Тунель - Келлерман Бернгард (читать полную версию книги TXT) 📗

Та раптом двигун запрацював, і машина рушила. Ллойд витяг уперед свою висохлу, як у мумії, голову й засміявся; при цьому язик його то витикався крізь зуби, то ховався. Він пояснив Етель, яка небезпека їм щойно (цілу годину) загрожувала.

— А я не боюся,— відповіла Етель і, засміявшись, додала: — І взагалі, чого це я маю боятися людей?

— Це добре, доню. Людина, що боїться, живе тільки наполовину.

Етель мала двадцять шість років, була цілком самостійна, тиранила батька, проте Ллойд і досі поводився з нею, як із маленькою дівчинкою. А вона й не перечила, бо, зрештою, він робив так, як хотіла вона.

Коли ліс червоних прапорів досяг будівлі синдикату, тунельники виявили, що важкі вхідні двері замкнуті, а на вікнах першого й другого поверхів залізні віконниці. У жодному з чотирьохсот вікон фасаду ніхто не показувався. На гранітних сходах перед важкими дубовими дверима стояв один-однісінький полісмен — здоровенний, товстий ірландець у сірій суконній формі; шкіряний ремінець сірого суконного шолома підбирав рожеве подвійне підборіддя. Полісмен мав кругле, як місяць уповні, неголене обличчя з рудувато-золотистою щетиною. Веселими голубими очима він дивився на робітничу армію, що, мов потік, котилася на нього, заспокійливо, з добродушною усмішкою підводив руку — величезну, схожу на лопату снігу, руку в білій вовняній рукавичці — і раз у раз проказував, вибухаючи соковитим, гучним сміхом:

— Keep your shirt on, boys! Keep your shirt on, boys! [79] А в цей час уздовж Пайн-стріт повільно, ніби випадково, проїздили три блискучі парові пожежні насоси (з табличками «В депо»). Й оскільки натовп перепинив їм шлях, машини поставали й терпляче ждали. З їхніх блискучих мідних труб у ясне небо здіймався білуватий дим, а над сталевими тілами тремтіло нагріте повітря.

Не можна, правда, не згадати про одну деталь: у кишені того добродушного, усміхненого ірландця з величезними білими руками, що не мав аніякісінької зброї, навіть поліцейського кийка, лежав сюрчок. І якби йому довелося скористатися сюрчком, то три оті чистенькі пожежні насоси, які невинно й ввічливо чекали посеред вулиці, стиха погойдуючись від прихованої сили, за хвилину випустили б у натовп дев'ять тисяч літрів води. Крім того, чотириметровий згорток, що, ніким не помічений, висів над вікнами другого поверху, розгорнувся б і величезними буквами крикнув би до вулиці: «Обережно! У будівлі двісті полісменів! Обережно!»

Та здоровенний рожевощокий ірландець не мав підстав хапатися за сюрчок.

Спершу всі чотириста вікон будівлі синдикату струснув жахливий крик, ціле ревище, в якому зовсім потонув несамовитий гуркіт оркестрів. Після цього демонстранти почали вішати Мака! Під нестямні вигуки й вереск його кілька разів підтягували на шибеницю й опускали. Потім мотузок перервався, і опудало Мака безпорадно впало на голови людей. Мотузок зв'язали і екзекуцію під різкий свист почали спочатку. Якийсь чоловік, стоячи на плечах у двох товаришів, виголосив коротку промову. Серед шуму й гаму не можна було розчути жодного його слова, жодного звуку. Проте чоловік говорив далі — своїм спотвореним обличчям, руками, які скидав над головою, покарлюченими пальцями, що ними він місив слова й кидав їх у натовп. Потім чоловік з піною на губах посварився кулаками на будівлю синдикату й на цьому завершив свою промову, і всі її зрозуміли. Знявся ураган голосів, і його почули аж на Баттері.

Збудження юрби переросло в дикий фанатизм, і все це могло скінчитися тим, що зрештою довелося б скористатися пожежними насосами. Але ця демонстрація, з огляду на свою суть, не могла призвести до вибуху, який роздавив би гладкого ірландця на млинець і змів би три чистенькі пожежні насоси геть. Бо поки дві тисячі демонстрантів галасували перед синдикатом, інші сорок вісім тисяч методично, невтомно напирали на них іззаду. Отож зрештою ця маса так стисла ті дві тисячі перед мертвою будівлею, що їх виштовхнуло через Уолл-стріт, мов кулю з пневматичної рушниці.

Понад дві години навколо будівлі синдикату стояв пекельний гармидер, і клерки та стенографістки натерпілися страху.

