Купальниця - Вдовиченко Галина (книги хорошего качества .txt) 📗
травнева засмага. Вона всіх любила, і всі, здавалось, любили її.
А зараз? Хто це зараз ховається під подушку? Це не вона! Во-
на втратила найбільшу радість — бути собою.
Вставай, сказала вона собі. Вставай. Через силу вставай!
Глянула за вікно. Ранок горнувся до шиби сірою памороззю.
Пролунав телефонний дзвінок у передпокої. Голосніше, аніж
зазвичай, заговорила по телефону пані Стася, її голос радісно
бринів за дверима: «Сашуню! — гукнула вона. — Фіра дзво-
нить! Біжи скоріше!.. — І сміх, і знову сміх. І піднесений голос
Сашуні: «Дякую! Дякую, сонце! Ах ти ж йолки!» — І щось не-
виразне, а згодом: «Гєнеку, давай сюди! Усе цікаве проспиш».
Олег ворухнувся, натягнув ковдру на голову. Кароліна на-
впаки — відкинула край, сіла на ліжку, прислухаючись: вона
намагалась розчути окремі слова, їй видавалось важливим
підключитись до джерела веселощів, яке цього ранку било ли-
ше за кілька метрів від їхньої безрадісної кімнати. Що так ті-
шить сусідів? Від чого вони так радіють?
Спустилася дев’ятьма сходинками, тримаючись гладенько-
го поруччя. Ще не так давно один лиш погляд, один доторк
до дерева — долонею чи ступнею — дарували їй задоволення
від зручної красивої речі на щодень. А тепер вона відчувала
холод під ногами і думала, яка це дурість — вгатити все, що
мали, у дерев’яну розкіш, зведену в кімнаті, яка їм не нале-
жить. Бідні безумці!
224
Як давно вже збагнула Кароліна, взаєморозуміння мешкан-
ців цієї оселі трималося на різночассі відвідин ванної кімнати.
Кароліні вдавалось уклинюватись між ранніми пташками —
пані Стасею, та прокидалась о шостій, та Сашунею, він нама-
гався встигнути до відкриття своєї крихітної майстерні ще ви-
йти на фотополювання у ранковому навскісному світлі. Але
цього разу стався збій у графіку: у Каролінин час ванна була
зайнята. Крізь вузьку смужку під зачиненими дверима проби-
валося світло. Кароліна вийшла на кухню і вислухала натхнен-
ну розповідь пані Стасі про Фіру, яка ходить на базар у схід-
ний Єрусалим і торгується там так само завзято, як у Львові на
Привокзальному ринку, а те, що в Ізраїлі сила-силенна наших, то хто б у цьому сумнівався! А от те, що Фіра пам’ятає, що сьо-
годні Сашунин день народження, то це — приємний сюрприз.
— Ти з ванної? — привіталась Кароліна з Гєнеком.
Це й так було видно по його вологому волоссю і блиску
очей, він завжди зранку приймав крижаний душ. Актор, ка-
зав, має ставитись до свого тіла як до інструмента і тримати
його в постійній готовності до нових випробувань.
— Шлагбаум відкритий! — молодеча енергія Гєнека била
через край, здавалося він зараз зробить стійку на руках і про-
йдеться так по кухні. — Сьогодні о п’ятій, нагадую!
Кароліна підвелась і вийшла з кухні.
— Чуєш, Кароліно, — навздогін гукнув до неї Гєнек, —
о п’ятій збираємось!
Одна з найкращих звичок Гєнека полягала в тому, що він
завжди мив після себе ванну. На відміну від Сашуні, якому
раз у раз терпляче нагадувала пані Стася: «Хто у ванні був
останній?..» — «Ах ти ж йолки!» — кожного разу підхоплю-
вався Сашуня і біг наводити за собою лад у місцях спільного
користування.
Кароліна змила з себе піну, а тоді закрутила кран з гарячою
водою і пустила холодну. Крижаний душ вдарив по спині ба-
тогом. «А-а-а!» — вихопилось у неї. Немов хтось узяв за плечі
225
і струсонув щосили. Сама собі влаштувала крижані тортури, спрямовуючи воду на плечі, на груди, на спину, відчуваючи са-
домазохічне задоволення від цих катувань, і коли, нарешті, ви-
мкнула воду, то з подивом виявила, що їй не холодно. Червона
шкіра пашіла зсередини, хоча на дотик була як лід. А з дзерка-
ла дивилась колишня Кароліна — та Кароліна з блискучими
очима, яка усміхалась не через щось, а просто так.
