Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Кілька день пізніше (13 грудня н. с.) він додає: свідомі люде вважають, що сей шлюб нічого доброго не принесе. Лупул чоловік лукавий, і хоч удає, що він се робить против волі, але можливо, ще се його власна інтриґа. Хто знає, чи за поміччю козаків і Татарів не веде він гри про польську корону: чи не хоче цілком придушити Річпосполиту, і або самому нею заволодіти, або свого будучого зятя (Тимоша) посадити королем? Зараз по святах мусить бути се весіллє, і воно може наробити великого пожару! Лупул захоче показати свою ненависть Ракоцію, і се може окошитися і на Угорськім королівстві 16).
З Молдави, з Бакова якийсь безіменний аґент доносить до Польщі в перших днях грудня: Господар волоський збирався прислати свого посла на сойм, але відстрашений погрозами Хмельницького, відложив сей намір, і не слухаючи порад своїх вірних приятенів і сусідів, цілком здався на приязнь Хмельницького. Запропонував йому, що видасть доньку за його сина і визначив весіллє на останній день січня. Завтра посилає свого братанича до Хмельницького, щоб він зістававсь у нього закладнем, поки син Хмельницького не повернеть ся ціло з весілля. Ми (себ то Молдаване, очевидно) сподіваємо ся, що з сим весіллєм добилися до тихої пристані, і з могутністю Хмельницького не тільки що ціле Польське королівство, але й цілий світ завоюємо скоро 17).
Але реалізація сього пляну не представлялась ні простою ні легкою, і можливість нової козацької виправи по молдавську Гелену далі висіла в повітрі. Потім на якийсь час заходить антракт: справа женячки Тимоша сходить з порядку дня. Були здогади, що турецький двір перебив її, виписавши господарівну до Царгороду, щоб зняти з черги сей плян, що здавався таким необчисленим в своїх наслідках, але сучасні документи не потверджують сього; весною 1651 р. побачимо її в Ясах.
Та весняна війна 1651 р. могла вплинути на се, що увагу було відвернено від неї, і плян посвоячення гетьмана з Лупулом знову став на чергу тільки через півроку після білоцерковського замирення.
Примітки
1) Се ж оповідав служебник Протасьева, приїхавши з Чигрина 18 (28) жовтня: “При нім у Чигрині витрублено, щоб козаки коней годували і пильнували на службу: скоро йти в похід, а куди — напевно невідомо, мабуть буде війна з Поляками. Звідомленнє посольства Протасьева.
2) Акты VIII с. 356
3) С. 355. Сі вісти потверджували пізніші московські вістуни в падолисті Богато Татар стоїть в Полтаві, Опошні, Лютенці, Куземині, хочуть іти з литовськими людьми на московські україни, оглядають пограничні укріплення й вивідують їх силу. Сівськ. ст. № 129 л. 137-8.
4) Лист в Осол. 225 л. 337 об., без дати, і в 2286 л. 101 з датою 14 жовтня, але я не дуже вірю сій даті: може бути пізніше.
5) Христ. Чт. с. 693-4.
6) Акты с. 351.
7) VIII. 347 і 352. Про се посольство, очевидно, оповідав служебник Протасьева, що приїхав з Чигрина 18 (28) жовтня: при нім приїхали до гетьмана посли волоського господаря і з ними митрополит; прислані вони до гетьманового сина від доньки його (господаря) з обручальним перстнем.
8) Transsylvania І с. 118-122.
9) Акты VIII с. 350.
10) Жерела XVI ч. 169, 171, 173.
11) Жерела XII с. 140 = Міхалов. с. 576.
12) Се посольство від Лупула записано в відомостях з обозу під днем 3 жовтня — вище с. 99.
13) Міхалов. с. 575.
14) Жерела XII с. 146.
15) Тамже с. 149.
16) Жерела XII с. 150.
17) Тамже с. 147, лист був пересланий цісареві з Варшави, мабуть се він читався на засіданні сойму — тамже № 142.
ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ПОРТИ 1 ГРУДНЯ 1650 Р., ГРАМОТА СУЛТАНА З РЕБІУ-ЛЬ-ЕВЕЛЬ 1061 Р., СУЛТАН ПОТВЕРДЖУЄ ВАСАЛЬСТВО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, КИЇВСЬКІ БАЛАЧКИ.
Як постійний мотив в царгородських реляціях з зими 1650 р. проходить, що Порта дуже цікавиться своїм новим союзником і підданцем, козацьким гетьманом, і робить усе, щоб його до себе тісніше привязати, перед усім — з огляду на тодішню свою війну з Венецією. Се розумілося в Венеції, і через її незвичайно спружисту, безсумнівно найкращу в тодішнім світі дипльоматію — робило великий шум в політичнім світі. На жаль, бракує нам безпосередньої українсько-турецької кореспонденції з сих місяців, і тому варто принотувати тут і ті принагідні звістки, що стрічаються в инших джерелах.
