Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
Повірка, спільна слов’янам і німцям, що на Великдень «сонце гуляє» чи «грає», «скаче» 1, яке тепер приймається за один з атрибутів християнського воскресення — тому що «в сей день все веселиться на небі й на землі», — в дійсності, мабуть, було основною, первісною ідеєю сього свята, з котрого виходили вже дальші представлення 2. Не входячи глибше в аналіз їх, поки що зазначимо тільки головні серії мотивів, спиняючись на тих головно, які розвинулись літературно, в захованім для нас матеріалі.
Перше весняне очищення землі огнем, відігнання морозу, зими, смерті і всякої нечисті. — Я почасти вже мав нагоду про се говорити 3
1 Для прикладу наведу записку Дикарева з Вороніжчини: «Великдень такий празник — сонце й те гуляє, сказано: все радується і на небеси і на землі, як ідеш з обідні й дивишся — воно гуля: парости по йому, наче хто мотає туди й сюди». Мат. етн., VI, с. 176.
Може бути, що щось з старого свята сонця затрималось і в толкуванні «Великодня» — що того дня сонце не заходить чи не зайшло на Христове воскресення. Пор. виписку з Закарпатського учит. Євангелія в Етногр. Зб., V, с. 203.
2 За ілюстрацію глибокого поважання до сонця послужить гуцульський привіт сонцю при сході: «всякий, побачивши сходяче сонце, здоймає побожно накриття голови, а звернувшися лицем до сходу, віддає йому глибокий поклін і, хрестячись, шепче слова молитви: Слава тобі, Господи, за личенько твоє господнє, щось ся показало, праведне; слава тобі, просвіщенне!» (Матеріали етнол., XI, с. 7).
3 Див. вище.
і тут не буду вдруге повторяти, тим більше, що в поетичнім нашім запасі воно не представлене особливо. Згадаю тільки, що характеристичний для таких важніших свят момент: добування нового живого огню, в зв’язку з обрядами очищення, — стрічається й тут.
З літературних мотивів зазначу, що незвичайно цікава і досі не розтолкована містерія похоронів Коструба на великоднім тижні 1 і взагалі тема шлюбу з старим і немилим, яка так широко розроблюється в веснянім репертуарі, може бути в деякім ідеологічнім зв’язку з сим моментом: похорону зими.
1 Наводжу один з більших виразистих варіантів:
1 дівчина: — Христос воскрес!
2 дівчина: — Воістину воскрес!
— Чи не виділи сьте де мого Коструба?
— Пішов в старости!
Хор:
Бідна моя головонько,
Нещаслива годинонько!
Що я собі наробила,
Щом Коструба не злюбила.
Приїдь, приїдь, Кострубоньку,
Станем рано до слюбоньку,
Рано-рано, пораненьку
На білому каміненьку!
В дальших строфах замість «пішов в старости» (до іншої дівчини себто) міняються тільки відповіді другої дівчини: «Поїхав по квітку», «Поїхав по напій», «Слабий», «Вже вмер», Хор же повторюється той сам.
Остання строфа:
— Чи не виділи де мого Коструба?
— Вже повезли на цвинтар.
Хор:
Слава Тобі, Христе Цару,
Що мій Коструб на цвинтару.
Лежи, лежи як колода,
Я молода як ягода,
Ой мене для тебе шкода!
Лежи, лежи, щобись не встав,
Бо до мене інший пристав.
Ноженьками затоптала,
Рученьками заплескала.
Сей похорон зв’язують з смертю Купала-Адонія, бачать в нім заворожування зерна і т. д. Але він може стояти в зв’язку і з похороном зими — маючи на увазі, що смерть в сій грі викликає не жаль, а радість. Правда, що єсть варіант і радісний («Ожив, ожив наш Кострубонько, ожив, ожив наш голубонько»), так що можна і се взяти за вихідний мотив. Але я позволяю собі звернути увагу ще на аналогію з великор. «Костромою», котрого теж аналогічно ховають весною або літом, а він означає також те сміття, що палиться на новий рік — Терещенко, VII, с. 116.
Та коли зміст гри не ясний, то в кожнім разі по формі се одна з найбільш інтересних дій, з початками драматичного представлення: неритмований діалог і пісенний хор.
