Елементарні частинки - Уельбек Мішель (читать полные книги онлайн бесплатно txt) 📗
Вивільнений від папок і книг, які займали геть усі полиці, кабінет Деплешена здавався величезним.
— Ось так, — мовив він, ледь помітно усміхаючись. — Наприкінці місяця йду на пенсію.
Джерзінські так і залишився стояти з роззявленим ротом. Спілкуєшся з людиною роками, іноді десятиліттями, поволі звикаючи уникати особистих питань і по–справжньому важливих тем; але плекаєш надію, що згодом за більш сприятливих обставин, звичайно ж, знайдеться час наблизитися до цих питань і тем; раз за разом відсунута перспектива більш тісного людського контакту ніколи не зникає повністю лише через те, що це неможливо, оскільки ніяке спілкування між людьми не вкладається в занадто вузькі застиглі рамки. Отже, попереду завжди майорить перспектива «справжніх і глибоких» стосунків, яка може проіснувати роки, іноді десятки років, аж доки будь–яка вирішальна і безжальна обставина (найчастіше смерть чи смертельна невиліковна хвороба) не засвідчать нам, що вже запізно, що саме ті «найглибші і найсправжніші» стосунки, про які ми мріяли, не здійсняться, як не збулося і все решта. Протягом усіх п’ятнадцяти років своєї професійної діяльності він не знав нікого, крім Деплешена, з ким йому хотілось би налагодити стосунки, які виходили за межі простого співробітництва, хоча б іноді поза цим, суто утилітарним, невимовно нудним, яке і створює звичну атмосферу життя установи. Що ж, не вийшло. Він ошелешено дивився на картонні коробки з книжками, розставлені на підлозі кабінету.
— Гадаю, нам варто піти куди–небудь пропустити по чарчині, — запропонував Деплешен, безпомильно збагнувши специфіку моменту.
Пройшовши повз музей д’Орсе, вони розташувались на терасі «Дев’ятнадцяте сторіччя». За сусіднім столиком жваво щебетала купка італійських туристів. Джерзінські замовив пиво, а Деплешен — нерозбавлене ірландське віскі.
— Що ж ви тепер збираєтеся робити?
— Не знаю. — Деплешен, схоже, справді не знав. — Помандрувати… Може, трохи сексуального туризму. — Він усміхнувся; коли він усміхався, його обличчя все ще не втрачало залишків вроди; то було гірке очарування зневіреної людини, яка, проте, зберегла природний шарм. — Я пожартував… Щиро кажучи, це мене вже зовсім не цікавить. Знання, авжеж… Жага знань залишилася. Цікава це штука — жага знань. Вона притаманна небагатьом, навіть серед учених; більшість задовольняється тим, що робить кар’єру, вони швидко переходять в адміністратори; однак для історії людства вона дуже важлива, ця жага. Уявіть собі сюжет, в якому маленька група людей — всього декілька сот на всій планеті — одержимо прямує до дуже складної, дуже абстрактної, абсолютно незрозумілої для непричетних мети. Ці люди навіки залишаються невідомими більшій частині населення; немає у них ані влади, ні багатства, ні пошани; ніхто навіть і гадки не має про ту втіху, яку їм дає їхня скромна діяльність. А проте вони — найважливіша із світових ланок з тієї простої причини, що в руках у них — ключ до раціональної достовірності. Все те, що вони проголошують істинним, рано чи пізно визнає більшість населення. Ніяка влада — економічна, політична, суспільна чи релігійна, вочевидь не в змозі заперечувати обґрунтовану розумом істинність. Можна стверджувати, що Захід надміру цікавиться філософією і політикою, окрім того, абсолютно нерозумно ламає списи довкола філософських і політичних питань; можна також стверджувати, що Захід палко любить літературу й мистецтво; але насправді ніщо не відіграє в його історії такої визначальної ролі, як потреба у раціональній достовірності. Зрештою Захід готовий в ім’я цієї потреби пожертвувати усім: релігією, щастям, своїми надіями і зрештою самим життям. Це факт, про який не слід забувати, коли маєш намір скласти узагальнену думку про західну цивілізацію.
Деплешен замислився. Його погляд, поблукавши з хвилину серед столиків, зупинився на склянці.
