Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Або зображений на передньому плані картини високий водоспад несамовито розтікається далеко внизу за обрій. Лінія гірського хребта, розташована на задньому плані, утворює кам'яну дугу природного моста, що тягнеться по обидві сторони від темного лісу.
Пара людей, що стоять обличчям один до одного, і знаходяться впоперек мосту, їх оточує яскраво світла аура, утворена променями призахідного сонця. Гори оповиті пурпуровим серпанком багрянцю призахідного сонця. Велич цієї пари людей, що купаються в променях заходу, приковувала захоплену увагу.
Ніккі була просто вражена усім цим убранням Народного палацу, всі тут поклонялося красі.
Починаючи від дизайну інтер'єру, різноманітності використаних гірських порід для кладки підлоги, сходів, і колон, до скульптур, статуй і творів художньої живопису.
Палац, здавалося, дихав красою і любов'ю до всього навколишнього світу, він співав пісню природі, оспівуючи саме велике мистецтво — життя.
Всюди перебував дух великої значущості не тільки природи, але і людської істоти, починаючи від самої зовнішньої будови палацу, до його внутрішнього оздоблення. Палац сам по собі був шедевром мистецтва, віртуозне виконання якого надихало кожного, закликаючи до самої суті людини.
Мало що могло бути більш захоплюючим, ніж всі ці прекрасні полотна, але, на жаль, ними могли милуватися лише деякі. Адже прохід у цю галерею, по якій зараз йшли Ніккі і Енн, був відкритий далеко не для віх.
Він вів до самої нижньої частини палацу, туди, де спочивали колишні правителі Д'хари. У фамільний склеп по цій галереї міг проходити виключно лише лорд Рал.
Багато б порахували це проявом скупого егоїзму: всі ці закриті процесії і церемонії у склепі — але думати так було б цинічним з їх боку.
Ніккі занадто добре була обізнана про те, наскільки різними людьми були правителі Д'хари.
Рідний батько Річарда процвітав в жорстокої тиранії. А його давні предки, задовго до цього, могли бути ким завгодно.
Справжні бажання і наміри часто спотворювалися наступними поколіннями, так само, як справжні наміри художників, які написали всі ці картини, були нікому не відомі, але вони деформувалися від трактування їх ідей багатими людьми, що мають владу.
Мудрі правителі часто дотримувалися порад спритних придворних, відмітаючи всі досягнення своїх предків.
Ніккі завжди думала, що все повинно грунтуватися на емпіричному досвіді минулого, щоб не допускати тих помилок, а вчитися на них; не упустити суть найважливіших речей і зрозуміти їхню справжню значимість.
Однак, у житті кожен робив свій власний вибір. Люди в минулому втрачали справжню сутність цих цінностей, вони билися і перемагали, слідуючи власним вигодам, знищуючи спадщину, виходячи з власних корисливих інтересів.
А наступним поколінням не залишалося нічого іншого, як боротися за відродження того, що було нерозважливо розтрачено їх предками, які навіть палець об палець не стукнули, щоб зберегти ці цінності.
Ніккі милувалася картинами на протязі всього довгого шляху до гробниць предків. Всі ці полотна були як би метафоричними посланнями предків, які нагадували правлячому лорду Ралу про те, що найвища в світі цінність — життя.
Коли він йшов віддати належне праху предків, ця галерея змушувала його задуматися про істинне його призначення. По суті, вона була нагадуванням правлячому лорду Ралу про властиве йому прагнення до усвідомлення цінності, назва якої — велика значущість людського життя.
Але, на жаль, більшість з тих, хто колись часто проходив по цій галереї, були сліпі в цьому відношенні, і робили так, що багатьом поколінням людей було недоступне те, чим насолоджувались їх предки, те, що було ними заповідано нащадкам — можливість насолоджуватися настільки щедрими дарами. Тому палац і був створений за допомогою магії, він сам, по суті, був чарівництвом — єдиним заклинанням, — цілком спрямованим на зміцнення сили гнізда Ралів.
І тому він, наповнений втіленнями краси, був постійним нагадуванням його господареві про найголовніше в його спадщині. А це була велика грізна сила магії, яка охороняла палац як зіницю ока — для всіх жителів Д'хари.
