Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) (лучшие книги .txt) 📗
Утім, Дарину терзав аж ніяк не страх викриття – як одна з тих, хто переживає прикрощі винятково в міру їх надходження, вона ніколи не заглядала навіть на два кроки вперед – просто якось гидко здавалося робити це зараз, коли все так шалено прекрасно!
А прекрасне було шаленим, оскільки по дорозі від воріт до «сюди» Дарина встигла прийняти єдино правильне й запаморочливо святкове рішення, від якого в неї буквально перехопило подих:
Навіть якщо Київ провалиться крізь землю, вона однаково піде на побачення з Яном!
«Врешті-решт, – осяяло її, – можна віддати Завзятій мопед і грошима. Катя мені позичить. Вона ж нормальна тітка!»
Сані приміряв шубу на себе, мовби перевіряв, чи не зменшилася вона в розмірі. Він любив свої речі й трясся над ними, й те, що він позичив їй свою коронну екіпіровку, було його особистим подвигом Камо.
– З чим тобі допомогти? – засяяла вона. – Хочу, щоб свято було землепотрясним. Ми з Яном сьогодні прийдемо сюди. Він мені квиток купить! Оце прикол!
– Явлення Анни Кареніної в гранд-опера! – оцінив начитаний Сані. – Директора інсульт поб’є.
– Особливо коли я всі свої конкурси сама виграю! І приз зажадаю…
– …безкоштовний вхід на півроку. Він помре! Дивися, – простягнув він їй її власну книгу про народні свята, – Віталійович мені віддав. Але в тебе тут так начеркано… Я не зрозумів, навіщо нам намети?
– Курені! Головна фішка – для «пойдём, красотка, в нумера!» Зрозумів? Побачиш, до години ночі всі будуть зайняті. А що, дітей на Купала зачинати саме час…
– А хто такий Кочержник? І ось іще, що за ганчірки ми спалюватимемо?
– Де? – Дарина розгорнула купальський розділ і прочитала криво обведений олівцем абзац. Потім перечитала його знов і знов, і на третьому заході відчула, що планомірно непритомніє. – Це ж… Це… – залопотала вона. – Боже! Сьогодні!!!
– Ну звичайно, сьогодні, – здивувався її здивуванню Сані. – За годину вантажівка з папороттю приїде. Що мені з нею робити?
– Я сьогодні помру! – обірвала його Землепотрясна, не в змозі повірити в сенс своїх тремтячих слів.
– Я, мабуть, теж, – приречено зітхнув танцівник. – Я на собі все свято не витягну. Він з глузду з’їхав, що тебе звільнив. Сам собі западло влаштував.
– Ти не зрозумів, я помру насправді! – відчайдушно заволала вона. – Пробач, мені треба бігти…
– Але, Зем!
– О-о-о, хто до нас завітав! Зірка сумнівного щастя! – Воістину Завзята мала рідкісний талант з’являтися в найбільш непідходящий момент. – Алексе! Алексе, біжи сюди! – завищала цирульниця.
– Та не кричи ти! – гаркнула очманіла Чуб. – Я програла. Я все віддам. Увечері. Грошима. – Вона кинулася до виходу.
– Якими грошима? Звідки вони в тебе?
Наздогнавши, Завзята схопила Дарину за кисть.
Та неприязно вирвала зап’ясток і зробила крок до дверей. Звідкись тривожно запахло чадом.
– Алексе!!!
Перукарка вхопилась обома руками за Даринин одяг: спідницю і топ. Даринина спина сіпнулася геть…
– А-й-й…
Спідниця благополучно тріснула до кінця, повиснувши в руці Завзятої.
Чуб істерично ойкнула й сіла, прикриваючи рослинність між ніг залишками топа. Із-за сцени з’явився довгожданий Алекс і завмер, широко роззявивши рота.
– Що, ніколи мене голою не бачив?! – розлютилася Землепотрясна.
Якщо не брати до уваги скромного клаптика стрингів, її улюблений купальник був анітрохи не більш цнотливим. Але охоронець чомусь приголомшено подивився на неї, повільно глитнув і заволав, захлинаючись деренчливим криком:
– Чьо ти з нею зробила, суко? Зовсім знахабніла? Та за такі речі пику бити треба! Чого ти до нормальної дівчини прикопалася?!
Дарина інстинктивно втягла голову в плечі перед криком у відповідь: за свій напад справедливості Алекс заслужив таку порцію злості, що краще тихо-тихо відповзати.
– Господи, пробач мені, Даринко! – несподівано простогнала Завзята зі сльозою. – Я не хотіла! Сані! Сані, дай їй…
І тут, нарешті, Дарина побачила, що танцівник стоїть, немов уражений громом, тримаючи на долоні розв’язаний вузлик із присухою, забутий нею в кишені червоної шуби.