З надміром енергії треба було щось робити, заходилася
прибирати. Звідки й сила взялась — відтерла до блиску всі
кутки у ванній, повикидала порожні пляшки з-під шампунів
та всі обмилки. Вичистила передпокій, зробила лад поміж
взуттям і перейшла до кімнати, аніскільки не втомившись. Це
завзяте порядкування впливало на її настрій та самопочуття
незгірше за холодний душ. Робота горіла в руках. Олег глянув
на неї з пересторогою, забрався зі своїм ноутбуком в один кут, перейшов у другий, узявся було помагати, однак лише зава-
жав. Нарешті зупинився: «Я тебе дратую», — і вийшов за две-
рі. Кароліна полегшено зітхнула. Вона його теж дратувала, це
було зрозуміло без слів.
* * *
На сцені театру для дітей та юнацтва прогнали всю виставу
від початку до кінця. Космос попередив перед початком: усе
по-дорослому, без жодних зупинок, розбір польотів — опіс-
ля. Поїхали!
Русалка грала дуже старанно, не було їй у чому дорікнути, бо краще вона не зіграє ніколи. Кароліна розуміла це, і їй зда-
валось, що це розуміє і Космос, хоч його непроникне обличчя
не давало можливості побачити, що він відчуває. Космос зро-
бив усе, що від нього залежало, він намагався врятувати свій
театр ціною прийнятного обміну: спонсор надає театру необ-
хідної підтримки, а його красуня-донька грає в одній з вистав
головну роль. П’єсу було обрано таку як треба — сучасну, з ди-
намічним сюжетом, з трагічними та комічними моментами.
226
Артисти — завзяті й амбітні. Режисер — майстер. Показ виста-
ви, думали всі, відбудеться у доволі вузькому колі — на корпо-
ративі у спонсора, скажімо. Або в якомусь з університетів, для
студентів. Але багатий татусь заплатив за оренду театру, за афі-
ші по всьому місту, за рекламу. Розповсюдження запрошень
доручили тямущому топ-менеджеру фірми, поставили завдан-
ня: зал має бути повний. Щоб жодного порожнього місця!
Тепер головне — щоб Русалка не підвела, а оточення зіграє
короля, тобто королеву. Партнери по сцені витягнуть усе.
Так воно і сталося.
Особливо сподобалась Кароліні гра дівчини-подруги го-
ловної героїні. І Гєнек перевершив себе, він грав, в принципі, самого себе. І який цей хлопець був симпатичний на сцені!
Кароліні було складно оцінити свою роботу, але вона від-
чувала бульбашки шампанського в крові — той внутрішній
стан, коли ти ніби трохи випила, тебе несе і все тобі вдаєть-
ся. Слова — щирі, і жести правдиві, інтонація точна, і шлейф
залишається, коли ти йдеш.
На диво, після генеральної репетиції Космос нікого не сва-
рив, дав кілька порад, зупинився на кількох моментах і від-
правив усіх відпочивати-відсипатися перед прем’єрою.
Коли прощались, Кароліна зауважила на собі його вивча-
ючий погляд, і тоді зрозуміла, що грала вона непогано.
Увечері на кухні зробили Сашуні подарунок на день наро-
дження — показали уривок з вистави. Гєнек грав за себе. Ка-
роліна — за головну героїню.
— Класно, — сказав Сашуня.
— І ось тобі запрошення на повну версію, — Гєнек витяг
з кишені три квитки. — Тобі, Олегові і… Я подумав, може ми
тебе знесемо по сходах? — подивився на тітку.
Пані Стася обхопила голову племінника, притулила до себе:
— Моє ти хороше! А потім як? Захочете відзначити подію, поговорити… Я вас тільки зв’язуватиму. Ні, справжні жінки
нікого своєю присутністю не обтяжують.
227
— То я вам відео познімаю! — знайшовся Сашуня. — Мо-
єю фотокамерою чудове відео можна зняти. А ввечері пока-
жу вам епізоди, де гратимуть Гєнек та Кароліна.
— Ти підеш? — запитала Кароліна Олега, вилучивши мо-
мент.
— Піду! — запевнив він.
До вистави залишалось години три, коли у двері подзво-
нили. На порозі стояла повна жінка в червоному пальті та
