Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
Але сі прояви «двоєвір’я» ми лишимо на пізніше і тепер спинимось головно на тім, що може характеризувати наші передхристиянські практики зустрічі нового сонячного року, що скупились коло «Коляди», калєнд. Так називалось різдвяне свято, і особливо вечір перед різдвом на Балканах (новогрецьке колянта, болг. коленде або коледа, наше коляда). Се ім’я вигнало стару тубильчу назву «Корочюна», що досі начебто заховалась в Зах. Україні 1, у волохів і болгарів, а для XII в. засвідчена новгородським літописом, що се була назва загальна. (Назва, одначе, не зовсім ясна щодо свого значення: одні розуміють се як найкоротший день, інші — такий, що вже поступив, «покрачував»; в обох випадках ся назва властиво належить попередньому, воведенівсько-варвариному, циклові і перенеслася на коляду разом з різними святочними церемоніями).
1 Звістку про те, що в «Карпатській Русі» Крачуном зветься різдвяний хліб і різдвяний сніп (дідух), подав без ближчої вказівки Терещенко (Бытъ рус. народа, VII, с. 20). Вона досі зістається не потвердженою новішими записами (замітки до неї у Потебні — Объясн., II, с. 166, спеціальна праця пок. А. Петрушевича). Найбільш розвинувсь сей образ «старого Кречуна», Різдва, що гостить у себе Бога, У румунів: «Коли гонили жиди-каїни за мною [Христом], з дому до дому, від столу до столу, догонили мене на горі в Єрусалимі, на канун [Різдво], в домі Кречуна» і т. под. (Веселовскій, Каляды, як нижче).
Не вважаючи на всі спустошення в обрядовості сього свята, вчинені християнським духовенством і календарем, з фрагментів, ними полишених, вирисовується все-таки досить ясно величавий образ старого свята і старої релігії, яка лишила в нім найбільш повне відбиття. В нім багато спільного з Воведеннєм — круг ідей аналогічний, тільки те виглядає як слаба відбитка «Коляди», що забрала на себе все багатство словесного і дійового церемоніалу, зв’язаного з новоріччям. Річ характеристична, що, не вважаючи на все багатство християнських обрядів і імен, які вплелися в різдвяний словесний репертуар, дійова сторона свята дуже мало захоплена християнською ідеологією і явно спирається на системі молитв і магічних дій передхристиянських. Християнські церемонії відіграють зовсім другорядну ролю поруч відправ, які справляє голова родини, господар і почасти господиня.
Основну, провідну ідею їх я схарактеризував уже вище: словом і ділом, словесним твором і магічними актами, всею обстановою інсценіювати образ багатства, щастя, миру і спокою в своїм домі і своїм дворі в сей святочний мент і заворожити, таким чином, се багатство і щастя на цілий будучий рік в сю таємну хвилю. «Тайною», «божою, святою вечерою» дійсно зветься навечір’я Різдва — у нас подекуди і досі 1.
Сьому головному і загальному завданню товаришать різні дрібніші, спеціальніші магічні акти і закляття. Вся система святочних відправ опирається, цілком виразно, на комплексі ідей магічного характеру.
Відкривається святочна дія церемонією добування нового огню, рано на святвечір. С.им оновленим, чистим, новорічним огнем розпалюється огонь у печі і на припічку, для котрого місцями припасалось протягом попередніх дванадцяти днів дванадцять полін 2 — для дванадцяти страв, що мають бути зготовані на святочну вечерю, аби представити різносторонню достатність хазяйства.
1 Гуцульщина, IV, с. 12 і дд. Пор. колядку:
Ой д сему дому, ой д веселому,
Святая! («переспів»)
Ой у сім домі золотий столик,
На тім столику стоїть отавка,
На тій отавці золота скатирця,
На тій скатирці тайна вечеря.
Ґаздиня файна вечерю вносить,
Вечерю вносить, милого просить;
Принесла вона бутельку вина,
Коло милого та й собі сіла.
Божая Мати того узріла,
Тото узріла та й похвалила,
Тайну вечерю благословила.
(Гн., 59).
Викидаю зайві склади, які розтягають початковий розмір 5+5, а в однім віршу (9) поправляю явно переставлені слова-півстихи.
2 Про уживання спеціального стовбура для святочного дня, що грає таку визначну ролю в різдвянім ритуалі різних народів (сербський бадняк, французьке souche de Noel й ін.), а не пригадую звістки у нас. А варто б ще пошукати за сею практикою!
