Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою - Шульц Бруно Яковлевич (читать книги полностью .txt) 📗
Від цього світу легковажної безтурботности батько відмежовувався щораз більше, втікав у твердий устав свого чину. Вжахнений розв'язністю, що ширилася довкола, замикався у самотній службі високому ідеалові. Ніколи рука його не попускала затягнутих пряжок, ніколи не дозволяв він собі на полегшення режиму, на вигідну легкоту. На це міг собі дозволити Баланда і С-ка і ті інші дилетанти у цій галузі, яким чужий був голод досконалости, аскеза високої майстерности. Батько із скорботою дивився на занепад галузі. Хто з теперішньої генерації блаватних купців ще пам'ятав добрі традиції давнього мистецтва, хто з них ще знав, наприклад, що колона суконних валів, уложена на полицях шафи згідно з засадами купецького мистецтва, мусіла під з'їжджаючим згори до низу пальцем видати тон, як гама клявішів? Кому з теперішніх доступні були останні тонкощі стилю в обміні нотами, меморандумами й листами? Хто ще знав увесь чар купецької дипломатії, дипломатії доброї старої школи, увесь той повен напруження перебіг неґоціяцій, від непримиренної твердости, від замкнутої стриманости при появі повноважного міністра закордонної фірми почерез повільне танення під впливом невтомних запобігань і упадань дипломата аж до спільної вечері з вином, поданої прямо на бюрку, на паперах, у піднесеному настрої, серед щипання сідничок послужливої Аделі і серед приперченої і вільної розмови як між людьми, які знають, що від них вимагає хвилина й обставина — а закінченої обопільно корисним інтересом?
У тиші тих ранкових годин, під час котрих дозрівав сквар, батько мій сподівався знайти вдалий і натхненний прийом, якого потребував, щоб закінчити листа до вельмишановних Хрістіяна Зайпля й Синів, механічні прядильні і ткальні. То була рубана відсіч, дана необґрунтованим зазіханням тих добродіїв, репліка, що урвалася саме у вирішальному місці, де стиль листа мав піднестися до міцної й дотепної вершинної пуанти, у момент якої ставалося те коротке замикання, відчутне у легкому внутрішньому дрожі, після чого стиль міг уже тільки опасти зворотом, зробленим з розмахом, з елеґанцією, зворотом завершальним і дефінітивним. Батько відчував суть цієї пуанти, яка вже кілька днів від нього вислизала, сливе мав її між пальцями, все ще невловну. Йому бракло отої хвилини доброго настрою, моменту щасливої верви, аби взяти штурмом перешкоду, об яку він за кожним разом розбивався. Знову й знову сягав за чистим аркушем, щоб із свіжого розгону сфорсувати трудність, яка глузувала з його зусиль.
Тим часом крамниця поступово залюднювалася крамівниками. Вони входили червоні від раннього жару, оминаючи здалека бюрко батька, у бік якого зиркали тривожливо, повні нечистого сумління. Повні вад і слабостей, вони відчували на собі тягар його мовчазного несхвалення, якому нічого не могли протиставити. Ніщо не могло вблагати цього замкнутого у своїх турботах шефа, жодною запопадливістю не можна було до нього піддобритися, зачаєного, як скорпіон, за бюрком, з-над якого він ядовито блищав скельцями окулярів, шелестячи, як миша, серед паперів. Збудження його росло, невизначена пасія посилювалася, в міру того як жар сонця припікав щораз більше. Чотирикутник блиску на підлозі палав. Металічні й лиснючі польові мухи протинали блискавицями вхід до крамниці, на мить зупинялись на шпалетах дверей, ніби видмухані з металевого скла — скляні бульбашки, випахкані з гарячої люлечки сонця, із склодувні цього полум'яного дня — зупинялися з розширеними крильцями, повні льоту й хижости, і мінялися місцями у скажених зиґзаґах. У ясному чотирикутнику дверей умлівали в блиску далекі липи міського парку, звіддалік маленька церковна дзвіничка мріла зовсім близько в тому прозорому й тремтливому повітрі, як у тубусі люнети. Бляшані дахи палали. Над світом здималася величезна, золота баня спеки.
Батькове роздражнення росло. Він розглядався безпорадно, болісно скоцюрблений, виснажений діяреєю. В устах мав смак, гіркіший від полину.
Спека запікалася, загострювала лютість мух, заіскрювала світлисті пункти на їхніх металічних черевцях. Чотирикутник світла дійшов до бюрка, і папери пломеніли як Апокаліпсис. Очі, засвітлені надміром світла, не могли вже витримати його білої одноманітности. Крізь свої грубі хроматичні скельця батько бачить усі предмети обережені пурпурою, у фіолетово-зелених обвідках, і його охоплює розпач від цього виверження кольорів, від цієї анархії барв, що шаліє над світом у світосяйних оргіях. Руки його тремтять. Піднебіння гірке й сухе як перед атакою. У шпарах зморщок зачаєні очі з увагою стежать за розвитком подій у глибині.
