Код Да Вінчі - Браун Дэн (хороший книги онлайн бесплатно .txt) 📗

«Нам потрібна допомога, — вирішив Ленґдон. — Фахова допомога».

У контексті Святого Ґрааля і Пріорату Сіону це означало лише одну людину. Звичайно, треба було ще переконати Софі.

Софі сиділа в кабіні і чекала на Ленґдона. На колінах вона тримала важку скриньку трояндового дерева і сердилась. «Навіщо дідусь залишив її мені?» Вона не мала ані найменшого уявлення, що з нею робити.

Думай, Софі! Метикуй. Дідусь намагається щось тобі сказати!

Вона відчинила скриньку і подивилась на криптекс із п’яти дисків. Тест на кмітливість. Тут явно відчувалась рука дідуся. Наріжний камінь — це карта, розшифрувати яку можуть тільки достойні. Здавалося, вона чує його голос.

Софі витягла криптекс із скриньки і провела пальцями по дисках. П’ять літер. Тоді спробувала повертати диски. Механізм працював чудово. Вона розташувала диски так, щоб обрані літери вишикувались між двома мідними стрілками на кінцях циліндра. На криптексі з’явилося слово з п’яти літер — Софі знала, що воно аж надто очевидне.

Вона взяла циліндр за обидва кінці й обережно потягла, намагаючись відкрити. Криптекс не піддався. Всередині булькнув оцет, і Софі перестала тягти. Тоді спробувала ще раз.

Знову марно.

Нічого. Криптекс залишався міцно замкнений.

Софі спохмурніла, поклала його назад до скриньки і закрила кришку. Тоді виглянула, де Ленґдон. Софі була вдячна, що цей чоловік був сьогодні з нею. P.S. Знайди Роберта Ленґдона. Тепер було зрозуміло, чому дідусь втягнув у цю справу Ленґдона. Софі не мала відповідних знань, щоб розшифрувати його наміри, тому він обрав їй у помічники Ленґдона. Той мав стати її учителем. Прикро, але сьогодні Ленґдонові довелося побувати не лише в ролі учителя. Він став мішенню для Безу Фаша... і ще якоїсь невидимої сили, що прагнула заволодіти Святим Ґраалем.

Чим би цей Ґрааль не виявився.

«Цікаво, чи варто заради цієї таємниці ризикувати життям», — подумала Софі.

Броньовик знову набрав швидкість, і Ленґдон був задоволений від того, як плавно він тепер їхав.

— Ти знаєш, як доїхати до Версаля?

Софі здивувалась:

— На екскурсію?

— Ні, я маю план. У мене є знайомий історик, який живе неподалік Версаля. Не пам’ятаю, де саме, але можемо пошукати. Я був у нього в будинку кілька разів. Його звуть Лі Тібінґ. Колишній член британського Королівського історичного товариства.

— І живе в Парижі?

— Тібінґ схиблений на Ґраалі. Коли з’явилися чутки про наріжний камінь Пріорату, десь років п’ятнадцять тому, він переїхав до Франції. Сподівався знайти цей камінь в одному із храмів. Тібінґ написав кілька книжок про наріжний камінь і Ґрааль. Можливо, він підкаже нам, як відкрити криптекс і що з ним робити далі.

Софі насторожилась.

— І що, йому можна довіряти?

— Довіряти в чому? Що він не викраде інформації?

— І не здасть нас поліції.

— Я не збираюсь повідомляти йому, що нас розшукує поліція. Лише сподіваюся, що він нас прийме, доки все не владнається.

— Роберте, тобі не спадало на думку, що наші фото вже, мабуть, показує кожний телеканал у Франції? Безу Фаш завжди звертається до засобів масової інформації. "Він зробить так, що ми не зможемо з’явитися ніде, бо нас усюди впізнають.

«Супер, — подумав Ленґдон. — Мій дебют на французькому телебаченні буде в рубриці “їх розшукує поліція”». Принаймні, Джонас Фокман зрадіє: щоразу, як Ленґдона показували по телебаченню, продаж книжок миттєво зростав.

— Цей чоловік — твій добрий друг? — запитала Софі.

Ленґдон сумнівався, що Тібінґ належить до тих, хто дивиться телевізор, а тим більше о цій порі, однак над останнім питанням Софі варто було замислитись. Інтуїція підказувала Ленґдонові, що Тібінґу можна повністю довіряти. Ідеальний притулок. В умовах, що склалися, Тібінґ, мабуть, із шкіри лізтиме, аби допомогти їм. Мало того, він у боргу перед Ленґдоном. Тібінґ був ученим, який цікавився всім, що стосувалося Ґрааля, а Софі заявила, що її дід був великим магістром Пріорату Сіону. Якби Тібінґ про це дізнався, то не зупинився б ні перед чим, щоб їм допомогти.