— Згадую одного хлопця, я з ним познайомився у першому класі ліцею, коли мені було шістнадцять. Він був з таких… Дуже складний, дуже неспокійний. Він виходець з багатої, досить патріархальної родини, до того ж він повною мірою поділяв усі поняття свого кола. Одного разу під час суперечки він сказав мені: «Цінність релігії визначається якістю моралі, яка в ній закладена». Я втратив мову від несподіванки і захвату. Так і не збагну, чи він самотужки дійшов такого висновку, чи десь вичитав цю тезу; у будь–якому разі його фраза мене надзвичайно вразила. Ось уже протягом сорока років я розмірковую над нею і саме сьогодні дійшов висновку, що він помилявся. Мені здається неможливим щодо релігії ставати виключно на точку зору моралі; одначе Кант не безпричинно стверджував, що сам Спаситель роду людського має підкорятися універсальним законам всесвітньої моральності. Але я дійшов висновку, що суть релігії передусім — це спроби пояснення світобудови, а жодна подібна спроба не може бути самостійною, якщо вона суперечить нашій потребі в раціональній достовірності. Математичний доказ, експериментальний підхід — це вищі досягнення людської свідомості. Я цілком усвідомлюю, що, на перший погляд, факти мені заперечують, розумію, що іслам, схоже, найдурніша, найбрехливіша і найбільш обскурантська з усіх релігій, тепер, певне, перейшов у наступ; але все це не більше ніж поверхові і скороминущі явища; у тривалій перспективі іслам приречений, його крах ще більш неминучий, ніж крах християнства.
Джерзінські підвів голову — він слухав дуже уважно. Він ніколи не думав, що Деплешена хвилюють подібні проблеми; а той, трохи повагавшись, вів далі:
— Здобувши ступінь бакалавра, я спустив Філіппа з ока, а через кілька років дізнався, що він покінчив життя самогубством. Зрештою, я вважаю, що тут є якийсь зв’язок: бути одночасно гомосексуалістом, католиком–фундаменталістом і роялістом — це, слід визнати, нелегка ноша, хоч би як там було.
У ці хвилини Джерзінські зрозумів, що він сам у глибині душі ніколи не переймався по–справжньому проблемами релігії, але чітко усвідомлював, і вже давно, що матеріалістична метафізика, спочатку зруйнувавши ущент релігійні вірування попереднього сторіччя, сама була знищена новітніми досягненнями фізики. Цікаво, що ні він, ні будь–хто з фізиків, з якими йому доводилося спілкуватися, ніколи не відчували щонайменшого хвилювання чи сумнівів, пов’язаних з проблемами духу.
— Щодо мене, — сказав Мішель, щойно ця думка сформувалась у його мозку, — то мені здається, що я маю дотримуватись прагматичного позитивізму як фундаменту, на якому загалом тримається праця дослідника. Існують факти, пов’язані закономірностями, а поняття причинності ненаукове. Світ дорівнює сумі тих знань, які ми про нього маємо.
— Я більше не вчений, — відповів Деплешен, сповнений невідпорної щирості. Може, саме тому я й запізнило дозволив метафізичним питанням так захопити мене. Але ви, безперечно, маєте слушність. Слід продовжувати пошуки, експериментувати, відкривати нові закони, а все решта не має значення. Згадайте Паскаля: «Взагалі слід сказати: це утворюється через уяву і рух, бо це істинно. Описати щось абстрактне і створити машину — це смішно, оскільки це марно, ненадійно, болісно. Але повторюся ще раз, що слушність має саме він, а не Декарт. До речі, ви вже визначилися, що будете робити? Я питаю про це через… — він зробив вибачливий жест, — через цю історію із закінченням терміну.
— Авжеж. Я хотів би дістати посаду в Голуейському дослідному центрі в Ірландії. Необхідно швидко здійснити підготовку до простих дослідів з цілою низкою радіоактивних міток при постійній температурі й тиску. Але передовсім мені знадобиться велика обчислювальна база і, здається, там є все необхідне для цього.
— Ви розмірковуєте над новим напрямком досліджень? — Голос Деплешена ледь помітно затремтів, що свідчило про неабияку схвильованість, він і сам це помітив, і знову на його вустах з’явилась усмішка, яка, здавалося, свідчила, що він сам собі видається смішним. Він м’яко додав: — Жага знань…
— Я вважаю помилковим, що ми збираємося виходити тільки з природної ДНК. Молекула ДНК дуже складна, її еволюція до деякої міри підвладна випадковості: тут наявна невиправдана надмірність, довгі ланцюжки, які не кодують інформацію, і ще бозна–що. Якщо справді хочеш вивчити умови мутації цілком і частково, як вихідний матеріал слід брати простіші самовідтворювані молекули, в яких кількість зв’язків не перевищує кількох сотень.
