Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
Лишилося менше години...
Герні натиснув освітлену кнопку на своєму особистому президентському телефоні.
— Лоуренсе, це ти?
— Так, я. — Голос директора НАСА звучав віддалено і глухо.
— У вас там усе в порядку?
— Насувається шторм, але мої люди кажуть, що супутниковий зв’язок не постраждає. Ми вже повністю готові. Ведемо відлік часу, що лишився.
— Прекрасно. Сподіваюся, настрій у вас бадьорий.
— Так, надзвичайно бадьорий та оптимістичний. Ми навіть трохи пива випили.
Герні розсміявся.
— Приємно чути. Слухай, я просто хотів подякувати тобі, перш ніж усе це почнеться. Сьогоднішня ніч стане особливою.
Керівник НАСА на мить замовк, а потім заговорив якось невпевнено, що було для нього зовсім не характерно.
— Так, сер, неодмінно стане. Ми довго чекали цього моменту.
Герні завагався, відчувши — щось не так.
— У тебе голос зморений.
— Та... сонця бракує, і не завадило б добряче виспатися.
— Потерпи ще годину. Посміхайся в об’єктиви камер, радій моменту, а потім ми пошлемо по тебе літак, і ти повернешся сюди, до Вашингтона.
— Чекаю не дочекаюсь. — І Екстром знову замовк.
Як досвідчений перемовник, Герні добре навчився слухати і розрізняти нюанси, розуміти те, що говорилося поміж рядками, у паузах. Щось у голосі директора було не так.
— Ти впевнений, що у вас там усе гаразд?
— Цілком і повністю. Всі системи функціонують бездоганно. — Відчувалося, що Екстром хоче змінити тему. — Ви бачили останній варіант документального фільму, знятого Майклом Толландом?
— Щойно проглянув, — відповів Герні. — Він виконав свою роботу просто фантастично.
— Так. Ви добре зробили, що запросили його сюди.
— Ти й досі скаженієш через те, що я залучив цивільних фахівців?
— Узагалі-то так, — добродушно розсміявся Екстром, і у його голосі знову відчулася звична сила і впевненість.
Підозри, що почали закрадатися в душу Герні, умить зникли. З керівником НАСА все гаразд, подумав він. Просто трохи втомився.
— Ну, добре. Побачимося за годину по супутнику. Представникам мас-медіа буде про що поговорити.
— Та отож.
— Слухай, Лоуренсе, — Герні стишив голос і заговорив серйозно: — Ти до біса гарно впорався зі своєю роботою. Я цього ніколи не забуду.
А неподалік житлосфери Дельта-Три, відчайдушно борючись зі скаженим вітром, намагався зібрати і знову запакувати на санчатах розкидане приладдя Нори Менгор. Насилу впоравшись, він натягнув зверху вініловий чохол, потім кинув на нього тіло Нори Менгор і прив’язав. Коли він уже зібрався тягнути сани, його наздогнали двоє напарників, під’їхавши на лижах по льодовику.
— План міняється! — вигукнув Дельта-Один, перекрикуючи вітер. — Решта троє перелетіли через край.
Дельта-Три не здивувався. Він також знав, що це означало. План, який вони мали втілити, полягав у розміщенні трупів на льоду так, щоб ті, хто їх знайде, подумали, ніби стався нещасний випадок. Тепер цей план відпав як непотрібний. А залишити одне тіло означало, що виникне більше запитань, аніж відповідей.
— Повна зачистка? — спитав Дельта-Три.
Дельта-Один кивнув.
— Я позабираю ракети, а ви удвох позбудьтеся саней.
Поки Дельта-Один пройшовся маршрутом науковців, ретельно замітаючи всі сліди їхньої присутності, Дельта-Три зі своїм напарником рушив униз льодовиком, тягнучи навантажені сани. Насилу перебравшись через снігові пагорби, вони нарешті вийшли на майданчик біля урвища, яким закінчувався льодовиковий шельф Мілна. Вони напружилися, штовхнули — і сани з тілом Нори Менгор нечутно ковзнули через край і полетіли у Північний Льодовитий океан.
«Чиста перемога!» — подумав Дельта-Три.
Коли вони поверталися на базу, він з приємністю відзначив, що вітер швидко замітає сліди, залишені їхніми лижами.
61
Ось уже п’ять днів ядерний підводний човен «Шарлотта» виконував завдання в Північному Льодовитому океані. Це завдання мало гриф високої секретності.