Коли в годину полудня батько, вже на межі божевілля, безпорадний від спеки, тремтячи від безпредметного збурення, відступав до горішніх покоїв, і стеля над нами хряскала в тиші то тут, то там під його зачаєним чапінням, у крамниці наставала хвилина павзи і відпруження — приходила година полудневої сієсти.
Крамівники беркицькалися на паках сукна, розбивали на полицях суконні намети, звішували гойдалки з драперій. Відгортали глухі паки, випускали на свободу пухнасту, стократно згорнуту, столітню темряву. Роками злежаний, кайстровий морок, випущений на свободу, наповнював горішні простори духмяном іншого часу, запахом минулих днів, терпеливо уложених незліченними верствами за давніх, холодних осеней. Сліпі молі висипалися у змерхлому повітрі, пачечки пір'я і вовни кружляли по цілій крамниці з тим висівом темряви, і запах апретури, глибокий і осінній, наповнював це темне таборовище сукна і оксамиту. Бівакуючи серед цього таборовища, крамівники думали про фіґлі й витівки. Давали один одному загортати себе тісно аж по вуха в темне, холодне сукно і лежали так рядочком, блаженно знерухомлені під стосом пак — живі сувої, суконні мумії, водячі очима з удаваним жахом над своєю нерухомістю. Або давали себе хибати й підкидати аж під стелю на величезних розпростертих обрусах сукна. Глухе лопотіння тих плахт і віяння вахльованого повітря вганяло їх у непритомний захват. Здавалося, що ціла крамниця зривається до льоту, сукна вставали натхненні, крамники злітали з розвіяними полами, як пророки, у короткотривалих вознесіннях. Мати крізь пальці дивилася на ці фіґлі, розслабленість тих годин сієсти виправдувала в її очах найгірші вибрики.
Влітку крамниця дико й нехлюйно заростала зілиськом. Від сторони подвір'я, від магазину вікно ціле зеленіло від кропиви й хвощів, підводне й миготливе від листяних лиснінь, від гойдливих відсвітів. Мов на дні старої зеленої пляшечки, бзикали в ньому мухи у півмороці довгих, літніх пополуднів у невиліковній меланхолії — хворі й монструозні експонати, вигодувані на солодкому вині батька, косматі самітники, що цілий день оплакують свою прокляту долю у довгих монотонних епопеях. Ота звиродніла раса крамничних мух, схильна до диких і несподіваних мутацій, була щедра на здивачілих представників, плодів кровозмісних схрещень, вироджувалася в якусь надрасу обважнілих велетнів, ветеранів з глибоким і жалобним тембром, диких і похмурих друїдів власного страждання. До кінця літа урешті вилупилися ці самотні безбатченки, вже останні з роду, подібні до великих голубих жуків, німі вже і без голосу, із змарнілими крильми, і довершували смутне живоття, без кінця збігаючи зелені шиби в незмордованих і блудних мандрівках.
Рідко відчинювані двері заростали павутинням. Мати спала поза бюрком, у гамаку з сукна, повішеному між полицями. Крамівники, троюджені мухами, здригалися повні гримас, кидаючися в неспокійному літньому сні. На подвір'ї тим часом розросталося зілисько. Під дикою спекою смітник плодився генераціями гігантської кропиви і проскурняку.
Із зіткнення сонця і крапельки ґрунтової води зачиналася на тому шматочку землі з'ідлива субстанція зілиська, сварливий відвар, ядовитий дериват хлорофілу. Там варився цей лихоманливий фермент у сонці і буяв легкими листяними формаціями, багатократними, зубцюватими й поморщеними, тисячократно повтореними згідно з одним взором, згідно з утаєною в них єдиною ідеєю. Дорвавшися своєї хвилини, та заразлива концепція, та полум'яна й дика ідея ширилася як вогонь — зажеврена сонцем, вона росла під вікном пустою, бібулястою патяканиною зелених плеоназмів, зілляна марнота, розмножена стократно у несосвітенній і неприторенній бредні — паперова тандитна латанина, тапетуюча стіну магазину щораз більшими шелесними клаптями, пахнучими волохато, тапета на тапеті. Крамівники будилися з нетривкої дрімки з рум'янцями на щоках. Дивовижно збуджені, вони підводилися з постілок повні гарячкової заповзятливости, імаґінуючи героїчні буфонади. Цьковані нудьгою, вони колисалися на високих полицях і тарабанили ногами, надаремно видивлялися порожній простір Ринку, виметений скваром, за якою-небудь пригодою.