– Мені зле, – підломлено сказав він, поглядаючи на розсипчасту суміш. – Раптом так зле… Такий відходняк! Усе безглуздо. Плоско, – здається, він збирався заплакати. – Навіщо ви це робите? Навіщо? Невже ви не розумієте: без Землепотрясної клубу не буде! Вона справжня артистка! Вона зірка! Ви просто заздрите їй. Ви – обивателі! Добриво! Ви – гній, на якому ростуть такі квіти! – Він засунув руки в кишені шуби і, зігнувшись, звів їх до живота, ніби його корчило від болю.
Мабуть, його справді звали Сашком.
– Ми гній? – загрозливо почервонів Алекс. – Та якби не вона, я б тебе… Шубу дівчині дай! – стиснувши кулаки, він рушив на блакитного.
«Алекс! Він теж Сашко!» – очманіла Чуб.
– Даринко, візьми! Ці мужики… тільки битися. – Завзята раптом самовіддано задерла плаття, оголяючи ґудзикові груди, і застрибала, намагаючись вивільнити голову з отвору.
«Завзята, що, і Завзята?!»
– Як тебе звуть? – закричала Дарина.
– Саша, – скуйовджена голова виринула з плаття, цирульниця догідливо простягнула його їй.
– Що ти цирк влаштовуєш! – кинувся до коханки Алекс, мимохідь стягуючи з себе майку. – Дарино, візьми.
– Зем, на, на… – затанцював Сані, вискакуючи з шуби.
– Що тут відбувається? Чому ви всі голі?! – гримнув обурений голос.
У дверях стояв розлючений директор клубу.
Підлеглі завмерли: Алекс із голим торсом, Завзята в трусах, Дарина лише в черевиках «як у Джоні Деппа».
Сані ожив першим і, підбігши до Чуб, дбайливо накинув на неї шубу. Дарина вчепилася в неї, немов у рятівне коло.
– Пробачте, – пропихтіла вона, плутаючись у рукавах. – Олександре Вітал…
«Мамочко! Олександр!!!»
Вона очманіло втупилася в нього.
– Дарино, – прохрипів директор так, мовби в нього відразу пересохло в роті. – Ви повернулися?
– Чорта з два вона до тебе повернеться, жлобе! – верескливо заволав голубий. – І я йду! Я йду разом із нею! Ввесь мій балет!
– А я вже звільнився! – гаркнув охоронець.
– Дарино, але вам не треба йти, – зворушено мовив директор, зворушений власними словами: він тупо дивився просто себе, ніби ті були ганебними мильними бульбашками, що з незрозумілої причини випливли з його благопристойного рота. – Я можу навіть збільшити вам… вам… – Губи директора болісно напружилися, тужачись народити страшну й абсолютно неможливу обіцянку.
– Дарино, не йди, пробач мені! Це все я… – заголосила Завзята, кидаючись до неї, прохально зігнувши спину й широко розставивши руки, так, немов збиралась учепитися в Даринині коліна.
Чуб мимоволі відскочила вбік.
– Йди геть, суко заздрісна! – грубо відштовхнув коханку Алекс. – Як я тільки жив із тобою рік! Даринко… – рішуче зробивши крок до неї, він схопив Дарину за плечі.
Та перелякано хрокнула, стискуючись у грудку.
– Прибери від неї граблі, село! Котись до своєї жлобишки!
Сані з несподіваною ненавистю заїхав Алексу в живіт сильною балетною ногою.
Алекс упав на спину.
Завзята скрикнула.
Миттєво спітнівши, директор підбіг до Дарини, намагаючись відтіснити її в бік службових дверей.
Охоронець підхопився і, насупившись, пішов на танцівника.
«Зараз він зробить із нього…» – що саме Алекс зробить із Сані, Дарина не додумала, але виразно уявила собі перемішані з кров’ю, зламані риси друга, винуватого лише в тому, що позичив їй свою улюблену річ.
І тоді, підкоряючись лише натхненному інстинкту, вона закричала:
– Сашко! За мною! – І побігла геть, не бачачи, але відчуваючи тремтячими лопатками, як чотири тіла різко сіпнулися за нею, немов були прив’язані до її спини сталевими канатами. Чадний запах став іще відчутнішим. Вона чула: бійка урвалася не почавшись, і чотири Сашки мчать їй услід, забувши про міжусобну ворожнечу, об’єднані спільною вірою: «Вона покликала мене з собою!»
Вона впала на коліна, витягуючи ключі з-під каменя, і вскочила в сідло.
