Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗
По залу пролинув тихий гомін. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невідомий досі метал! Він надасть всім іншим металам, як припускає академік Риндін, властивостей благородного золота не піддаватися корозії!..
— Але виникає складне запитання, яке дуже трудно розв’язати: де ж відшукати цей уявлюваний поки що метал, це ультразолото? На Землі нам досі не пощастило знайти навіть мізерних його слідів. Якщо ультразолото і є на Землі, то воно, очевидно, ховається від нас десь у глибинах земної кулі, в її найвіддаленіших надрах. Здобути його звідти ми поки що не можемо, навіть озброївшися нашою могутньою сучасною технікою.
Академік Риндін зробив паузу, щоб відпити води з склянки, яка стояла перед ним. Гігантський силует хитнувся над трибуною. Очі глядачів усього світу стежили за його рухами.
— Дослідникам не допомогло навіть глибоке, до десяти кілометрів буріння. Та воно й зрозуміло, бо — що таке десять кілометрів у масштабах земної кулі? Мізерний укол, який не досягає навіть середніх шарів літосфери! Між тим, намагатися відшукати ультразолото можливо слід було б значно глибше, ніж розташовані в земних надрах джерела магми, що викидають вогняну лаву на поверхню Землі під час вулканічних вибухів. Доводиться визнати, що розв’язання такого сміливого завдання лежить поки що поза нашими можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що відшукати і здобути дорогоцінний елемент у глибинах нашої старої Землі, якщо він, звичайно, там ще зберігся. Проте чому б тоді не спробувати відшукати його, цей елемент, у Всесвіті, який оточує нас?.. Адже є планети, значно молодші від нашої Землі. Цілком можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там не залишилося тільки в глибоких надрах. Ви пам’ятаєте, безумовно, що всі планети Сонячної системи мають спільне походження. Хімічний склад їх мусить бути однаковий — чи майже однаковий, в залежності од віку тієї чи іншої планети і пов’язаного з цим розпаду елементів. Ми вважаємо, що всі елементи в їх первісному вигляді — я маю на увазі переважно надважкі! — краще всього мусили б зберегтися на Сонці, цьому розжареному сяючому світилі.
Нове полотнище опустилося зі склепіння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольорові лінії, розташовані на довгих смужках. Вони переливалися всіма барвами райдуги.
— Насамперед тому вчені вирішили перевірити свої припущення саме на Сонці. Заново проведений найточніший спектральний аналіз показав, що цікавий для нас дорогоцінний елемент — ультразолото — на Сонці є! Це сталося майже зовсім так, як було в свій час з відкриттям елемента гелію. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналізу відкрила цей елемент спочатку на Сонці, а потім уже на Землі. Саме так астрономи Варшавської обсерваторії за допомогою найновіших удосконалених спектроскопів встановили, що ультразолото в газоподібному стані є на Сонці. Але хіба ми можемо мріяти дістати його звідти? Безумовно, ні. Ми з вами — люди реального крою, ми дозволяємо собі мріяти тільки про те, що можна здійснити практично, хоча б для цього і потрібні були найсміливіші спроби. Про які ж спроби може йти мова в даному разі?.. Тоді ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцінний елемент теоретично може бути на інших планетах; які ж практичні можливості цього?..
Академік Риндін знову відпив трохи води з склянки.
— Старанні спостереження показали, що ультразолото є насамперед на нашій сусідці по Сонячній системі — Венері. І зрозуміло, чому це так. Венера молодша від Землі, вона зберегла дорогоцінний елемент у зовнішніх шарах своєї кори. Всі ви чули про загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час від часу Венеру. Продовж століть вчені неспроможні були розв’язати загадку цього сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. І це знання допомогло нам встановити, що в голубуватому сяйві Венери є сліди газоподібних сполук ультразолота. Ця таємниця була розкрита талановитими вченими китайського народу, астрономами чудової Кантонської обсерваторії. А потім спостереження, проведені в Кримській обсерваторії, також підтвердили висновки китайських друзів. І ми впевнено говоримо тепер: так, потрібний нашому господарству надважкий елемент ультразолото є на Венері! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо ультразолото там є, то радянські вчені зобов’язані його здобути. Не може бути іншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото зміцнить господарство нашої країни, що його використання принесе нові блага радянському народові, народам країн могутнього демократичного табору, та й всім народам Землі! Радянську науку завжди вели благородні цілі, це її постійний шлях!
Ці слова академіка Риндіна викликали бурхливу хвилю оплесків. Напруження слухачів, наелектризованих сміливими твердженнями академіка, знайшло собі вихід, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндін продовжував…
Але ми надто відхилилися від того, що відбувається на міжпланетному кораблі, який стрімливо мчить у космосі до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрівників.
Розділ третій,
який показує, що з втратою ваги освоїтися не легко не тільки одному академіку Риндіну, а також розповідає про перший сніданок експедиції в міжпланетному просторі і про несподівані наслідки того, що професор Ван Лун закурив свою улюблену люльку.
…Настала коротка пауза. І тільки після неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який відповідав йому:
— Не так-то легко вилізти з гамака, Миколо Петровичу, ремені здорово затягнулися, он яка справа…
— Зараз, зараз я допоможу вам, — відгукнувся Риндін.
Перед тим як залишити навігаторську рубку, академік уважно переглянув ще раз показання приладів. Стрілка покажчика швидкості вже повільно почала посуватися назад від позначки “11,5”, всі інші індикатори також говорили про правильну роботу автоматів, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радіотелефону. Риндін швидко повернув вимикач радіоустановки. Це був сигнал Землі!
— “Венера-1”, “Венера-1”, чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, — чітко долинуло з репродуктора.
— Чудово чую, — відповів Риндін голосом, який перехопило від хвилювання.
— Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? — вів далі голос з Землі.
— Все в порядку. Освоюємося з невагомістю. Прилади й апаратура діють бездоганно. Курс ще не перевіряли, хотів би знати ваші дані.
— Ми тримаємо вас у полі зору ультракороткохвильових радіолокаторів. Зараз працюють пости Індії, Владивостока і плавучий пост Тихого океану. Інформуємо вас: внаслідок невідомої ще причини астроплан під час вильоту з Землі трохи ухилився від наміченого курсу…
— Але як це могло трапитися? — здивовано вигукнув Риндін. — Адже всі розрахунки…
— Причини ще не встановлені, але так чи інакше, астроплан ухилився вбік. Поки що гадаємо, що це пов’язане з якоюсь неточністю в розрахунках потужності двигунів ракетного візка, який не досягнув потрібного розгону. Інакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим від його розрахункової ваги. Щойно з’ясуємо все це, повідомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомітних ракетних двигунів самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тільки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунів перевитрати палива? Просимо перевірити. Хоч ви і маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точні відомості.
Академік Риндін знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подібна неточність? Потужність ракетних двигунів візка перевірялася не раз, і астроплан ніяк не міг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розуміти все це? Він голосно відповів у мікрофон:
— Єсть, буде зроблено, перевіримо.
— Земля надсилає вам палкий привіт і побажання успіху. Будемо викликати вас через наші потужні передавачі й далі. До побачення, товаришу Риндін! До побачення, “Венера-1”!
— До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно… “Важче від розрахункової ваги…” Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну і Соколу…
