Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс (онлайн книга без txt) 📗
— Якщо це смерть, — прошепотіла вона, — то дякую тобі, Господи, за те, що ти дозволив мені вмерти.
— Ви озвалися, Джейн! — вигукнув Тарзан. — Ви опритомніли!
— Так, Тарзане, годованцю Великих мавп, — відповіла вона, і вперше за останні місяці її обличчя осяяла радісна усмішка.
— Слава Богові! — вигукнув Тарзан, сідаючи на траву край струмка на галявині. — Отже, я встиг вчасно.
— Вчасно? Як? — спитала вона.
— Я встиг вчасно, щоб урятувати вас від смерті на вівтарі, - відповів він. — Хіба ви забули?
— Врятували мене? — здивовано спитала вона. — Хіба ми обоє не мертві, Тарзане?
Доки тривала ця розмова, Тарзан встиг зручно всадовити Джейн на траву. Коли він почув її запитання, то відступив на крок, щоб краще роздивитися її обличчя.
— Мертві? — повторив він і засміявся. — Ви живі, Джейн, а якщо повернетеся до міста Опар і розпитаєте його мешканців, то вони підтвердять вам, що я теж був живий кілька годин тому. Ні, люба моя, ми не вмерли.
— Але Гейзел і Тюран казали мені, що ви упали в море дуже далеко від берега, — наполягала вона так, наче прагнула довести йому, що він мертвий. — Вони сказали, що ви впали в море і не могли виплисти.
— Як же мені переконати вас, що я не привид? — засміявся він. — Так, добродій Тюран справді скинув мене з корабля, але я не втонув — пізніше я розповім про це. А тепер я ось тут, перед вами, Джейн, і знову майже той самий дикун, якого ви знали раніше.
Джейн повільно підвелася і підійшла до нього.
— Я досі не можу цьому повірити, — прошепотіла вона. — Не може бути, щоб мені судилося таке щастя після всіх страждань, яких я зазнала упродовж останніх страшних місяців відтоді, як “Леді Еліс” затонула.
Вона підійшла до нього і доторкнулася тремтячою від ніжності рукою.
— Ні, напевне, це мені сниться. Ось зараз я прокинуся й побачу, як страшний ніж пробиває мені груди. Поцілуйте мене, любий, лише один раз поцілуйте, перш ніж цей сон розвіється…
Тарзан не змусив себе просити двічі. Його сильні руки обхопили стан дівчини, і він поцілував її не раз і не двічі, а сто, тисячу разів, доки у неї не перехопило подих. А коли він перестав цілувати її, вона сама обняла його за шию і притягнула його вуста до своїх.
— Ну, то що? Це сон чи дійсність? — спитав він.
— Якщо ти вмер, мій чоловіче, — відповіла вона, — я благаю Бога, щоб він і мені дав умерти, не прокидаючись і не усвідомлюючи жаху останніх земних хвилин.
Вони замовкли і подивилися одне одному у вічі, ще не вірячи у своє щастя. Минуле з його жахіттями та розчаруваннями було забуте. Майбутнє було їм непідвладне. Проте сьогодні належало їм, і ніхто не в змозі був відняти його від них. Дівчина перша порушила ніжну мовчанку.
— Куди ми йдемо? — спитала вона. — Що робитимемо?
— А куди б ти хотіла піти? — в свою чергу спитав він. — Що ти хотіла б робити?
— Йти туди, куди й ти йдеш, мій чоловіче, і робити те, що ти захочеш, — відповіла вона.
— А Клейтон? — спитав він. Він на мить забув, що на світі, крім них обох, існують ще й інші люди. — Адже в тебе є чоловік.
— Я не одружена, Тарзане! — вигукнула вона. — Я навіть більше не Клейтонова наречена. Саме напередодні того, коли мене викрали ці бридкі дикуни, я сказала йому, що кохаю тебе, і він зрозумів, що я не можу дотримати неправедної обіцянки, яку дала йому. Ця розмова відбулася саме після того, як ми дивовижним чином урятувалися від лева. — Вона раптом зупинилася і питально поглянула на нього. — Тарзане, годованцю Великих мавп, це ти вбив лева?’. -вигукнула вона. — Це міг бути лише ти!
Він опустив погляд, йому стало соромно.
— Як ти міг піти геть і лишити мене?! — докірливо вигукнула вона.
— Не треба, Джейн, — попрохав він. — Не говори про це, благаю. Ти не знаєш, як я згодом картав себе за той жорстокий вчинок і як я спочатку страждав від лютих ревнощів, а потім від гіркої образи на долю, яка вирішила несправедливо покарати мене. Після цього я повернувся до мавп, Джейн, і вирішив більше ніколи не зустрічатися з людьми.
Потім він розповів їй, як жив, відколи повернувся в джунглі, про те, як він з цивілізованого жителя Парижа перетворився на дикуна вазирі і нарешті знову на дикого звіра, яким його і виховали.