Бачили ми вже вище (с. 85) звістку австрійського резідента (з 10 жовтня н. с.) про дуже прихильну авдієнцію дану козацьким послам — не вважаючи на несподівану і незрозумілу для султанського дивану вість про напад козаків на отаманську провінцію — Молдаву. Козацьких послів обдаровано кафтанами і ріжними розкішними уборами. Резідент називає сю авдієнцію прощальною 1), але козацькі посли не всі були відправлені, декотрі зістались в Царгороді, як постійні резіденти, для звязку; одержали від султана окремий двір і все потрібне. На Україну ж були вислані султанські посли з ріжними виявами ласки і поважання — десь в місяці жовтні, в другій половині.
Арсеній Суханов був свідком їх приходу до Чигрина і дає докладну дату їх приходу 16 н. с. листопаду 2). Він розпитував кого міг про се посольство, і те що почув, розповідав так. Раніш прислав до гетьмана дож (“принцип”) венецький, щоб йому гетьман дав людей на поміч против турецького царя: аби вони наступали Чорним морем тим часом як Венеціяни держать бльокаду на Середземнім. Прислав дарунки і обіцяв велику плату тому війську. Але гетьман відправив венецького посла з нічим: відмовив і війську, тому що мовляв — йому самому потрібне. Коли про се довідався візир, він не питаючи султана післав посла до гетьмана з подякою, що він не дав помочи Венеції, а гетьман, відправляючи сього турецького посла, післав до султана свого посла. Султан прийняв сього посла з великою честю, дарував його так, як ніякого иншого посла ще не гоноровано. А відправляючи гетьманового посла, султан післав до гетьмана свого — “від свого лиця”. В дарунку він привів два коні турецькі, оправну шаблю і “топор”. Які справи були йому доручені, Арсеній розвідати не міг, але богато людей йому говорили, що се гетьман таж присипляє султана своїми приязними заявами, тільки щоб напасти на нього несподівано при добрій нагоді 3).
Так се був поворот з царгородського посольства київського полковника Антона, що вернувся з султанськими дарунками, в супроводі турецьких післанців (як побачимо з дальшого - був то знову той сам Осман-аґа з товаришами).
Грицько Канівець, котрого брат їздив в сім посольстві з полковником Антоном, бувши в Путивлі переповідав, що йому сказав брат:
Гетьмановим послам у турецького султана честь і жалуваннє було велике, і дарунки гетьманові з тими ж послами султан післав не малі, і на словах переказував: коли у гетьмана з польським королем згоди не буде, нехай він з усім військом Запорозьким піддасться йому, турецькому султанові: він його пожалує великим жалуваннєм. І козакам се відомо, що Грекам від султана ніякої тісноти нема, а козакам від султана буде ласка ще більша. Патріярх же єрусалимський Паїсій з-часта гетьманові пише і дуже наказує, щоб він турецькому і кримському ніяк не піддавався, а коли йому прийшла тіснота від Поляків, аби просив государя (московського), щоб прийняв його під свою руку 4).
В Варшаві в середині грудня н. с. оповідали, що Хмельницький збирався вислати спеціяльних послів на сойм, але се перебив приїзд до нього двох турецьких послів, що мали порозумітися про обопільні відносини, — під впливом їх він почав говорити, що не має що робити ні з Річчю-посполитою ні з королем; чим володіє, здобув то своєю силою і своєю шаблею. 5) Очевидно про сих же висланців султана доносив інформатор з Бакова, що Отоманська Порта вислала до Хмельницького свого чауша, обіцяє йому на весну прислати корогву як свому Васалеві, і дала знати иншим своїм васалям — ханові, господарям молдавському і мунтянському і князеві семигородському, аби не гаючися помагали Хмельницькому, в чім він буде потрібувати 6). В Варшаві ж уже в 20-х днях листопада н. с. оповідало ся, що Хмельницький одержав від султана корогву, зложив йому присягу на вірність і приобіцяв піднести зброю не тільки на Польщу, але й на инші сусідні держави і зробити їх данниками. Отоманської імперії 7). Одержав за те від султана титул “сторожа Отоманської Порти” 8). Кисіль доносив королеві, як про се росповідали в Київі і Чигрині, по свіжим слідам його повороту. Посольство мало подякувати султанові за дозвіл ханові помагати козакам, і просити, аби новим “еміром” (наказом) потверджено, щоб Орда помагала козакам, а козаки навзаєм будуть готові на всякі послуги Орді, коли вона того буде потрібувати. Антона прийнято “більш ніж ласкаво”, зараз вислано емір, з тим додатком, що також і сили румелійські, мунтянські, волоські мають бути готові (в поміч козакам), коли сього буде потреба. В Константинополі визначено двір, аби (козаки) тримали своїх резідентів. До Чигирина прислано з чаушом, при тім же київськім полковнику коней турецьких в уборах. Спустошеннє Волоської землі Татарами і козаками пробачено. Чауш турецький, що тепер приїхав, зістанеться в Чигрині якийсь час — чи то з наказу візира, щоб розвідатись, що тут між нами буде діятись, — чи з волі гетьмана запорозького” 9).
