Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Апанович Олена Михайлівна (читать онлайн полную книгу .txt) 📗
Комісія покладалася передусім на свідчення Бистрицького, колишнього управителя Мазепиних маєтків, а також на близьких йому осіб і вирішила справу на користь Войнаровського. Карл XII підтвердив її рішення. Значно пізніше, в 1719 р. Орлик писав до шведської королеви Ульріки Елеонори: «Войнаровський, наперекір праву і звичаям, мав у своїх руках усі публічні фонди, завдяки ласці й допомозі своїх приятелів, яких він з'єднав собі підкупом. Я мовчав, хоч ціла моя істота вояки протестувала проти цього мовчання».
Отак козацтво й старшина залишилися на чужині, в Бендерах, без матеріальних засобів. Мабуть, у найскрутніше становище потрапляв майбутній гетьман в екзілі, якого вони ще мусили обрати. Володіння гетьманською булавою в умовах еміграції вимагало значних коштів: і на потреби козацького війська, й репрезентацію, і зносини з чужоземними урядами, й дипломатичну працю серед турків і татар.
Тому не дивно, що Пилип Орлик дуже вагався, коли українські емігранти й шведський король зупинили на ньому свій вибір. До того ж ішлося ще й про прилуцького полковника Дмитра Горленка, але його кандидатура швидко відпала. Безперечно, Пилип Орлик був найвидатнішою особою серед української громади в Бендерах. Він стояв дуже близько за родом своєї праці до особи Мазепи, зазнав його довіри й любові, найкраще знав про думки та наміри покійного гетьмана. Орлик був посвячений у всі справи української дипломатії, найбільше відповідав вимогам української політики того грізного часу.
Войнаровський, щоб відвести від себе нарікання за відмову від гетьманства, поспішив пообіцяти Орликові три тисячі дукатів, якщо той погодиться прийняти запропоноване йому звання гетьмана. Пізніше Орлик писав, що Войнаровський своєю відмовою штовхнув його в безодню, яка означала для нього і його родини матеріальну руїну. У 1719 р. він пояснював: «Не маючи публічних фондів для ведення справ, вкладав у те власні гроші». Справді, погодившися стати гетьманом, Орлик приніс у жертву патріотичній меті своє приватне життя.
Обрання козацькою радою Пилипа Орлика гетьманом України відбулося п'ятого квітня 1710 р. під Бендерами «на пристойному тому акту елекційному місці». Гетьманом України його визнали також шведський король і турецький султан. У день виборів була проголошена угода-договір між новообраним гетьманом, старшиною й козацтвом, закинутими недолею на чужину. Державний документ мав назву: «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська». Цей витвір української державної й політичної думки початку XVIII ст. — по суті перша у світі конституція, її автором вочевидь був Пилип Орлик. У всякому разі йому, безсумнівно, належала провідна роль в її складанні.
«Пакти й Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» включали вступ-преамбулу і 16 статей. У преамбулі викладається коротке резюме історії України, її стародавній період висвітлюється міфологічне. Далі пояснюються причини того, чому саме Україна розриває з Московщиною і приймає шведську протекцію. «Бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі й повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави. Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в договорах і статтях».
Проте після смерті Богдана Хмельницького Московське царство воліло накинути «невольниче ярмо на народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований», перетворити козаків на регулярне військо, відібрати владу, міста й таким чином до решти викоренити Військо Запорозьке, стерти навіть згадку про нього з пам'яті народу. Тоді гетьман Іван Мазепа, бажаючи після смерті своєї «зоставити тую ж Отчизну, милу матку нашу, і Військо Запорозьке, городове й низове, не тільки в ненарушимих, леч і в розширених і в розмножених вольностях, квітнучую і ізобілуючую», піддався під охорону Карла XII, який мав допомогти йому так, як Карл Х допоміг Богдану Хмельницькому. Кончина Мазепи не дала змоги довести справу до кінця. Військо Запорозьке Низове ухвалило надалі боротися з Московщиною, щоб здобути бажану волю для України. Постановили вільними голосами обрати гетьманом Пилипа Орлика.
Щоб запобігти виникненню самодержавної влади над українським народом і гетьманському самовладдю, як інколи це бувало, укладається даний договір, котрого повинні дотримуватися не тільки Орлик, а й усі наступні гетьмани. Цими словами закінчувався вступ-преамбула.
У 16 статтях «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького Війська», що визначали державний статус України, її внутрішній устрій, міжнародне становище, на перше місце висувалася проблема взаємовідносин між владою (гетьманом) і народом. Гетьманська влада («гетьманське самодержавство») мала бути обмежена постійною участю в управлінні Генеральної ради, тобто розширеної старшинсько-козацької ради, до якої мусили входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, полкова та сотенна старшина, а й по одному депутату з кожного полку з числа заслужених козаків, «розумних радників», а також депутатів від запорозького козацтва.
Для вирішення «всяких важливих справ» встановлювалися періодичні зібрання в гетьманській резиденції старшинсько-козацької ради — тричі на рік (на Різдво, Великдень, Покрову). Без дозволу цієї ради гетьман не мав права нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти і в скуток не приводити». Всі поточні пильні справи, яких не можна відкладати, вирішує гетьман, однак спільно з радою генеральної старшини, тобто зі своїм кабінетом міністрів. Гетьман зобов'язується радитися з генеральною старшиною «о всяких справах публічних». Обмеження гетьманської влади стосувалося адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів.
Отже, досить чітко формулювалися начала представницького парламентського ладу, заснованого на демократичних засадах. Встановлювався розподіл між державним скарбом і тими коштами, які могли бути в особистому розпорядженні гетьмана, тобто державний скарб відокремлювався від гетьманського й передавався в розпорядження генерального підскарбія. На утримання гетьмана («на ранг гетьмана», «на булаву і особу його гетьманську») призначалися рангові маєтності, земельні володіння. Важливі скарбові справи вирішуються виключно на зборах широкої старшинсько-козацької ради, тобто парламенту. Генеральний підскарбій, як і полкові підскарбії (по два в кожному полку), обирається. Полкові підскарбії повинні обиратися ще й за «посполитою ухвалою».
Уряди полковників і сотників, які були не тільки військовими керівниками, а й управляли всім населенням відповідно полку і сотні — мали адміністративно-політичну й соціально-економічну владу на території цих полку і сотні, були теж виборними. Полковників і сотників обирали «вільними голосами». Гетьман лише їх затверджував.
Справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядає не гетьман, а генеральний суд. Коли б в управі гетьмана або в його справах помітне було щось шкідливе для народного добра, тоді старшини й козаки-радники мають право «виговорити» те гетьманові, а він не мав права на них гніватися або їх за це карати.
Ніяких секретних зносин і кореспонденцій гетьман не мав права вести. Листи із сторонніх держав гетьман має зачитувати старшині, так само як і відповіді, а вона, якщо буде потреба, триматиме відомості в таємниці. (Цим пунктом Орлик прагнув застерегти від прорахунків, що їх припустилися Мазепа та його попередники).
Отже, Конституція визнавала непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдність і взаємодію законодавчої (широкої генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом у своїх діях) і судової влади, підзвітної й контрольованої, однак незалежної від гетьмана.
У статтях Конституції Орлика визначався національно-державний суверенітет України. Договір починався з урочистої декларації того, що Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування. Головним постулатом була повна незалежність України від Москви. Обумовлювалося, що по закінченні війни з Москвою всі невільники-українці, які перебувають там, повернуться додому. Дніпро й землі Війська Запорозького необхідно очистити від містечок і фортець царських. Вони будуть знесені.
