Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Сліпота - Сарамаго Жозе (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Сліпота - Сарамаго Жозе (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Сліпота - Сарамаго Жозе (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я бачила все, що бачила, в мене не було іншої ради, Скільки людей було в карантині, Близько трьох сотень, Відколи, Від самого початку, ми звідти вийшли лише три дні тому, я вже вам казала, Я думаю, що я осліп найпершим, сказав перший сліпий, То, мабуть, було жахливо, Сьогодні ви уже вдруге застосовуєте це слово, сказала дружина лікаря, Пробачте, мені раптом здалося безглуздим усе те, що я написав, відтоді як ми осліпли, моя родина і я, А про що ви писали, Про те, як ми страждаємо, про наше життя, Кожен повинен писати лише про те, що він знає, а про те, чого не знає, розпитувати, Я розпитую вас, І я вам багато чого розповім, але не знаю коли, не сьогодні, десь потім. Дружина лікаря доторкнулася аркушем паперу до руки письменника, Ви не проти показати мені, де ви працюєте, що саме пишете, Навпаки, ходімо зі мною, Нам теж можна піти з вами, запитала дружина першого сліпого, Це ваше помешкання, сказав письменник, я тут лише тимчасовий гість. У спальні стояв невеличкий стіл, на ньому — погашена лампа. Тьмяне світло, яке проникало крізь вікно, дозволяло бачити ліворуч білі аркуші, а праворуч — змережані літерами, посередині лежав аркуш наполовину списаний. Біля лампи лежали дві нові кулькові авторучки. Ось моя робота, сказав письменник. Дружина лікаря запитала, Можна, й не чекаючи відповіді, взяла списані аркуші, десь близько двадцятьох, і пробігла очима по дрібних каліграфічних літерах, по рядках, які лізли то вгору, то вниз, по словах, написаних на білому папері, на білому тлі сліпоти, Я тут тимчасовий гість, сказав письменник, а це ті знаки, які я залишаю там, де мені доводиться бувати. Дружина лікаря поклала йому руку на плече, а він знайшов її обома руками й повільно підніс до губів, Не пропадайте, не дозволяйте собі пропасти, сказав він, і було не дуже схоже, щоб свої таємничі, загадкові слова він промовив не випадково, а з якимсь потаємним значенням.

Коли вони повернулися додому, принісши продукти, яких мало вистачити на три дні, дружина лікаря, підтримувана схвильованими вигуками першого сліпого та його дружини, розповіла про все, що з ними було. А коли настала ніч, то прочитала для всіх кілька сторінок із книжки, яку принесла з бібліотеки. Те, що вона читала, анітрохи не зацікавило зизоокого хлопчика, який заснув, поклавши голову на плече дівчини в чорних окулярах, а ноги — на коліна старому з чорною пов'язкою на оці.

Минуло два дні, й лікар сказав, Я хотів би довідатися, що сталося з моєю консультацією, сьогодні ми нікому не потрібні, ані вона, ані я, та, можливо, одного дня зір до людей повернеться, а апаратура, думаю, досі там є і перебуває в чеканні, Ми підемо туди, коли хочеш, сказала дружина, можна й тепер, відразу, І якщо вам неважко, то ми скористаємося цією екскурсією й для того, щоб навідатися до мене додому, сказала дівчина в чорних окулярах, я, звичайно, не думаю, щоб мої батьки повернулися, я заглянула б туди просто так, для очищення совісті, Ми зайдемо також до твого помешкання, сказала дружина лікаря. Ніхто більше не захотів приєднатися до експедиції з відвідування домівок, перший сліпий і його дружина тому, що вже знали, чого їм там чекати, старий із чорною пов'язкою на оці також це знав, хоча причини в нього й були інші, а зизоокий хлопчик досі не пам'ятав назву вулиці, на якій він жив. Погода була ясна, схоже, дощі закінчилися, й сонце, хоч і не дуже яскраве, вже відчувалося на шкірі, Не знаю, як ми зможемо далі жити, якщо почнеться спека, сказав лікар, почнуть гнити всі покидьки, що тут валяються, дохлі тварини, а може, й мерці, їх, певно, вистачає в будинках, лихо в тому, що ми не організовані, організація мала би бути в кожному домі, на кожній вулиці, в кожному кварталі, Для цього потрібен уряд, сказала його дружина, Потрібна організація, людське тіло також є системою організації, й воно залишається живим, поки в ньому існує організація, а смерть — не більше як наслідок його дезорганізації, Але як може організуватися суспільство сліпих, щоб залишитися життєспроможним, Якщо суспільство сліпих зуміє організуватися, то воно, можна сказати, певною мірою поверне собі зір, Можливо, ти й маєш рацію, але досвід цієї сліпоти приніс нам лише смерть і вбогість, і мої очі, як і твоя консультація, нічому не допомогли, Завдяки твоїм очам ми досі живі, сказала дівчина в чорних окулярах, Можливо, ми не померли б і якби я була сліпа, світ наповнений живими сліпцями, Я думаю, ми всі помремо, це лише питання часу, Смерть завжди була питанням часу, сказав лікар, Так, але померти від того, що ти сліпий, це, либонь, не найгірший вид смерті, Ми помираємо від хвороб, від нещасних випадків, від чого завгодно, А тепер ми помиратимемо також тому, що ми сліпі, хочу сказати, помиратимемо від сліпоти й раку, від сліпоти й сухот, від сліпоти й СНІДу, від сліпоти й інфаркту, хвороби можуть бути різними в різних людей, але вбиває нас тепер по-справжньому сліпота, Ми не безсмертні, ми не можемо уникнути смерті, але принаймні ми не повинні бути сліпими, сказала дружина лікаря, Але ж ця сліпота конкретна й реальна, сказав лікар, Я не впевнена, сказала його дружина, І я не впевнена, погодилася з нею дівчина в чорних окулярах.

