Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Волинська шляхта рішила просити опіки й помочи у короля й гетьмана коронного, а сама почала мобілїзувати ся під проводом кн. Острозького 29). Король від себе також видав листи до шляхти інтересованих воєводств — Київського, Волинського і Браславського, наказуючи їй іти загальним походом і для того збирати ся до Константинова, під провід кн. Острозького 30). Більше в правительственних кругах не вважали потрібним робити для справи, яку вважали приватною справою Острозьких — як уважали її і в суспільности, і як вона справдї була. В правительственних же кругах старий князь не був persona grata, a з шефом польских воєнних сил Замойским він таки зовсїм був посварений в останнїх часах, і той з свого боку підчеркував, що козацькі розрухи — се приватна справа Острозького і пішла з його вини. Тим поясняєть ся дуже здержливе і пасивне становище правительственних і воєнних кругів польських супроти сих розрухів. На осїннїм соймі 1592 р, як довідуємо ся тепер, був проєкт дуже гострих репресій на козаків: конфіскувати маєтности надані війську і поодиноким особам козацьким, уневажнити всї права і привилеї, оголосити участників розрухів за бунтівників і ворогів держави, ловити їх скрізь, де покажуть ся, сполученими силами старост і шляхт і арештувати. Се було те, що кілька років пізнїйше було ухвалено — по кампанії 1596 р., але тепер очевидно такі гострі репресії (що мали форму потвердження засуду даного комісарами під Трипілєм) на соймі не пройшли 32). І зимою 1592/3 р., коли козаки господарили на Волини, гетьман Замойский спокійно сидїв дома, і під той час коли король видавав своє оповіщеннє до української шляхти, щоб ішла помагати Конст. Острозькому, він поручав свому помічнику, гетьману польному Жолкєвскому писати до Острозького, щоб не доводив до війни, закінчив справу по доброму. Очевидно, обидва гетьмани складали провину сеї „клотнї” на Острозького і не вважали потрібним мішати коронне військо в сю домашню справу українського маґната 33); вони вважали своїм обовязком слїдити за Татарами 34).
Острозькому приходило ся своїми засобами, за помічю шляхти й старостами, що стояли в близших відносинах до нього, ратувати свої маєтности. Вони дїйсно енерґічно забрали ся до сього. Старий князь громадив наоколо себе шляхту в (Старо) Константинові; Януш спішно зібрав в Галичинї яке можна було військо з тутешнїх країв і Угорщини. До помочи зявились також торішні комісари: Якуб Претвич, кн. Олександр Вишневецький, Ян Ґульский. Косинський мав свою резіденцію в містечку Острополю, в маєтностях кн. Острозького. Коли почали громадити ся війська Острозьких, він вийшов відти далї на схід і окопав ся під м. Пяткою, недалеко від Чуднова, в тихже Острозьких маєтностях, на сильнїйшій і безпечнїйшій позиції. В перших битвах, які мав він з кн. Константином, перед приходом полків Януша, Косинському досить щастило. Але в рішучій битві, що задумав задати Косинський Острозьким, аби не дати себе облягти, він програв зовсїм. Можливо, що тут завинила стратеґічна помилка: Бєльский оповідає, що Косинський хотїв мати опорну позицію далї в степу, аби його не відтяли відти, й вислав частину війська туди, щоб заложили йому табор. Се досить відповідає козацький тактицї, яку знаємо з пізнїйших битв, і могло ослабити і сили і розложеннє головного козацького війська. В сїй битві, яку Косинський дав Острозьким на латинське вшестє (2 лютого н. ст., 23 сїчня ст. ст.), йому з початку теж щастило, і ряди противників почали подавати ся, але тут ударив дуже сильно на козацьке військо Януш Острозький з своєю кіннотою і розірвав його ряди. Козаки почали тїкати до міста (Пятки); військо Острозьких гонило за ними. Сучасники оповідають, що вбито йому масу людей (один каже більше як дві, иньший — що до трох тисяч, що вбитих виглядало в двоє більше як в великій битві під Бичиною), забрано 26 гармат, иньшу стрільбу, майже всї хоругви. Се очевидно