Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
Береза: Вінчуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, кілько в сім, хлібі кришок.
Вінчуємо вас многа літа, сими святками, сим новим роком, святим рождеством,
Дай вам, Боже, здоров’я! | Колядники: Дай, Боже!
А в дому склінно, | Кол.: Дай, Боже!
В коморі збрійно, | Кол.: Дай, Боже!
У кіннику коні! | Кол.: Дай, Боже!
У кошарі вівці! | Кол.: Дай, Боже!
У пасіці бджоли! | Кол.: Дай, Боже!
І по сім наступає частина плясова. Варіанти її різні 3.
1 Церемоніял запросин описується так: Газда виходить з калачем в руках, ґаздиня — з повісмом льну: вони цілують хрест, що тримає вибірця, і ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда передає калач і кидає до скарбони даток.
2 Розуміється, в сім порядку є відміни: часом починають від коляд, а частину забавну перемішують з ними, почастунок переходить під кінець колядування і т. д.
3 П. Шекерик так описує церемонію «плясу»:
Як скінчать коляди, насходиться сусід цікавих, нагуляються доста (забава в одній хаті триває й цілий день, як добре піде), тоді бере береза дзвінок у праву руку ід горі ртом (отвором), обертає легенько ним, покивує ним в один бік то в другий, так що дзвінок поївонюе, а сам береза починає легенько уклонятись ґазді хати і промовляючи повільно:
Ми до вас, до вас, до вашої хати:
Чи позволите нам тут плясати?
Коли ґазда заборонює пляс через малі діти, аби не полякались, або через слабість, або як був мерлець у хаті, то береза сідає на лавицю і заказує плясакам пляс. Але як ґазда скаже: «Прошу, можна, сподвилно», — тоді плясаки встають і стають по два докупи з дзвінками в руках, відчиняють хатні двері і зачинають всі разом — «ніби це звуть за честь» — плясати, йдучи дрібними кроками і похитуючися то в один бік, то в другий, то в хороми від стола, то з хорім до столу, і приспівують разом, цьоркаючи дзвінками, а скрипник пригравав їм. При певнім слові разом викручуються на лівій нозі «гайдука» наоколо себе; викрикнувши слово і сильно «грянувши» дзвінками, знов відразу затихають і пляшуть, як попереду, приспівуючи. При імені того члена родини, котрому пляшуть, приступають до нього, присідаючи гайдука, підсміхаючись і клонячи голови. І потім далі, під кінець, «остріше добирають» співу до кінця коляди.
Коли по скінченню коляди величаний не дав до дзвінка нічого, то плясаки пляшуть далі, приспівуючи різних плясанок. — т. XXXV, С.29—30.
Напр., береза звертається до найстаршої доньки, і тоді чи ті спеціальні плясаники, чи один з колядників, коли їх нема, починає «плясати», підскакуючи то на одній, то на другій нозі, обходячи по черзі членів родини, поки щось не дістане від кожного в шапку або в дзвінок:
Ой пляшу, пляшу, знаю до кого,
Дасть мені ґаздиня півзолотого!
Ой мало, мало, на цім не стало!
Ой скачу, скачу, бо гроші бачу!
Як маєш сина, то накрай сира,
Як маєш дівку, шли по горілку!
Ой дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигони з хати!
Ой хоч ожогом, хоч кочергою,
Хоч дівчиною кострубатою!..
Обійшовши так і випросивши що можна, колядники з плясаниками, тим же церемоніальним плясом, «тричі клонячися і пляшучи до столу і назад плечима», виходять на подвір’я. Тут обступають «кругляка», колесом, господаря і господиню, і разом з ними свого скрипника. Скрипник грає «кругляка», а плясаники з колядниками приспівують і пританцьовують «рівної»: ідуть колесом, хороводом, то в правий бік, то в лівий, злегка присідаючи. Пісню ведуть веселу, «аби ґаздам весело було через цілий рік жити». Від часу до часу ґазди частують їх горілкою. Потанцювавши отак і поспівавши, колядники розпускають кругляк і, почастувавшися на прощання, відходять, пританцьовуючи ще яких сто-двісті кроків.
Але особливо інтересно, що такий «кругляк», тільки з ще виразнішими прикметами релігійної відправи, відправляється на пасіці. Коли господар держить пчоли, він веде колядників на те місце, де стоїть пасіка літом. Там колядники стають колесом, упадають на коліна, роблять перед собою хрести своїми топірцями, укладають їх потім «бардками» до середини, а держаками до себе і складають на купу свої шапки на бардки — «бо то значить так, як рій, бджоли» (XXXVI, 329). Господиня насипає їм в шапки пшеницю, принесену в запасці 1.
