Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
13) Іпат. с. 102.
14) По Сказанию Ярослав довідав ся, від сестри Предслави, заразом про смерть батька і про убитє Бориса: „отець ти умерлъ, а Святополкъ ти сЂдить в КыєвЂ, убивъ Бориса, а на ГлЂба послалъ” (с. 60), а по деяким верзіяв лїтописи — і про смерть обох братів: „отець ти умерлъ, а братья ти избиєна” (1 Новг. с. 82). Останнє — тільки недокладна, зовсїм неможлива парафраза Сказаная (його варіант задержав ся в північній редакції й деяких полудневих — Хлєбнїк. і Погод.); але й оповіданнє Сказания зовсїм неправдоподібне: при живих зносинах Київа з „верхнїми” землями не можна припустити, щоб до Ярослава дійшла разом вість про смерть батька і брата, роздїлену десятьма днями, а тим більше — і про висланнє убійників на Глїба. Очевидно, оповіданнє стратило вже хронольоґічну перспективу подїй, і його деталїв в сїм не можно брати дуже серіозно.
15) Давнїйші новгородські лїтописи в звязку з сими заслугами Новгородцїв для Ярослава ставлять наданнє Новдородцям „правди і устава” — правного кодексу „Руської Правди” (2-а редакція 1-ої Новгор., Софійська і пізнїйші компіляції — Воскресенська, Тверська, Нїконівська — то під 1018, то під 1019, то 1020 р.). Се розумієть ся, пізнїйша комбінація. Але натомість виставлено здогад, що Новгородцї дїйсно дістали тодє якусь конституційну хартію (див. нпр. Костомарова СЂвернорусскія народоправства І гл. IV). Справдї, ми маємо вже в XII в. традицію про якусь новгородську конституційну хартію (без імени князя, розумію Лавр. с. 343 == Іпат. с. 383: „издавна суть свобожени Новгородци прадЂды князь нашихь”), а пізнїйше Новгородцї покликували ся на Ярославові грамоти (нпр. 1 Новг. с. 229-230, 236). Але ще Соловйов у своїй дісертації Объ отношеніяхь Новгорода кь вел. князьямь, 1846, довів, що головні моменти новгородської конституції виробились аж пізнїйше, не на основі якоїсь Ярославової хартії. Навіть річна данина до Київа, по словам лїтописи, давала ся з Новгорода і далї, до смерти Ярослава (Іпат. с. 13), так що ми не можемо вказати нїчого, що могло б бути предметом Ярославової хартії, актом спеціальної вдячности його Новгородцям.
16) Сказаниє і лїтописи північної й полудневої редакції (і пізнїйші компіляції) рахують Варягів 1.000, а новгородського війська 40.000, натомість Новгородська (2 ред.) тільки три тисячі Новгородцїв, разом 4.000 (с. 83, теж у збірнику Амврамки с. 40). Звістка Новгор. л. правдоподібно, поправляє число, що здалось за-великим, і дїйсно за велике, але знов і 4.000 для такого далекого й небезпечного походу трохи за мало.
17) При тодїшнїх способах війни в тім нема нїчого неможливого. Поправка Татїщева на 3 тижнї не авторитетна.
18) В 1-ій Новгородській.
19) Соф. с. 132, Воскр. І с. 325, Нїкон. І с. 75. Архангелогородський лїтописець дає ще більш підозрілу подробицю: „СЂтное и до cero дни словеть” (від сеї битви) — се очевидно Сїтомль, де потопили ся Печенїги під час битви 1036 р., але ся подробиця: може бути і припискою, бо по инших компіляціях її нема. У всякім разї ся звістка мусить бути принята cum grano salis. Що до 1 Новг., то в другій редакції маємо контамінацію: з початку бачимо коротеньку записку, де Сьвятополк біжить, згідно з ширшою верзією лїтописи, „въ Ляхи”, потім ширше оповіданнє — з 1 редакції Новгородської л., де Сьвятополк тїкає „въ ПеченЂгы” (Новг. с. 83-4).
20) Перше — що лїтописна записка датує вхід Ярослава до Київа 1017 р., отже се мало стати ся на весну 1017 р., значить, як здатись на докладність сього датовання — кілька місяцїв по любецькій битві. Друге — при сїм входї стала ся в Київі велика пожежа, що понищила богато церков (Іпат. с. 100, Лавр. с. 138, пор. Тітмара VIII, 16), і се моглоб вказувати на неконче спокійний характер переходу Київа під власть Ярослава, хоч можна б припустити й просто припадковий огонь.
21) 1 Нов. 89.
22) Thietmari VII. 48, текст неясний: nilque ibi (у Болеслава) ad urbem possesam proficisse. B l Новг. під 1017 р.: „Ярославъ иде къ Берестию”. Сю звістку трудно прикласти до війни Ярослава з Сьвятополком 1018 р., скорше належить звязати з сею згадкою Тітмара; з того б вийшло, що Ярослав напав на забузькі землї Болеслава.