«Шарлотта» була підводним човном класу «Лос-Анджелес» і призначалася для непомітного підслуховування. Так, щоб чути, але не бути почутою. Її турбінні двигуни вагою сорок дві тонни було змонтовано на пружинах, щоб амортизувати найменшу вібрацію, спричинену їхнім функціонуванням. Та попри те, що «Шарлотту» було спроектовано як «човен-невидимку», вона залишала у воді найбільший «слід» з усіх відомих розвідувальних субмарин. Якщо її корпус завдовжки 360 футів розташувати, скажімо, на футбольному полі, то він витягнувся б за межі обох воріт, принагідно їх розчавивши. Усемеро перевищуючи розміри першого підводного човна Сполучених Штатів класу Н, «Шарлотта» мала водотоннажність 6927 тонн при повному зануренні і вражаючу крейсерську швидкість — тридцять п’ять вузлів.
Нормальна крейсерська глибина цього судна була якраз під шаром різкого температурного перепаду води, що спотворював сонарні сигнали і робив його невидимим для радарів, розташованих над поверхнею води. Маючи екіпаж чисельністю 148 людей і здатність занурюватися на глибину тисяча п’ятсот футів, ця субмарина була ідеальним підводним апаратом і океанською робочою конячкою ВМС США. Оснащений електролізною системою збагачення киснем, двома ядерними реакторами та всілякими технічними новинками, цей підводний човен міг здійснити аж двадцять одну навколосвітню подорож, жодного разу не спливаючи на поверхню. Відходи, як і на більшості суден крейсерського типу, стискалися в брили вагою шістдесят фунтів кожен і викидалися в океан. Ці велетенські блоки калу жартома називали «гівняними китами».
Інженер, що сидів за екраном осцилографа в рубці ехолота, був одним з найкращих фахівців у світі. Його пам’ять скидалася на енциклопедію звуків і форм хвиль. Він міг розрізнити звуки гвинтів на кількох десятках російських субмарин, сотень морських тварин і навіть був у змозі фіксувати підводні вулкани на дуже великий відстані — аж у Японії.
Однак зараз він прислухався до відлуння глухих ударів, що раз у раз повторювалися. Цей звук, попри свою легку «читаність», був абсолютно несподіваним.
— Аж не віриться, що я чую це у власних слухальних бляшанках, — сказав інженер своєму помічникові, який займався каталогами, і подав йому навушники.
Напарник надягнув їх, і його обличчя отетеріло видовжилося.
— О Господи. Ясно як день. Що ж нам робити?
Але фахівець-ехолотник уже телефонував капітану.
Коли капітан підводного судна увійшов до ехолотної рубки, інженер подав звук через невеличкі гучномовці.
Капітан прислухався, але вираз його обличчя не змінився.
Гуп. Гуп. Гуп.
Гуп... Гуп... Гуп...
Усе повільніше і повільніше. Удари втрачали чіткість повторюваності. Ставали дедалі слабшими.
— Які координати? — різко спитав капітан.
Інженер прокашлявся.
— Сер, ці звуки йдуть з поверхні, приблизно за три милі праворуч по борту.
62
Габріель Еш стояла в затемненому коридорі біля апартаментів сенатора Секстона, і ноги її тремтіли. І не стільки від напруженого стояння в закляклому стані, скільки від розчарування щойно почутим. Зустріч у кімнаті поруч тривала, але Габріель уже встигла почути все, що потрібно. Істина була болісно очевидною.
Сенатор Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній. Марджорі Тенч казала правду.
Огида, яка розливалася зараз в її душі, була спричинена відчуттям зради. Вона вірила Секстонові. Вона за нього боролася. Як же він міг на таке піти? Габріель уже неодноразово бачила, як сенатор публічно брехав, щоб захистити своє приватне життя, але то була політика. А те, чим він займався зараз, було порушенням закону.
Його ж іще не обрали, а він уже торгує Білим домом!
Габріель зрозуміла, що вже не зможе працювати на сенатора. Обіцянку проштовхнути закон про приватизацію НАСА можна було реалізувати, лише повністю зневаживши закони та демократичну систему. Навіть якщо сенатор і справді гадав, що від такого рішення виграють усі, продавати його отак відверто, авансом, означало плюнути на систему стримувань і противаг в уряді, проігнорувати потенційно переконливі аргументи конгресменів, радників, виборців та лобістів. Але найголовнішим було те, що, гарантуючи приватизацію НАСА, Секстон прокладав шлях для численних зловживань у цій сфері високих технологій (і серед цих зловживань торгівля внутрішньою інформацією була першим, що спадало на думку Габріель), відверто віддаючи перевагу багатим і втаємниченим керівникам за рахунок чесних державних інвесторів.