Друга — стріча весни і привітання її. Мотив весняних дарів, представлених в величезній масі варіантів, північноукраїнських і білоруських, — привіт і заразом замовляння, по тому ж принципу величальних описів: описане має збутись, має прийти:
— Ой весна-красна, що нам принесла?
— Ой винесла тепло і доброє літечко!
Малим дітонькам побіганнєчко,
Старим бабонькам поседіннєчко,
Красним дівонькам на співаннечко,
А господарям на робітячко1.
— Весна красна, що нам винесла?
— Коробочку жита витрясла.
Старим бабам поседіннєчко,
А молодим погуляннечко,
А дівочкам по віночкові,
А хлопчикам по кийочкові 2.
Принесла вам літечко,
І зелене зілєчко:
Хрещатий барвінок,
Запашний васильок 3.
— Весна красна, що ти нам принесла?
— Коробочку з веретільцями,
А скрипочку із червінцями.
Старим дідам по києчку,
Старим бабам по серпочку,
Малим дітям по яблочку,
А дівчатам по віночку,
А хлопчатам по батожочку
(Волинь).
Малим діткам — ручечки бити,
А дівонькам та й погуляти,
А господарям поле орати,
А господиням кросенця ткати,
А старим дідам раду радити,
Раду радити — пиво варити,
А к якому дню — свят Великодню.
(Підляше — варіант поправляю).
Мотив сей дуже часто виступає при забавах як вступ до сатиричних паралель дівоцького і хлоп’ячого стану, дівоцької і парубоцької краси, в такій приблизно формі:
Рання весна вскресла —
Що же сь нам принесла?
Принесла я росу — дівоцькую красу,
Дівоцькая краса, як навесні роса,
В меду ся купала, в вині випливала,
Рання весна вскресла —
Що же сь нам принесла?
Парубоцьку красу, як у зимі росу, і т. д 4
1 З різних північноукр. варіантів. — Чуб., III, с. 109.
2 Кобрин. пов. — Сб. ак., 89, №10.
3 Слобідщина, Сб. хар., XVII, 18.
4 3 галицьких варіантів Гол., II, 177 і д. (відновлюю старе слово «дівоцький» замість новішого «панянський»).
Кращий варіант волинський:
Весна наша красна, що ти нам винесла?
На житєчко росу, на парубків красу,
Парубоцька краса, як зимняя роса:
В смолі потопає, в дьохтю виринає.
Весна наша красна, що ти нам винесла?
На пшеницю росу, на дівочок красу, і т. д.
Далі: привітання весни й її доньки-панянки, чи «мізинного (малого) чада-дитини», дуже інтересний образ, який своїми асоціаціями дуже цікавив наших дослідників. Маємо його то в формі весняного заспіву:
Ой весна, весна та весняночка,
А де ж твоя донька та паняночка?,
то в формі двохорової гри, в різних варіантах, які далеко повідходили, очевидно, від початкової теми, розвиваючи символіку «воріт», котрі відкриваються то весні й її чадові, то парубкам-женихам, а далі історичним фігурам, які чимнебудь зачепили народну уяву.
Фольклористи-історики особливо заінтересувались сими історичними наверствуваннями: виступає тут «Володар» замість «воротаря», і князь Роман, котрому кінець кінцем, чи його слугам, відкриваються ті символічні ворота.
Фольклористи-міфологи пробували відтворити ту космічну стать, котрій відкриваються весняні ворота. Потебня в дусі старих міфологічних теорій уявляв собі зорю, що, відчиняючи небесні ворота, випускає з них росу, яка паде на землю, ототожнена з медом. Костомаров, який ще перед Потебнею підчеркував символічний характер образу, добачав в нім новий хліборобський рік, що приходив з весною. Фамінцин вказував на паралель античної Деметри і її доньки Персефони, котра з весною вертається на землю. Інші в основі сього образа шукали ідеї, аналогічної з міфом про Адонія, і т. д. 1.
Я не можу пускатися в детальний розбір сеї символіки. Наведу лише кілька варіантів, які з різних боків підводять нас до сього затемненого поетичного образу:
— Воротаре, воротарчику, вітвори ворітонька!
— Хто воріт кличе? — Князеві служеньки.
— А що за дар везуть? — Яренької пчілки!
— Ой ще ж бо нам мало! — Що ж ми вам додамо?
— Що ж ви нам додасте? — Дочку мізиночку,
— Молодую дівоньку в рутянім віночку!
