Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗
У 1923 році юний Гелен був обер-лейтенантом; закінчивши привілейовану кавалерійську школу, він став ад'ютантом заступника начальника генерального штабу; батько, один з ідеологів великонімецького націоналізму, випускав підручники історії, в яких закликав молодь до реваншу: «Ми — нація без життєвого простору!» Він перший почав друкувати карти для генерального штабу; сину кар'єра була забезпечена.
А коли Гітлер прийшов до влади, видавництво Гелена-батька було — за заслуги перед рухом — проголошено «зразковим народним націонал-соціалістським підприємством».
Під час вторгнення в Польщу Гелен був одним з наймолодших майорів вермахту; саме там він став офіцером зв'язку між генералами Манштейном і Гудеріаном.
Саме тут, у Варшаві, після перемоги, він познайомився з флегматичним полковником Кінцелем, який раз по раз сякав свого носа. Кінцель очолював особливий відділ генерального штабу «Іноземні армії Сходу». Гелен тоді вже став особистим ад'ютантом начальника генерального штабу Гальдера; саме тоді він по-справжньому звідав солодке відчуття служби на сильного.
Кінцель ніжно перебирав папки з донесеннями від російської резидентури, що працювала під керівництвом заступника військового аташе в Москві генерала Кребса, довго й старанно сякався, говорив застуджено, без упину покашлюючи:
— Я даю більшовикам два місяці на те, щоб вони відкотилися за Урал. Колос на глиняних ногах приречений на те, щоб удобрити поле для німецьких колоністів. Дні Сталіна лічені.
Гелен дотримувався іншої точки зору; він любив читати, батько випускав і історичні книжки. Де-де, а в історії парадоксів хоч відбавляй. Проте, знаючи, що Кінцель тісно зв'язаний із службою обергрупенфюрера Гейдріха, Гелен, який надто стрімко підіймався вгору (він став уже підполковником), мовчав і підтакував.
Лише після того як війська вермахту відкотилися від Москви, він зрозумів, що настав час діяти.
…Батько Гелена, директор видавництва «Фердинанд Хірт, друкарня, й книжкова торгівля», записався на прийом до гаулейтера Бреслау, і той прийняв його наступного дня ввечері, після закінчення роботи, — знак особливої поваги.
— Я, змушений просити вас, шановний партайгеносе, — сказав він фюрерові окружної організації НСДАП, який сидів під величезним портретом Гітлера, — щоб ця наша розмова залишилася таємницею, бо я аж ніяк не хочу завдати лиха моєму синові Рейнгарду, а мова йтиме саме про нього.
— Ви знаєте, — відповів гаулейтер, — що слово партійного функціонера націонал-соціалістської робітничої партії твердіше за камінь і міцніше за сталь. Ви могли б говорити, не починаючи нашої розмови з такого прохання.
— Мій син служить у генерал-полковника Галь…
— Я знаю, — перебив гаулейтер, — будь ласка, суть справи, фюрер учить нас економити час, я даю вам п'ять хвилин, прошу вас укластися з вашим питанням…
— Йдеться про те, що підрозділ розвідки генерального штабу, який працює проти росіян, тримає зараз у руках людина, котра май родичів серед слов'ян.
— Ви збожеволіли, — ліниво озвався гаулейтер, але в його очах миттю спалахнув холодний вогонь. — Такий пост може займати тільки кристально чистий арієць.
— І все-таки, — вперто повторив Гелен-старший, — у дружини полковника Кінцеля є якийсь родич польської крові… Ні, ні, Кінцель чудовий офіцер, він робить усе, що повинен робити, і наше зимове вирівнювання фронту під Москвою аж ніяк не можна поставити йому в провину; хто міг передбачити такі морози?! Але все ж, коли я дізнався про це від Рейнгарда, то вважав своїм обов'язком повідомити вас.
Родичівство із слов'янами, як і звичайне знайомство з комуністами, передбачало тільки одне: негайне звільнення зі служби — до початку розгляду справи; є сигнал, і досить; якщо потім з'ясується, що на людину «звели наклеп» — їй знайдуть інше місце; рейх насамперед; особистим образам не повинно бути місця.
