Сто тисяч - Карпенко-Карий Иван Карпович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Параска. Які там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить… Іди собі.
Параска. Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!… (Заміряється її вдарить.)
Входе Савка.
Ті ж і Савка.
Савка. Здрастуйте, з недільою будьте здорові.
Герасим. Спасибі, будьте і ви здорові.
Савка. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?
Герасим. Еге!… Нема нікого, то ми собі удвох…
Савка. Нагадали молодощі і буркотали?
Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
Савка. Бач - «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема - і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками, - а все гроші…
Герасим. Я, слава богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пішечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка. От через те вам і бог дае! Охо-хи-х! Приніс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?
Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, - хвалять завод… (Перелічивши, ліче другий раз.) Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські… (Дає гроші.)
Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. Їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)
Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать меж них. Так, хіба зведе дурну дівку з чужим чоловіком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолітком, посварить батька з сином, зведе на бійку приятелів, а щоб він узяв у розумного чоловіка душу і за це дав йому грошей? Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане… Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи… (Таїнствено.) Люде самі уміють робить гроші краще від чорта.
Савка. Тобто фальшиві?
Герасим (озирається, запира двері.) Еге. Та ще й які гроші. В вік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.
Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам'ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.
Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.
Савка. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили прокляті злидні!… Тілько горе моє - грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?
Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.
Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме… Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп'ятого… (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?… Гроші всі натуральні, як є!
Герасим. Отже, побий мене бог, меж ними є фальшиві, і таких грошей можна купить скілько хочеш… Пристанете у компанію? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало дух не випре… Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні… Куме, може, ви жартуєте зо мною?
Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.
Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.
Герасим. Угадайте самі.
Савка (розглядає). Не вгадаю.
Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три і одну рубльову.)
Савка. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.
Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме…
Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.
Савка. То-то бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол…
Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.
Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?
Герасим. А скілько хочете?
Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.
Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п'ятдесят від тисячі.
Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.
Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?
Савка. Заживем! Об землю злидні, а, розторгувавшись, ще прикупимо… А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять.
Обмінюють гроші.
Може, й це такі? Хе-хе-хе!
Герасим. Ні, більше десятки нема.
Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля у город. (Пішов.)
Герасим. Нехай вам бог помогає і щастить на добреє діло… Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша!
Герасим і Роман.
Роман. Запрягають.
Герасим. На ж тобі двадцять п'ять карбованців на свиней, та хоч і їхать. Тілько ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, - дешево давай, на біса терять гроші: женишся на Пузирівні - сам наплодиш завідських свиней. (Виходить.)
Роман (сам). Не хочеться мені суперечить батькові, бо він тоді ще гірше візьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею біда; здається, підслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Вже я їй разів три підморгнув, а вона і не дивиться.
Входе Мотря, перекида одежу, шукає.
Роман і Мотря.
Роман. От і добре, тепер нікого нема, - побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?
Мотря. Іди під три чорти.
Роман. Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, іде). Гедзь.
Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо мені, на кого ти сердишся - на мене чи на себе?
Мотря. На себе… Пусти.
Роман. На себе! За віщо?
Мотря. За те, що дурна.
Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тільки від чого ж ти здуріла?
Мотря. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман. Та ти божевільна.
Мотря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа і не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…
Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить.)
Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.