Сі дванадцять, чи навіть більше (властиво, 14), страв ось у якім порядку йдуть на Гуцульщині: боби, риби, варені пироги, голубці, сливи, пшенична кутя з медом («дзьобавка»), бараболі з товченим часником, узвар, горох з олією і часником, ячмінна каша з олією або медом («логаза»), сливки з фасолею, пироги з маком, «росівниця» — капустяний росіл з крупами, каша пшонна, варена кукурудза («кокот»). Дев’ять ритуальних страв з Самбірщини вичисляють в такім порядку: капуста, бараболі з олією, пироги з бараболь, киселиця, біб або горох, ячмінна або вівсяна каша (кутя) з маковим молоком, груші, голубці з вівсяними або пшеничними крупами, пшенична кутя з маком, гриби з олією; але додається, що декотрі пильнують мати 12 страв і старають оселедця, коли не можна мати риби. В гуцульськім ритуалі є також вагання між 9 і 12 стравами.
Очевидне в кожнім разі бажання, щоб головніші рослини поля і города були представлені. Деякі страви мають сильно архаїчний характер.
Всяка робота, окрім готування святочної вечері, в сей день недопустима. Все мусить бути приведене до ладу наперед. Все мусить бути на своїм місці, живий і мертвий інвентар має стрінути урочисту хвилю кожне на своїм пості. Ніщо не повинно ночувати, «світити» сеї ночі поза домом, в чужих руках, позичене абощо. Навіть на своїм подвір’ї ніщо не повинно десь сторчати на кілках, висіти на грядках. Всі члени родини теж мусять бути в зборі: «Боже сохрани де ночувать в людях — цілий год буде блукать». Боронь Боже також сваритись, навпаки, добре помиритись з ворогами, щоб в новім році було мирно. А зрештою між магічними актами сього таємничого дня є спеціальні дії на ворогів: позатикати клочем або отавою дірки в лавицях, примовляючи: «не дірки затикаю, але роти моїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене через цілий сей рік»; або зав’язати на мотузку гудзи з подібною ж примівкою й підложити під час вечері під себе, приказуючи: «аби всі роти так мовчали, як ті гудзи під моєю ср-ою».
Свята, «багата» вечеря («багата кутя»), виготовлена на новім огні з різнородних плодів землі і господарства з захованням відповідних порядків, «закону» («законна трапеза»), стає невичерпаним джерелом магічної сили, як позитивної: на утворення нового багатства в новім році, так і негативної: на відвернення всякої супротивної сили. Весь вечір і ніч, коли та трапеза поспіває, наповнені всякого роду магічними актами, які виконує головно господар, а також й інші члени сім’ї і дому. Найбільш докладний перегляд їх маємо з Гуцульщини, але в головнім їм відповідають подібні практики і з інших сторін. Так що хоч бажана була б провірка, чи нема тут якихось новіших запозичень від сусідів-волохів (старі спільності українсько-балканські більш-менш спільні всьому українському обрядові), то, з другої сторони, можемо поки що користуватися тутешніми відомостями і взагалі даними з галицького підгір’я для загальної ілюстрації новорічної, колядної чи різдвяної обрядовості, маючи на увазі ті аналогії з інших наших сторін.
Під вечір господар приносить до хати сіно, солому, снопи — різного збіжжя чи якогось одного, ритуального, як де ведеться. Сей сніп (чи снопи) — «дід» або «дідух» (інакше «коляда», «колядник», «корочун») — ставиться на покуті, підстеливши сіна. Дуже правдоподібно, що се той же «дід», обжиночний сніп, внесений з процесією до дому при закінченні останнього жнива 1: своїм зерном, що буде з нього вимолочене по скінченні новорічного (різдвяного) свята, він засіє поле наново і відродить урожай; але сей зв’язок в записах, здається, не сконстатований.
1 Потебня, Объясненія, II, c. 167 — 8.
Сіно або солома (теж звані дідухом) стелиться під столом і на столі. На чотири роги стола кладеться часник — охоронне зілля від злої сили. Під стіл кладеться різне залізо, на котре добре ступити ногами, щоб були тверді, як залізо (церемонія, яка практикується в різних місцях, в різних формах, в різні моменти свята). Сніп обв’язується перевеслом або залізним ланцюхом. На сніп кладеться також хомут, ярмо, плуг або якісь його часті — як де; потім все застелюється обрусом. На сіно чи солому, положену на покуті, виставляється потім хліб, кутя, як де практикується. На стіл викладаються спечені хліби і калачі, також укладені відповідно до звичаю («настільник»). Місцями прийнято, що викладає хліби чи кутю дитина, хлопець, «невинна душа».