Ревище потяглося через Пірл-стріт та Бовері до Третьої, а звідти до П'ятої авеню, де стояли зведені без будь-якого смаку палаци мільйонерів. У палацах було тихо, жодних ознак життя. Розгарячілий трудовий піт із криками котився повз ошанцьовані, принишклі мільйони. Перед жовтим, уже трохи облупленим палацом у стилі ренесанс, що його від вулиці відділяв парк, процесія знов зупинилася: настала черга «повісити» його господаря— Ллойда. Будинок був такий самий мертвий, як і решта. Тільки у наріжному вікні другого поверху стояла жінка й дивилася на вулицю. То була Етель. Але ніхто з демонстрантів не міг і подумати, що хтось із Ллойдів зважиться показатись, і всі прийняли Етель за служницю.

Процесія сунула повз Центральний парк до площі Колумба, а звідти повернула знов до площі Медісона. Тут демонстранти з фанатичними криками спалили опудала.

На цьому демонстрація скінчилась. Тунельники розійшлися. Вони загубились у пивницях Іст-Рівера, і через годину величезне місто поглинуло їх.

Серед робітників пролунав заклик знов зібратись о дев'ятій годині біля тунельної станції Хобокен.

Але тут тунельників чекала велика несподіванка: навколо станції стояв кордон широкоплечих полісменів. Робітники сходилися поодинці, невеликими гуртами, їхній запал після тривалого ходіння, криків та спиртного пригас, і для наступу вони вже не мали снаги. Великі оголошення повідомляли, що неодруженим робітникам до Мак-Сіті повертатися вже нічого. Назад приймуть тільки сімейних.

Загін агентів ретельно перевіряв кожного робітника, і через кожних півгодини до Мак-Сіті вирушали поїзди. Останній відійшов о шостій ранку.

2

Поки навколо будівлі синдикату стояв галас, Аллан провадив нараду з С. Вулфом та Расмуссеном, другим фінансовим директором.

Фінансове становище синдикату, хоч воно ніколи й не задовольняло, загрозливим не можна було назвати в жодному разі. На січень готували другу мільярдну позику. Але тепер, з огляду на обставини, про це шкода було, звичайно, й думати. Ніхто не дав би синдикатові й цента!

Гуркіт від вибуху в американській штольні, крики страйкарів прокотилися відлунням на біржах усього світу. За кілька днів акції впали на двадцять п'ять відсотків, бо кожному хотілось якнайшвидше позбутися їх, і ніхто не мав бажання опектися. Через тиждень після катастрофи крах здавався неминучим. Однак С. Вулф відчайдушно кинувся на підтримку фінансового будівництва-гіганта — і взяв гору! Він наворожив перед громадськістю спокусливий баланс, підкупив армію біржових репортерів і наповнив пресу Старого й Нового світу заспокійливими заявами. Курс робився твердішим і перестав падати. С. Вулф розпочав смертельну битву за те, щоб утримати курс, а тоді повільно знов його підвищити. Сопучи й пирхаючи, як бегемот, у своїй конторі на десятому поверсі, він із запалом розробляв плани цієї компанії.

Тим часом як під вікнами ревіло юрмище, С. Вулф доповідав Алланові про свої пропозиції. На його думку, слід було взятися за поклади калію та залізної руди на ділянці «Товстого Мюллера». Використовувати енергію електростанцій. Добувати субмариній у злощасній розколині. Буріння показало, що там потужність пласта в середньому десять метрів. Ціле багатство! С. Вулф запропонував Пітсбурзькій компанії ливарно-афінажних заводів укласти угоду. Компанія мала видобувати руду, а синдикат — вивозити її на поверхню. За це С. Вулф вимагав шістдесят відсотків чистого прибутку. Компанія добре знала, що синдикат «hard up» [80] , і запропонувала тридцять відсотків. Однак С. Вулф заприсягнув, що скоріше дасть заховати себе живим, аніж погодиться на такі ганебні умови. Він негайно звернувся до «Амерікен Смелтерс». Тоді Пітсбурзька компанія відступила й запропонувала сорок відсотків.

С. Вулф погодився на п'ятдесят відсотків і погрозив, що в майбутньому синдикат узагалі не вивезе жодної крихти руди — просто штольні пролягатимуть попід родовищами або поверх них, байдуже. Нарешті погодилися на сорока шести і одній третій відсотка. За цю останню третину відсотка С. Вулф боровся, як воїни племені масаї, і пітсбуржці заявили, що воліли б мати справу з самим чортом, ніж із цією «shark» [81].