Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
“А що патріарх писав з тобою, отче Арсеніє, про Шуйского, — щоб його відіслати государеві”, — говорив далі гетьман — “то се річ не велика, щоб і віддати його, тільки у нас нема такого звичаю! Коли б хто забив когось, навіть великого чоловіка, або й самого короля, то у нас не видадуть. А він каже, що забив якогось великого чоловіка, що забрав у нього якийсь маєток” 18). Арсеній сказав: “Не було у нього ніякого маєтку, а був він молодий піддячий — по вашому підписок, украв царських грошей 100 рублів і втік до Польщі”. Гетьман сказав: “Се ми від тебе таке чуємо, а инші кажуть, що він когось убив, і нам убійника ніяк не можна видати, а коли так як ти кажеш, що він украв, то у нас єсть таке (правило): таких видають. Тільки я тобі кажу — скажи государеві-цареві: се мала справа!” І далі говорив: “Отче Арсеніє, скажи й. ц. в. одно: Він у мене його (Акундинова) просить, а я віддаю йому, государеві, і себе і всю землю Руську, ще й Польську землю йому очищу; і Татари на його землю не підуть, і Турок буде в згоді й Татари, і всі доохрестні будуть у страху перед ним, государем. Ми йому на те присягнемо! А коли не прийме мене, я поневолі зложуся з Турком, з Татарами, з Венграми, з Волохами і піду на його землю: заберемо все що має!” 19).
Арсеній висловив побожне бажаннє, щоб до того не прийшло, і гетьман знову вернувся до справи Акундинова-Шуйского, доказуючи неможливість видачі:
“Отче Арсеніє, як би то було, коли б я переїхав до государя до Москви, а король став би мене у государя випрошувати, і государ мене королеві видав, а король би мене вбив?” Арсеній каже: “Мости-пане гетьмане, утікачів, злодіїв або забийців видавати — се діло мале, і ніхто того просити не стане, але назвати себе царським сином — се діло незвичайне, і в тім тобі гріха не буде, коли відошлеш його до государя. Про се тобі й патр. Паїсій писав, просив для Божого Гробу, щоб ти того вора відіслав до государя. Писав тобі, що коли то собі вважаєш за гріх, то він тобі то розгрішив, пробачив і той гріх з твоєї душі на себе перейняв” 20). — “Та він у мене не називає себе царським сином, а кн. Шуйским, — сказав гетьман, — каже, що втік за вбийство, і прийшов до мене і просив дати йому грамоти до пограничних (українських) городів — щоб його пропускали, бо він хоче їхати до государя до Москви; він там почав “воровати” (робити замішаннє), і довідавшись йому заборонив; а тепер його тут нема. Але ти, отче Арсеніє, одно скажи (цареві): Як государ нам ту милость покаже, прийме нас в соєдиненнє і поміч дасть, тоді все ніщо! хочби таких ворів десять було, не зможуть вони государеві нічого зробити, і не буде що государеві їх стерегтися: Бог йому скрізь буде помічником, і наші голови за государем. Не тільки що таким ворам буде він страшний, але й найбільшим царям. А такий малий чоловік, що може зробити? хто його послухає? Не велике діло й видати його — але військо на те буде відказувати” 21). І по тих словах гетьман устав і пішов до себе.
10-20 листопада прийшов на подвірє до митрополита і Арсенія писар, і війшовши до келії і сівши так заговорив: “Владико святий і пан-отче Арсеніє! прислав мене до вас гетьман, щоб вам потвердити те, що він учора говорив: щоб ви то государеві переказали, і щоб государ нам у тім учинив свій милостивий указ: нехай велить то написати нам ясно, або з якою небудь духовною особою пришле певно і безповоротно про се 22) що ми словесно через вас переказуємо, щоб ми мали надію, що государ нас прийме всоєдиненьє”.
Арсеній сказав, що в сій справі вони могли б післати до царя свого чоловіка; але писар відповів: “Ми тепер своїх послів не пішлемо. Що государ тепер нам відповість — через вас (відповість) 23). Ми раніш до нього прислали, та тільки на великий сором собі. А тепер остаточно посилаємо через вас. Що государ перекаже через вас, духовних осіб, або через когось иншого, кому він то доручить, — відповідно до того і ми будемо поступати”.