— Тібінґ може стати могутнім союзником, — сказав Ленґдон. Залежно від того, скільки ти схочеш йому розповісти.

— Фаш напевно запропонує грошову винагороду за інформацію про нас.

Ленґдон розсміявся.

— Повір, гроші цього хлопця цікавлять найменше.

Маєток Лі Тібінґа прирівнювався до статків невеличкої держави. Нащадок першого герцога Ланкастерського, Тібінґ добув багатство старомодним способом — просто успадкував. В околицях Парижа йому належав палац сімнадцятого століття з парком і двома ставками.

Ленґдон познайомився з Тібінґом кілька років тому завдяки Бі-бі-сі. Тібінґ запропонував Бі-бі-сі зняти документальний фільм, у якому він розповість широкій аудиторії неймовірну історію Святого Ґрааля. Продюсери Бі-бі-сі були в захваті від проекту Тібінґа, від його наукової діяльності і рекомендацій, але побоювалися, що його ідеї занадто сенсаційні і публіка їх сприйме неоднозначно. А це могло зіпсувати репутацію компанії, яка подає тільки серйозну інформацію. Аби розвіяти сумніви, Бі-бі-сі, на пропозицію Тібінґа, запросила до зйомок у фільмі ще трьох відомих у світі істориків, і кожен із них підтвердив дивовижну розповідь Тібінґа про Святий Ґрааль.

Одним із цих трьох був Ленґдон.

Бі-бі-сі відправила Ленґдона до Паризького маєтку Тібінґа для зйомок. Він сидів перед камерами у розкішній вітальні Тібінґа і разом із ним розповідав про Святи# Ґрааль. Зізнався, що спочатку теж недовірливо поставився до цієї нетрадиційної версії, але роки досліджень переконали його, що це таки не вигадки. І насамкінець Ленґдон поділився деякими власними здобутками — розповів про символи, що свідчили на користь сміливої теорії Тібінґа.

Фільм показали у Великій Британії. Його ідея настільки суперечила загальноприйнятій християнській традиції, що, попри блискучий склад ведучих і переконливі докази, його зустріли у штики. У Сполучених Штатах його так і не показали, але відгуки докотилися до іншого боку Атлантики. Незабаром Ленґдон одержав листівку від одного старого друга — католицького єпископа з Філадельфії. У ній було лише три слова: «І ти, Роберте?»

— Роберте, ти впевнений, що цьому чоловікові можна довіряти? — спитала Софі.

— На сто відсотків. Ми з ним колеги, гроші йому не потрібні, і я випадково знаю, що французьку владу він зневажає. Французька держава стягує з нього неймовірні податки, тому що він придбав пам’ятку архітектури. Допомагати Фашеві він напевно не буде.

Софі дивилась уперед, на темний шлях.

— Якщо ми прийдемо до нього, як багато ти збираєшся йому розповісти?

Ленґдона це, схоже, не турбувало.

— Повір, Лі Тібінґ знає про Пріорат Сіону і Святий Ґрааль більше, ніж будь-хто на землі.

— Більше, ніж мій дідусь? — недовірливо перепитала Софі.

— Я мав на увазі, більше, ніж будь-хто поза братством.

— А звідки ти знаєш, що Тібінґ не належить до братства?

— Тібінґ усе життя намагався розповісти світові правду про Святий Ґрааль. А місія Пріорату — тримати її в таємниці.

— Схоже на конфлікт інтересів.

Ленґдон розумів її тривогу. Соньєр віддав криптекс самій Софі, і хай вона не знала, що в ньому і що їй із цим робити, однак не поспішала втягувати до справи абсолютно сторонню людину. Зважаючи на те, про яку інформацію йшлося, це, мабуть, було обачно з її боку.

— Ми не мусимо розповідати Тібінґові одразу про наріжний камінь. Зрештою, взагалі не мусимо розповідати. У його будинку ми зможемо перепочити і подумати. А коли розпитаємо його про Ґрааль, можливо, в тебе виникне якась версія, чому дідусь віддав криптекс тобі.

— Нам, — виправила його Софі.

Ленґдон відчув гордість і знову подивувався з того, що Соньєр вирішив залучити його.