Джейн засипала його запитаннями і нарешті боязко торкнулася того, про що їй казав Тюран: про ту жінку в Парижі.
Тоді Тарзан розповів їй усі подробиці свого цивілізованого життя. Він міг сміливо дивитися їй у вічі, бо завжди був серцем з нею. Коли він закінчив, то подивився на неї довгим поглядом, наче очікуючи на її суд і вирок.
— Я знала, що він бреше, — сказала вона. — От негідник!
— Отже, ти не гніваєшся на мене? — спитав він.
Її відповідь, яка справи цілковито не стосувалася, була чисто жіночою.
— Ольга де Куд дуже гарна? — спитала вона.
Тарзан засміявся і знову поцілував її.
— Ти в тисячу разів краща, люба моя, — сказав він.
Вона зітхнула полегшено і поклала голову йому на плече.
Він знав, що вона йому пробачила.
На ніч Тарзан змайстрував зручний прихисток серед пружних гілок велетенського дерева, і втомлена дівчина там заснула. А Тарзан ліг нижче, в розгалуженні гілок і задрімав, ладен навіть уві сні стати на її захист.
Подорож до берега тривала багато днів. Там, де дорога була рівна, вони йшли, тримаючись за руки, під переплетінням гілок пралісу, як колись давно ходили їхні пращури.
Там, де рослинність була надто густа, він брав її на свої сильні руки і ніс, мов пір’їнку, у затінку гілок. Вони були такі щасливі, що дні здавалися їм надто короткими. Якби не турбота про Клейтона і не бажання швидше прийти йому на допомогу, вони нескінченно могли б насолоджуватися цією чарівною прогулянкою. Напередодні того, як вони дісталися на берег моря, Тарзан раптом відчув попереду людський запах — запах чорношкірих. Він сказав про це дівчині і наказав їй поводитися тихо.
— В джунглях рідко трапляються друзі, - просто пояснив він.
Через півгодини вони обережно підкралися до невеликого загону чорношкірих вояків, які рухалися один за одним на захід. Коли Тарзан їх побачив, то радісно скрикнув — це були його власні вазирі. Тут був і Бузулі, і інші, що ходили з ним до Опара. Коли вони побачили свого вождя, то почали пританцьовувати й кричати, зовсім ошалівши від радощів. Вони сказали, що шукають його вже багато тижнів.
Чорношкірі були дуже здивовані, коли побачили білу жінку, але коли дізналися, що це жінка вождя, то почали всіляко вшановувати її, намагаючись при цьому перевершити один одного. В супроводі радісних вазирі, які без угаву сміялися і пританцьовували довкола, Тарзан і Джейн підійшли до вутлого куреня на березі моря.
Довкола не було ніяких ознак життя, і на їхні заклики ніхто не вийшов. Тарзан швидко виліз на дерево, у хатину, але зразу виглянув з неї, тримаючи в руках порожню бляшанку, яку він кинув Бузулі, наказуючи йому принести води. Потім жестом запросив Джейн Портер увійти.
Обоє вони схилилися над знесиленою істотою, яка колись була англійським аристократом. Очі дівчини налилися сльозами, коли вона побачила схудлі, запалі щоки, провалені очі і тавро страждання на колись молодому і гарному обличчі.
— Він ще живий, — сказав Тарзан. — Ми зробимо для нього все можливе, але боюся, що ми спізнилися.
Коли Бузулі приніс воду, Тарзан розтулив спухлі, розтріскані губи і влив кілька краплин хворому в рот. Потім він зволожив його гаряче чоло і освіжив водою зпеможене тіло.
Невдовзі Клейтон розплющив очі. Слабка тінь усмішки з’явилася на його обличчі, коли він побачив дівчину, що схилилася над ним. Коли він побачив Тарзана, то усмішка змінилася здивуванням.
— Все в порядку, — сказав Тарзан. — Ми вчасно прийшли. Тепер усе буде добре, і ви самі незчуєтеся, як одужаєте.
Англієць кволо похитав головою.
— Пізно, — прошепотів він. — Але так буде краще. Я хочу вмерти.
— А де Тюран? — спитала дівчина.
— Він пішов від мене, коли я занедужав. Це диявол у людській подобі. Коли я попросив принести мені води, бо був надто слабкий, щоб самому піти по неї, він на моїх очах випив половину, а решту вихлюпнув і сміявся мені в очі. — На цей спогад у хворого раптово спалахнула іскра життя і він підвівся на лікті. — Так, — майже вигукнув він, — я не вмру. Я проживу ще достатньо часу, щоб знайти цього негідника і вбити. Але коротке збудження ще більше знесилило його, і він знову зсунувся на підгниле сіно, яке колись разом зі старим непромокальним плащем правило за постіль для Джейн Портер.