Однак, наскільки б захоплюючим і чарівним не був палац, його краса не могла зрівнятися з величчю тієї мармурової статуї, створеної Річардом, яку Ніккі побачила в Алтур-Ранзі.
Те творіння не було з чим порівнювати, воно було більше, ніж навіть саме поняття краси. Сповнена неприборканої жаги до життя, статуя вивернула тоді душу Ніккі навиворіт, відродивши в ній все живе, людське, назавжди змінивши колишні догмати в її свідомості.
Річард був тим з небагатьох лордів Ралов, хто приніс із собою те, про що мріяли його предки — справжнісіньку іскру життя: найбільшу з цінностей — важливість і значимість кожної людини.
— Ти любиш його, чи не так?
Ніккі примружилася. А потім пильно дивилась на Енн, коли вони дійшли до кінця галереї.
— Що?
— Ти любиш Річарда, адже так!?
Ніккі спрямувала свій погляд вдалину.
— Ми всі любимо Річарда, так чи інакше.
— Ти прекрасно знаєш, що я маю на увазі.
Ніккі задумалася, підшукуючи слова, і не переводячи погляд, сказала:
— Енн, не мені тобі пояснювати, у Річарда є дружина. Він не просто одружений на комусь, він любить свою дружину. Обожнює її і готовий пожертвувати життям заради цієї любові.
Енн промовчала.
— Крім того, — Ніккі перервала затягнуте мовчання — Я та, хто намагався зруйнувати його життя — всі наші життя, якщо уточнити, — коли забрала його з собою в Старий Світ. І мені практично вдалося це зробити. Йому б належало знищити мене в помсту за те, що я змусила його пережити. І я була б з ним солідарна, прийми він таке рішення.
— Можливо, — нарешті відповіла Енн, — Але то було в минулому, а я питаю про сьогодення, про те, що є зараз.
— Що ти маєш на увазі?
Енн важко зітхнула, вони повернули через проліт до чергової низки сходів, що вели углиб, до самого нижнього рівня палацу — прямо до гробниці.
— Ну, припустімо, я вважаю, що у Натана було досить багато причин ненавидіти мене, точно так само, як і у Річарда знайшлося б їх не менше. Справа в тому, що коли ЦЕ відбувається, все перевертається з ніг на голову. І подібні думки просто вилітають з голови.
Як я зовсім недавно помітила, всі люди рано чи пізно помиляються. Натан знайшов у собі сили пробачити мені мої помилки. А так як ти досі перебуваєш в доброму здоров'ї, можна зробити висновок, що, Річард, очевидно, простив тобі і твої провини.
— Я ж тобі кажу, що Річард одружений на коханій жінці.
— На жінці, яка начебто існує, а ніби й ні.
— Я ввела шкатулки Одена в гру, і повір мені, я точно знаю, що ця жінка існує.
— Але ти все одно мене не зрозуміла, я не про це тлумачу.
Ніккі призупинилася.
— Ну так розтлумач мені, чого ти хочеш?
— Послухай Ніккі… — Енн забарилася на секунду, — Ось, наприклад, ти хоча б можеш уявити собі, наскільки мені важко не звертатися до тебе — «Сестра Ніккі».
— По-моєму, ти трохи відхилилася від теми.
Енн широко посміхнулася.
— Так і є, те, що я хочу до тебе донести — воно вище всього, набагато більше, ніж доля однієї людини.
— І що ж це?
Енн сплеснула руками.
— Та все! І ця війна, і те, що він — лорд Рал, і його дар, і вічна боротьба з Імперським Орденом, і викликані шимами проблеми з магією, і заклинання Вогняного Ланцюга, і навіть шкатулки Одена — все, розумієш, все це.
Якби хоч хтось із нас знав, у яку халепу він потрапив зараз, і з чим йому доводиться тепер боротися. Ти тільки уяви собі, скільки Річарду довелося пережити, і скільки ще належить. Зараз він самотній у своїй боротьбі, і йому немає на кого спертися, немає поруч людини, яка б простягнула йому руку допомоги.
— Я не можу з тобою не погодитись: у цьому плані ти абсолютно права, — сказала Ніккі.
— Річард, як самотній листок, що впав з дерева, на холодну землю. Він опинився в центрі багатьох великих змін, що занадто багатьо для однієї людини. Він став ключовою фігурою, яка впливає не тільки на результат подій, але і всі наші життя.