Другого дня митрополит назаретський пішов на подвірє Виговського посвятити воду, і з ним Арсеній. Після відправи писар просив їх сісти і показав заготовлені для них листи: для митрополита назаретського про милостиню, для Арсенія про Акундинова-Шуйського. Маємо сю гетьманську грамоту в московських актах в перекладі. По титулі тут читаємо:
Повертав отець Арсеній, строїтель Троїцького Сергієва монастиря до государства твого з наказу свят. патріярха єрусалимського. Ми той лист як від святителя — з почестю прийняли-сьмо, і устні мови від отця Арсенія любезно вислухали, і супроти намов о. Арсенія і листу свят. патріярха про того Тимошку — що тут у нас пробував, без усякої чести, як чоловік плохий і негідний — звеліли ми того Тимошку ніде не приймати, і щоб із наших городів він пішов геть. Бо і свят. патріярх дав нам знати про його негідні вчинки. А що о. Арсеній про того негідника Тимошку і в справах потрібних і вірі нашій православній важних устно твому цар. вел. росповість, — тому зволь віру дати. Ми ж послуги наші твому цар. вел. найнижче віддаємо 24).
Виходячи від писаря, попрощавшися з ним Арсеній ще спитав: “Так мені государеві тільки сказати, що ми його вислали з своєї землі і жити в ній заборонили?” Писар: “Так і скажи”. Арсеній: “Патр. Паїсій писав зо мною до гетьмана, щоб відіслав його до государя, а до инших земель нікуди не пускав. А тепер ви вислали його з своєї землі, а у государя просите милости і помочи! Ану ж государ щось до вас про нього напише, де ви його тоді візьмете? Не добре зробили, що государску ласку до себе забули і за такого вора обстали!” Писар: “Скажу вам як на сповіді! гетьман на нього гнівається, і на очі до себе не велів пускать. Велів йому відмовити, щоб ніде в козацьких границях його не було, в ніякім городі, і я дав йому проїзжий лист до полковників, щоб давали йому провідників, подводи і страву. Та й між козаками богато стало на нього (Акундинова) невдоволених і між собою переговорюються, що через от таких і раніш багато крови проливалося”.
Перед обідом Арсеній викликав до себе підписка, питав, де тепер той, що зветься Шуйским? І той сказав: “Поїхав, не знаю куди; говорив нам, що їде в Волохи — я писав проїзжий лист. А чоловік його до Венгрів: казав (Акундинов), що посилає свого чоловіка до Венгрів задля річей: що мовляв лишив у Венгрів одежу, а сам нібито поїде до Волохів — так нам говорив”.
У вечері писар привіз і віддав листи митрополитові й Арсенієві. і сказав: “Понад то посилає з вами гетьман і все військо повинний поклін й. ц. величеству” (13) 23 Арсеній з митрополитом поїхав на Путивль. Розпитував перед виїздом багатьох про Акундинова, і всі казали, що поїхав на Угорщину 25).
Подробиці виїзду Акундинова з України не відомі; не знати чи виїхав тоді чи згодом 26). З Семигороду поїхав до Швеції, щоб бути ближче до Пскова, де йшло тоді повстаннє, в дуже гострих формах (літом прийшло до формальної облоги Пскова царськими військами, і замішаннє потім тягло ся весь рік). Був в Ревелі, відти приїхав до Стокгольму, і тут дізналися про нього московські люде, а царське посольство стало добивати ся його видачі. Дістало до рук одначе тільки його товариша Костя Конюховського, і той на муках в Москві розповів одісею Акундинова. Про побут його на Україні він оповів, що Виговський виявив до Акундинова велику приязнь — став його другом і названим братом, і через нього він має велику надію на Українців, — се властиво одиноке, на що він може рахувати. За порозуміннєм з Виговським Акундинов писав до хана, щоб той його прийняв до себе, але хан йому нічого не відповів. Тоді почувши про псковське замішаннє, почав просити гетьмана, щоб він написав про нього до шведської королеви, але гетьман відказав, що у нього нема зносин з шведською королевою, але може написати за нього до Ракоція.
Акундинов тим часом вернувся до Ревеля — щоб бути ближче до Пскова, і його там арестовано, але таки Москві не видано, а випущено, і він виїхав, здається до Прусії, а відти до Голштинії. Тут одначе вислідили його купці з Любека, що сподівалися за се царської ласки; за їх вказівками зараз кинулась туди московська дипльоматія, і тутешній герцог Фрідріх (з ольденбурської династії, з котрої походять данські королі і ріжні ольденбурські принци російського царського дому) показався менше принціпіяльним, ніж козацьке військо. В заміну за неприємні для голштинського уряду документи, що були в руках московського уряду, він згодився видати Акундинова. При кінці 1653 р. його привезено до Москви; він пробував себе позбавити життя, але його пильновано, і до того не допущено. Допитували на муках і потім четвертували 27).