перебільшені оповідання, особливо коли додають, що в війську Острозького не згинуло й десяти людей 35). Але битва в кождім разї була програна сильно, і військо козацьке стратило дух і не мало відваги далї боронити ся. Як оповідав служебник Вишневецького, козаки звернули ся до його пана, просячи бути посередником і привести до згоди. Переговори стали на тім, що й торїк під Трипілєм. Козаки обіцяли, що скинуть Косинського з гетьманства і на будуще не будуть зачіпати маєтностей Острозьких і иньших учасників походу, і на тім Острозькі годили ся пустити їх свобідно на Низ. В такім дусї списано було 10/II н. ст. акт, захований для нас в повнім текстї, я наведу його в скороченню:
„Я Крыштофъ Косинскій на тотъ часъ гетманъ, а мы сотники, атаманья, все рыцерство войска запорозского вызнаваємо тымъ листомъ нашимъ, ижесмы великиє добродейства и ласки ясновельможного пана Костантина княжати Острозского, которыя є. м. намъ -всему войску и кождому зъ насъ зъ особна по всЂ часы вЂку своєго зъ милостивоє ласки своєи панскои показовать и веле доброго для насъ чинити рачилъ, а мы запомневши того всего немало смы прикростей и шкодъ є. м. самому и деткамъ є. м., слугамъ и подданымъ поделали и завинили, ласки ихъ милости собе нарушили. Которыє то всЂ выступки наши за унижеными а пилными прозбами и за причиною веле людей зацныхъ ихъ милости то все зъ милостивоє ласки своєи, яко панове християнскиє, не прагнучи пролитя крови нашеи, намъ отпустити рачили. Для чего мы тыє вси кондыцыє намъ отъ ихъ милости княжатъ поданые и тут въ томъ листе нашомъ менованыє выполнимы, и присегою своєю утвержаємъ: Ижъ отъ тыхъ часовъ пана Косинского за атамана не меть, и овшемъ на Украине заразомъ з насъ иншого на тоє местце надалей за недель чотыри наставить; а потомъ въ послушенстве королю є. м., не чинечи жадного розмерья зъ суседми посторонними панствъ є. кор. милости, на звыклыхъ местцехъ за пороги быть; лежъ жадныхъ ани приставствъ, шкодъ ани кривдъ жадныхъ въ державахъ кнежатъ ихъ милости и въ маєтностяхъ приятелъ ихъ: є. м. кнежати Александра Вишневецкого старосты черкаского и иныхъ на тотъ часъ при ихъ милости будучихъ и тежъ въ маєтностяхъ и державахъ слугъ ихъ не мевать и не чинить; збеги, здрайцы кнежатъ и. м. слугъ ихъ до насъ збеглыхъ выдавать и тыхъ у себе не переховывать; стрелбу гдеколвекъ взятую на замкахъ, местахъ яко и державахъ ихъ окромъ Триполскихъ вернуть; также и хорогве, кони, быдла и речи рухомыє, теперь въ маєтностяхъ кнежатъ ихъ милости побраныє, вернуть маємо; также челядь обоє плъти, которая єсть при насъ, отъ себе отправить; и вечне у кнежатъ ихъ м. въ стародавной милости мешкать и николи противъ ихъ м. зъ жаднымъ человекомъ не приставать и овшемъ ихъ м. служить''. (Наступає формула присяги). Лист підписав Косинський і Іван Кречкович „писарь войсковый именемъ всего войска”, Претвич. Вишневецький, Ґульский і двох волинських панів — Боговитин і Гулевич 36). Крім сього листу Косинський мусїв іще особисто „ударити чолом” перед кн. Острозьким — „три рази упав до ніг самого пана воєводи, також і синїв його” 37). І по тій церемонїї був пущений з військом на волю.
Примітки
1) Пор. вище с. 171.
2) Listy Zolkiewskiego c. 22-3, як низше.
3) Nie trzeba sobie bylo lekce tych rzeczy wazyc, bo pospolicie z takich malych poczatkow wielkie sie rzeczy stawaia, завважає Бєльский про історію з Косинським по Наливайкових рухах (с. 1689).
4) Грабянка с. 24, пор Краткое описаніе (при Самовидцї) с. 215.
5) Исторія Руссовъ с. 34.
6) Лїтературу див. в прим. 5
7) Бєльский с. 1689, теж в реляції Пясочиньского — у Кулїша Ист. возсоед, II с. 176; Костомаров замість Подляшья написав „ПолЂсья” і се пішло потім далї.
8) Не перевіреною лишаєть ся звістка давнїйших біоґрафів Косинського, буцім він служив у К. Острозького, але погнївавшись пішов на Низ. Се оповіданнє, здаєть ся, виникло з здогаду, звідки пішла ворожнеча у Косинського на Острозького: але ми тепер знаємо лїпше, звідки.