Кінцеля зняли з посади через три дні; це було безпрецедентно довго, бо за нього заступився сам Гальдер, але й це не допомогло, правда, полковник просидів зайві два дні в своєму кабінеті; якби не заступився начальник генерального штабу, його вивели б за ворота протягом двадцяти чотирьох годин.
Під час перевірки з'ясувалося, що в його дружини немає родичів низької раси, які компрометували б справжнього арійця, але діло зроблено — в кріслі Кінцеля вже сидів полковник Рейнгард Гелен; генерал Гальдер вручив йому срібні погони особисто через годину після призначення на високий пост.
На другий же день Гелен зібрав своїх помічників і повідомив їх, що він — за погодженням з начальником РСХА Гейдріхом — заміняє весь склад офіцерів армійської секретної служби, починаючи з полків, причому, якщо перший і другий відділи фронтової, корпусної, дивізійної і полкової розвідок, як і досі, виконуватимуть свої обов'язки — збирання секретних даних, саботажу і диверсій, — то роботу третіх відділів — контррозвідка, спостереження за особовим складом штабів вермахту — він, Гелен, віднині має намір координувати з шефом РСХА Гейдріхом.
Після цього Гелен залишив генеральний штаб і зробив стрімкий вояж із Вінниці — де він розмістився по сусідству з ставкою фюрера — в Берлін, Белград, Софію й Гамбург.
Тут він зустрівся з ветеранами німецької розвідки, які розмовляли по-російськи так само вільно, як і рейхслейтер Альфред Розенберг; усі вони були вихідці з Петербурга й Москви, провели своє дитинство в маєтках під Рязанню й Нарвою, пам'ятали минуле, мріяли про те, щоб це прекрасне минуле знову стало реалією сучасного і — особливо — майбутнього.
Перший, кого відвідав Гелен, був генерал Панвітц; він зарекомендував себе у дев'ятнадцятому році, коли очолював збройні підрозділи, що розстрілювали німецьких радикалів; його нещадність Адольф Гітлер ставив тоді за приклад керівникам СА.
— Вагання в період криз неможливі; покоління простить ту кров, яка проллється на ниви, де зацвітуть вруна після того, як плевели буде знищено!
Оскільки фон Панвітц командував козачими з'єднаннями генерала Шкуро, розквартированими в Югославії, Голен провів з ним п'ятигодинну конференцію, намітивши план роботи по створенню міцного штабу, складеного з царських офіцерів, готових на все, аби тільки повалити більшовизм, домовився про відрядження до нього десяти найбільш перевірених козачих ватажків і подався до Вільфріда Штрік-Штрікфельда, майора запасу, який працював над вивченням і систематизацією тих даних, які передав нацистам генерал-лейтенант Власов.
Тому що в роки першої світової війни Штрік-Штрікфельд був царським офіцером, служив у білій армії і Росію знав чудово, Гелен доручив йому вести всі контакти з рейхслейтером Розенбергом і рейхсфюрером Гіммлером, які до Власова ставилися ревниво і передавати його вермахту поки що наміру не мали.
Після цього Гелен зустрівся з генералом Кестрінгом, який працював у апараті Кребса, коли той курирував військовий аташат у Москві, і запропонував йому очолити формування «патріотів російської національної ідеї, котрі згодні будувати свою державу на схід від Уралу».
І, нарешті, Гелен зробив візит ввічливості бригадефюреру Вальтеру Шелленбергу, попросив його порад, вислухав молодого шефа політичної розвідин з захопленою увагою, хоч знав куди більше, ніж цей красунчик, тільки виду не подавав, а вже потім поїхав до Мюллера.
— Групенфюрер, без вашої постійної допомоги я просто не зможу функціонувати: росіяни — люди непередбачених поворотів, для мене важливо, щоб саме ваші співробітники пропускали через своє сито всіх тих, кого відбере Штрік, а вже потім Панвітц і Кестрінг візьмуть під своє командування…
Через два місяці Гелена викликав Геббельс; секретна група «Активна пропаганда на Схід», яку очолив ставленик Розенберга прибалтійський німець фон Гроте, почала випуск листівок; писали пропагандисти Геббельса; Власов їх візував.
Рейхсміністр висловив міркування, що пропаганда Гелена занадто обережна.
— Сміливіше називайте речі своїми імена, — радив Геббельс. — Росіяни мусять підкорятися, вони не вміють мислити, вони повинні стати сліпими виконавцями наших наказів.
