Коли ти поруч - Талан Светлана (мир книг .txt) 📗
Сергій обожнював свою дружину і любив тією неземною любов’ю, яка іноді звалюється на чоловіків і робить їх то слабкими, як діти, то сильними, як кам’янисті тисячолітні гори, то до незмоги божевільними і безрозсудними. Він полюбив Віталіну одразу ж, як побачив уперше. До того моменту він готовий був посперечатися з будь-ким і віддати своє виробництво косметичних засобів тому, хто доведе, що є кохання з першого погляду. Він був далеко не хлопчик на той час і добре знав життя у всіх його проявах. Сергій доти навчився непогано відрізняти чорне від білого і майже не помилявся в людях. Він точно знав, що всі жінки – хижачки, і ніхто його не міг переконати у протилежному. Він міг повести за собою будь-яку жінку, чи то вона одружена, чи вільна. Сергій був упевнений, що всі жінки слабкі та продажні, бо можна купити будь-яку з них. Головне, знайти до них підхід. Для однієї було досить, не поспішаючи, відкрити своє портмоне, щоб вона побачила товстий прес «зелених». У жінки такого типу миттєво спалахували іскорками очі, і вона вже спливала слиною, як голодна тварина, забачивши їжу. Але такий тип жінок у Сергія не викликав ані найменшої цікавості. До другого типу він відносив жінок, до яких потрібен був трошки інший підхід. Можна було, наприклад, запросити на горнятко кави у свій заміський триповерховий особняк з фонтанами, басейном і невеликим домашнім зоопарком. Цього було вже достатньо. Не треба витрачати зайвих слів і докладати зусиль. Третім потрібна була якась романтичність, скріплена матеріальним добробутом. І він, Сергій, використовував усі три типи, як хотів, коли хотів і скільки хотів. Він купався у своєму багатстві й ніжності жінок, але жодну з них по-справжньому так і не зміг покохати. У його житті вони посідали якесь другорядне, проміжне місце. У потаємних куточках його душі залишався маленький вільний шматочок для тієї, єдиної. Він соромився власної романтичності навіть перед самим собою і вже не вірив у своє щастя. Сергій просто звик жити, не спираючись ні на кого, нікому не довіряючи до кінця і нікому не даючи ні найменшої змоги зазирнути в потаємний світ своєї душі, що перебувала у добровільному самітництві. Здавалося, він знав про жінок усе, і вони із захватом дивилися на цього мужнього, завжди охайного, високого, з правильними рисами обличчя, вольовим підборіддям і грецьким носом привабливого чоловіка. Але Сергій не знав дечого: сила жінки в її слабкості.
Одного разу Сергій підвозив знайомого до потяга на залізничний вокзал. Попрощавшись із ним, він вже збирався від’їжджати і прямував у бік своєї автівки, коли його увагу привернула до болю самотня жіноча фігурка у кінці перону. З цікавості він підійшов до дівчини і завмер. Перед ним була молоденька, зовсім ще юна дівчина з величезними карими очима, в яких блищали сльози. На мить йому здалося, що він потонув у цих очах, повних відчаю, безвиході та страху перед цим величезним світом. У всій її розгубленості була якась зворушлива ніжність, боязкість, лагідність і водночас сила. Тоді вперше перед цією тендітною та безпорадною дівчиною він розгубився, відчуваючи, як земля йде з-під ніг, а душу наповнюють ясні, як після очищувального літнього дощу, досі незвідані почуття. Вони змушували його невідривно дивитися на незнайомку, яка своєю зворушливо-сором’язливою ніжністю притягувала до себе, не даючи йому байдуже піти.
Сергій почав з нею розмову. Зараз він уже не згадає, яке перше слово він сказав – занадто багато було хвилювання і душевного трепету. Але він чудово пам’ятає, як Віталіна з дитячою наївністю розповіла йому про те, що вона вихованка дитбудинку, як після закінчення училища їй надали, як і годиться, кімнату в гуртожитку, а потім, за один день, приватне підприємство, де вона працювала, закрили, а гуртожиток у центрі міста перекупив якийсь багатий дядько і вона опинилася на вулиці.
– Куди ти тепер? – запитав Сергій.
– Не знаю. Світ величезний, але мені немає в ньому місця.
– У тебе взагалі немає нікого з родичів?
– Я сама.
– Як воно – бути зовсім самій?
– Самотність – це страшно. Це почуття не можна передати словами. Воно схоже на бездонний океан. Або на космічний простір, коли мчиш і знаєш, що попереду все така ж нескінченність.
– У тебе на шиї дві вертикальні родимки у вигляді вісімки.
– Значить, це мій знак, – посміхнулася Віталіна і змахнула сльозу, що скотилися на щоку. Вона зробила це так, як роблять діти, долонькою.