Виламувати двері не довелося, відчинили їх нормально, ключ висів на персональному брелоку лікаря, з яким він не розлучався протягом усього свого перебування в карантині. Ось приймальня, повідомила дружина лікаря, Приймальня, в якій я була, сказала дівчина в чорних окулярах, сон триває, але не знаю, чи це той самий сон, який я бачила, починаючи від того дня, коли осліпла, чи, може, той, коли приходила до консультації, щоб вилікуватися від запалення очей, хвороби, яка сліпотою мені не загрожувала, Карантин не був сном, сказала дружина лікаря, Атож, як і не було сном те, що нас зґвалтували, Або те, що я зарізала чоловіка, Відведи мене до кабінету, я й сам би міг туди увійти, але хочу, щоб ти мене відвела, сказав лікар. Двері були відчинені. Дружина лікаря сказала, Тут усе перекинуто догори дном, шухлядки з картотеки забрано, То, певно, люди з міністерства не хотіли витрачати час на пошуки, Мабуть, що так, А як прилади, На перший погляд, мені здається, з ними все гаразд, Принаймні, вони збереглися, сказав лікар. Він пройшовся по кабінету сам, із простягненими перед собою руками, доторкнувся до лінз, офтальмоскопа, письмового столу, а тоді сказав, звертаючись до дівчини в чорних окулярах, Я розумію, що ти хочеш сказати, коли говориш про те, що живеш уві сні. Він сів за стіл, поклав руки на скло, покрите пилюкою, а тоді сказав із сумною й іронічною посмішкою, ніби звертався до пацієнта, який сидів навпроти нього, Ні, сеньйоре доктор, мені дуже шкода, але ваша хвороба невиліковна, якщо хочете одержати від мене останню пораду, то прислухайтеся до поради стародавніх людей, які стверджували, що терпіння корисне для зору, Не примушуй нас страждати, сказала йому дружина, Пробачте мені, пробач мені й ти, ми перебуваємо в тому місці, де раніше творилися чудеса, а тепер я втратив навіть підтвердження своєї чудодійної сили, бо всі папери у мене забрали,

Єдине чудо, доступне нам тепер, це жити далі, сказала дружина, оберігати вразливість життя день за днем, так ніби й воно осліпло й не знає, куди йому йти, а може, так воно і є, може, воно й справді не знає, куди йому йти, й передало себе в наші руки, після того як наділило нас розумом, і ми навчилися користуватися ним, Ти говориш так, ніби й ти сліпа, сказала дівчина в чорних окулярах, з якогось погляду, так воно і є, я сліпа вашою сліпотою, мабуть, я бачила б значно краще, якби було більше тих, котрі бачать, Боюся, ти почуваєш себе свідком, якого невідомо хто викликав у суд і який не знає, що йому посвідчити, сказав лікар, Час закінчується, гниття поширюється, хвороби знаходять перед собою відчинені двері, вода вичерпується, їжа перетворюється на отруту, таким би було моє перше свідчення, сказала дружина лікаря, А друге, запитала дівчина в чорних окулярах, Розплющімо очі, Ми не можемо, ми сліпі, сказав лікар, Кажуть велику істину ті, хто стверджує, що гірше сліпого той, хто не хоче бачити, Але я хочу бачити, сказала дівчина в чорних окулярах, Та навіть це не допоможе тобі повернути зір, хоч тебе вже не можна вважати найгіршою зі сліпих, а зараз ходімо, тут нам уже немає чого робити, сказав лікар.

Перейти на страницу:

Сарамаго Жозе читать все книги автора по порядку

Сарамаго Жозе - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Сліпота отзывы

Отзывы читателей о книге Сліпота, автор: Сарамаго Жозе. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*