1 В оповіданні Iухевича ся пшениця насипається наче вже після «плясу». Мабудь, тут недогляд.
Колядники, взявшися за руки, крутяться в один бік, за сонцем, «аби рої не втікали», приспівуючи якусь «веселу» пісню, «аби бджоли були веселі», в тім роді:
От-там, от-там при пасіці
Просив заяць у ласиці,
Вона йому відповіла,
Що ти сірий, а я біла —
Що ти сірий, а я біла,
Ти не годен мого тіла.
Відспівавши, колядники знов упадають на коліна і роблять хреста топірцями. Пшеницю з шапок зсипають назад до запаски господині і примовляють: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велична, як свята були величні». Сею пшеницею господиня посипає вулії весною, відтикаючи їх, після виносу на пасічисько, примовляючи те саме: «Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала; аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало».
Я вважаю за останки скоморошества сю організацію ватаги, настирливі домагання грошевих датків — певний пункт чести виколядувати якнайбільше, прошацькі ноти в колядках, сполучені навіть з жартовливими погрозами 1, «веселі», себто сміхунські, клоунські і масні елементи в колядницькій забаві 2.
1 Як не даси пирога,
Возьмем вола за рога,
Да й поведем на муріг,
Да й зіб’ємо правий ріг.
Як не дасте сала,
Поберемо сані,
Будете виляти,
Ні в що запрягати.
Не дасте копійки,
Поберемо дівки.
Як не дасте полушки,
Поберемо подушки (Чуб., 463, скор.)
Дайте нам курку,
Бо в вікно штурхну,
дайте нам когута.
Бо рознесу ворота (ib., 431).
А нам дайте пиріг добрий,
А як не дасте,
То візьму кобилу за чуприну,
Поведу в кабак
Да пропью за п’ятак (Терещенко, VII, 76).
Дай, бабо, п’ятак —
Як не даш п’ятака,
Візьму бика-третяка,
А кобилу за чуприну,
Та й поведу на могилу,
А з могили на тічок —
Куплю собі пиріжок
(Сб. харк., 17, с. 56).
Що сі погрози бували не зовсім жартовливі, показують вище наведені московські грамоти. Пор. Великоруську пісню про веселих людей: «Ай один началъ играть. А другий началъ плясать. А третій веселой бутто спать захотЂлъ. Онъ и ручку протянулъ, И кубышечку стянулъ» (у Фаминцына, с. 141).
2 За березою ціниться не тільки, щоб умів добре проводити співом, але щоб і знав «багато всіляких хараманів», і під час колядницької забави, «котрі не танцюють, то співають або розказують свої пригоди колядницькі, а котрий є добрий «мінтар», кроїть якісь харамани, що всі сміються до влягу» (Шекирик, І, с. 16 і 25).
Вони мають дещо спільне з обходами з козою, з штуками замаскованих на «Маланку» (під новий рік), де виступає як комічна фігура Маланка, що робить все не до ладу — так, як в колядницькій ватазі ролю такого клоуна грає «кінь» або «міхоноша» 1.
Але з-під сих пізніших елементів виступає з виразними архаїчними рисами той первісний сакральний «кругляк» і церемоніальний, ритуальний пляс, котрим ідуть колядники. Не знаю, чи він іще де заховався поза Гуцульщиною; плясанки, аналогічні до приспівуваних гуцулами, розповсюднені значно ширше 2, хоч сам пляс вивівся, мабуть, заходами церкви. Вона на пляс була особливо немилостива і, мабуть, встигла його в значній мірі викоренити 3; думається, що колись він був у нас явищем загальним і зацілів як останок дуже глибокої старовини. Шухевич, добрий знавець Гуцульщини, висловлює своє враження від сього танцю, з огляду на його поважність, що се, мабуть, «якийсь давній релігійний танець, тим більше, що виводять його нераз сивоволосі ґазди, немовби хотіли в той спосіб свого Бога вшанувати» (IV, с. 35).
1 Інтересне вживання дзвінків, «поцьоркування» ними в такт співу. Є стара звістка Терещенка (VII, 41) також про вживання бубнів. Се може теж кинути світло на походження колядницького обряду.