– Я можу надати тобі дах над головою, – несподівано для себе сказав Сергій. Звичайно ж, він не це хотів сказати. Заради цієї беззахисної, тендітної незнайомки він готовий був зректися всього світу, але не мав досвіду спілкування з такими позаземними створіннями і не знайшов потрібних слів.
– Я не потребую подачок, – Віталіна глянула на нього з неприхованим презирством. – Ти вважаєш, що зі мною можна поводитися, як з покинутим цуценям? З’являєшся і, пустивши крокодилячу сльозу, пропонуєш йому обгризену кістку зі свого столу. Сьогодні ти пожалів цю тваринку, а завтра вона тобі набридне. Ти викинеш цуценя на вулицю з почуттям виконаного обов’язку і будеш спати спокійно, не думаючи про те, що тварина встигла тебе полюбити і, головне, вона довірилася тобі.
– Я готовий допомогти тобі всім, чим можу.
– Якби мені запропонував свою допомогу безхатько, що живе в підвалі, я б її прийняла. Але не від тебе.
– Проте чому?!
– Вона не безкорислива. Тому нещира. Навіщо мені ці ведмежі послуги?
– Чому ти вважаєш, що вона не безкорислива?
– Ти звик за все платити і брати оплату. Я не маю чим з тобою розплачуватися. У гаманці в мене порожньо. У ньому немає грошей на квиток, щоб кудись поїхати. Тіло і душу я не продам нікому. Я залишу їх для єдиного чоловіка, якого мені пошлють небеса. А ти багатий і розбещений життям. Тобі моїх почуттів не зрозуміти. Ми розмовляємо різними мовами.
– У мене на лобі написано, що я багатий?
– На одному твоєму випещеному пальчику перстень, за який можна купити квартиру в цьому місті.
Сергій посміхнувся, зняв перстень з пальця та простягнув Віталіні.
– Тоді візьми його і купи собі житло. А я піду, ти мене більше не побачиш, але зате не будеш думати, що всі багаті безсердечні сухарі, – сказав він, тицьнувши приголомшений дівчині в маленьку долоньку величезну каблучку з блискучими коштовними каменями.
Сергій повернувся й неквапом рушив до машини. Йому хотілося, щоб цієї мити розверзлася під ним земля і він назавжди пішов у темні надра, якщо… Якщо вона не обізветься до нього.
– Почекай. Не йди, – почув він тихі, бажані слова за своєю спиною, і світ навколо набув надзвичайно яскравих кольорів.
Сергій обернувся і щасливо посміхнувся. На нього дивилися її очі. Вони не були вже наповнені безвихіддю, в них світилися веселі, живі іскорки. А ще в них були надія і довіра, які він не мав права ні зрадити, ні обдурити.
– Ходімо додому, – сказав він просто, наче вони були знайомі тисячу років, а зараз він просто зустрів її з прибулого потяга…
– Ваша кава, – віконце відчинилися, і з нього долинули приємні пахощі.
Сергій розрахувався і приніс каву Віталіні.
– Спасибі, – тихо, як завжди, сказала вона і вдячно глянула на чоловіка.
Сергій подумав, що їй можна взагалі нічого не говорити. Її очі були живі й усе могли розказати. В них можна прочитати все, до останнього слова.
Зараз Сергій ненавидів себе так, як це взагалі було можливо. Він був винен перед цими чистими очима, які йому довіряли. Сергій усвідомлював, що зрадив усе, що було йому близьким і цінним, і від цього у нього на душі був важкий камінь. Він тиснув душу, заважав жити, дихати, любити, примушував не спати ночами і рвав на шматки. А справа була в його бізнесі. Сергій знав, що має багато заздрісників, конкурентів і навіть ворогів. Йому завжди здавалося, що він йде на крок попереду них, передбачаючи всілякі пастки. Але одного разу він не розгледів уміло розставлену конкурентом по бізнесу, другом дитинства, павутину і попався.
Сергій мав своє підприємство з виробництва косметичних засобів. За кордоном, у Німеччині, він створив дві дочірні фірми, але, як завжди, хотілося ще більшого. І тоді він замахнувся далі. Треба було летіти до Італії і там вести переговори. Зазвичай на такі заходи беруть своїх дружин або, найчастіше, вродливих коханок. Скромна і непоказна, Віталіна на цю роль не підходила, і друг порадив Сергієві взяти асистентом для супроводу Аліну. Сергій погодився, коли побачив Аліну. Як жінка вона була надзвичайно граціозна, мала, як і належить, ноги від вух, володіла декількома іноземними мовами. Чоловіки, побачивши красиві груди, що нахабно визирають із блузки, сексуальні жести і чуттєві губи, забувають про все й готові укласти будь-яку угоду, аби швидше залишитися наодинці зі спокусницею. Аліна за добру платню була готова на все, і Сергій вирішив, що дістав гарну пораду від друга.