23) Про джерела й лїтературу кампанії 1018 р. див. прим. 2.
24) „Був у Ярослава Кормилець (пістун) і воєвода Будий, почав він глузувати з Болеслава, кажучи: от ми скипкою проткнемо твоє грубе черево — бо Болеслав був великий і тяжкий, ледво міг на конї сидїти. І Болеслав сказав своїй дружинї: як вам від тих глузувань не прикро, то я і сам піду на погибіль, і сївши на коня, поїхав у річку, а за ним його військо. Ярослав же не встиг урядити війська, і побив Болеслав Ярослава”. Замітний сей паралелїзм в оповіданнях про битви під Любечом і під Волинем: в обох одні одних зачіпають, і хто зачіпає, той побитий. Сей паралєлїзм, дуже звичайний в поетичнім обробленню подій, вказує на устну, народну, чи поетичну традицію, як джерело обох оповідань, і їх тїсну звязь між собою.
25) Що побут Болеслава в Київі був короткий, видно з того, що Тітмар ще записав поворот Болеслава (VII. 48), а умер 1 грудня) Ґаль натомість каже, що Болеслав пробув у Київщинї 10 місяцїв; Карлович догадувавсь, що се перенесено на старшого Болеслава з походу 1069 р. Подібним способом уважав він за перенесену з походу 1069 і подробицю Сказания, що Сьвятополк казав побивати Ляхів, і се примусило Болеслава утїкти з Київщини. Але се трохи труднїйше перенести, бо оповіданнє Сказания може (кажу: може — з огляду на звязані з сею памяткою непевности) бути дуже близьке своїм часом до походу 1069 р. З огляду на слова Тітмара, що Болеслав hilaris rediit з руського походу, не може бути мови про те, щоб він мусїв тїкати; але нїчого знов неможливого нема і в тім, що розквартированих на Руси Поляків десь побили, чи при, Болеславі чи без нього, і се потім народня память зложила на Сьвятополка: „безумный же Святополкь рече: єлико Ляховъ по городомъ, избивайте”.
26) Служба Борису і Глїбу (іваницька), Сказаніє, лїтописи.
27) „Поидоша противу себЂ и покрыша поле Летьскоє обои от множьства вои, БЂже пятокъ тогда, въсходящю солнцю, и приспЂ о то чинь Святополкъ с ПеченЂги, и състудиша ся обои, и бысть сЂча зла, ака же не бывала в Руси, за руки ємлюще сЂчаху ся, и поудолиємь кровь течаше, и съступиша ся трижды, и омеркоша бьюще ся. *И бысть громъ великъ, и тутенъ, и дожчь великъ, и молньямъ блистания, Єгда же облистаху молния, бльщаху ся оружия в рукахъ ихъ”. Цитую з іваницької служби Борису і Глїбу (с. 32-3) — в лїтописи нема кінця (від звіздки), в Сказанию ще меньше. Кінцеві фрази в описи служби одначе мають деякі подібности з описею Листвинської битви (буря, блиск зброї при блискавицї — див. низше). Проф. Голубовский (ор. с.) думає, що тут опись Листвинської битви запозичила з служби Борису і Глїбу, але се не певно, могло бути противно, а може бути й припадкова подібність, наслїдком того, що сї детайлї були loci communes дружинної поезії.
28) Іпат. с. 299.
29) Дуже можливо, що початок сїй лєґенді дало істнованнє в польськім скарбі меча з щербиною, описаного в Великопольській хронїцї — Моn. Pol. hist. II с. 483-4 (пізнїйше він зник: меч петербурського Ермітажа, що має бути, як здогадують ся, пізнїйшим польським коронаційним мечем, з XIV в., щербини не має — див. Sadowski Miecz koronacyjny polski Szczerbcem zwany, Rozprawy wydz. hist. XXX, Kopera Dzieje skarbca koronnego, 1904). Паралєлї з лєґендарної лїтератури до переказів про удар мечем див. у Цайсберґа Wurf und Hieb als Rechtsymbole in der Sage (Germania, 1868 с. 408 і далї): він зводить се до симболїки власности, граничних знаків.
30) Саґа видана в Antiquites russes т. II, переклад з примітками, де порівняно її оповіданнє з оповіданнями старших джерел, подав я в своїх Виїмках с. 109 далї.
31) Вестберґ, в спеціальнім екскурсї (Комментарій на записку Ибрагима ибн-Якуба) вказав, що Кенуґард північних саґ означає не Київ, а якусь північну, близшу до Новгорода землю. Се могло стати ся наслїдком того поминання з війною з Брячиславом, хоч caґa взагалї залюбки оперує північними ґеоґрафічними термінами (так розбитий Буріслейдо тїкає в Біармію, і т. и.), Прикладати цїлу саґу до війни з Брячиславом не можна, бо ся війна зовсїм не була анї довга, анї завзята, як видко з джерел (див. низше).
