу.
Фінансисти почали качати з платників податків гроші; а Гардінг розважався; у Білому домі, на другому поверсі, щоночі збиралися його друзі на чолі з новим охоронцем законності Догерті; дим стояв коромислом; на світанку президент виїжджав із своєї резиденції «подихати свіжим повітрям» — для нього наймали номер у готелі, там чекала подруга, мати його незаконної дочки.
Агентура доповідала про нічні витівки президента Джону Едгару Гуверу; начальник відділу інформації складав донесення в свій особистий сейф, який зберігав дома; Догерті його справами не цікавився; відтоді як новий міністр призначив своїм «спеціальним помічником» Джесса Сміта, вся «політична частина» юридичного відомства країни перейшла — як і обіцяв напередодні виборів Харві — повністю до рук Гувера.
Але в будь-якій країні політика не може бути не пов'язана з економікою.
Джон Едгар Гувер знав усе про те, що витворяв полковник Чарлз Фобс, якого запросив новий президент на пост начальника «управління допомоги ветеранам війни». Він купував у бізнесменів цеглу, скло, дерево для госпіталів за неймовірно високу ціну — гроші ж не свої, державні, — а продавав ці дефіцитні товари будівельникам за центи; різницю ділив з тими, хто купував. Директор будівельної фірми «Джекобс енд Барвік» Джеймс Барвік продав Фобсу мастику для підлоги; уряд заплатив за неї сімдесят тисяч доларів. Цієї мастики вистачило б для будівельних потреб «управління допомоги ветеранам війни» на сто років. Друзі з фірми «Томпсон енд Келлі» придбали у Фобса ліків та бинтів на півмільйона доларів, а справжня ціна цих товарів — як підрахували експерти Джона Едгара Гувера — становила понад шість мільйонів доларів; різницю поділили; вино лилося рікою; дівчата з мюзик-холів танцювали на столах; гули від душі.
Міністр внутрішніх справ Фолл продав паливному магнатоні Догені нафтоносні резерви військово-морського флоту США; хабар, який одержав міністр, обчислювався в чотириста тисяч доларів.
Міністр юстиції Догерті працював розумніше: контакти з підпільним світом торговців наркотиками й алкоголем здійснював його «спеціальний помічник» Джесс Сміт; операції по припиненню розпочатих кримінальних справ і торгівлю помилуваннями курирував ад'ютант Сміта, агент міністерства юстиції Гастон Мілс; він передав нагору сім мільйонів; хабарі менші за п'ятдесят тисяч не приймались.
За три місяці Джесс Сміт пропустив через свої руки тридцять мільйонів доларів.
І в цей час ударив грім: боячись, що його викриють, вийшов у відставку міністр внутрішніх справ Фолл; полковника Фобса віддали до суду; преса розпочала скандал.
Джесс Сміт прийшов до Догерті:
— Гаррі, — сказав він, — треба рвати зв'язки, мені здасться, за нами стежать.
— Хто? — поцікавився Догерті. — Хто може стежити в цій країні за міністром юстиції? Хто підпише наказ встановити спостереження? Хто дозволить допитувати свідків? Хто санкціонує початок справи? Я? — Він розсміявся. — Навряд. Хоч я й п'ю кожного ранку «бладі Мері», але гарячки в мене поки що немає…
— Гаррі, — сказав Сміт, — я став боятися самого себе.
— Джесс, — докірливо зітхнув міністр Догерті, — я тебе не впізнаю.
— Краще я піду, Гаррі… Мені вистачить на те, щоб забезпечити щасливе життя навіть праправнукам, я більше не можу бути в ділі, зрозумій…
— Ми разом прийшли сюди, ми разом звідси й підемо. Іншого виходу в тебе немає, затям собі це. Я прощаю друзям усе що завгодно, нехай вони навіть пересплять з моєю найкоханішою подружкою, але я не прощаю дезертирства, це — як постріл у спину. Ти зрозумів мене?
— Я тебе зрозумів, але й ти постарайся мене зрозуміти, Гаррі. Не ти, а я беру гроші в тих, за ким ідуть наші ж шпики. Не ти, а я гасаю по місту, перш ніж покласти ці гроші в банк. Не ти, а я потію, поки касир перелічує купюри, бо я весь час думаю про те, що гроші ці можуть бути мічені, і задзвенить пронизливий дзвінок, і вибіжать поліцейські, і схоплять мене… Гаррі, мені було так добре, коли я держав свій магазин, відпусти мене, Гаррі…
— Іди й проспись, Джесс, — відповів Догерті й ласкаво поплескав свого помічника по потилиці. — У тебе поганий вигляд, відпочинь, Джесс…
Джесса Сміта знайшли в номері готелю з головою, розтрощеною кулею восьмого калібру; кольт валявся біля радіатора опалення.
Поки вбивали його друга, Догерті цілу ніч пиячив у Білому домі; веселилися своєю командою; алібі було абсолютне.
Вранці він виступив із заявою для преси:
— У Джесса був діабет, — сказав Догерті, стримуючи ридання. — Це дуже підступна хвороба… Вона впливає на розум… Вона призвела до самогубства багатьох людей, прекрасних і чистих. Я завжди пам'ятатиму мого ніжного, доброго, довірливого друга Джесса Сміта, це була найблагородніша людина з усіх, з ким мене зводило життя…
Розігрувалося дійство цинічніше й страшніше, ніж його зображали на картинках, списаних з тих бенкетів, які влаштовували сильні світу в часи страшної чуми.
Країна клекотіла, як закупорена каструля на розжареній плиті.
Під час одного з прийомів у Білому домі, куди було запрошено й начальника бюро «особливої інформації» міністерства юстиції Джона Едгара Гувера, віце-президент США Калвін Кулідж, що тримався, як завжди, окремо, спитав молодого юриста:
